Справа №295/476/25
Категорія 39
2-а/295/48/25
30.04.2025 року м. Житомир
Суддя Богунського районного суду м .Житомира Зосименко О.М., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
установив:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про адміністративне правопорушення в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № ПС 000395 від 26.09.2024 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у розмірі 17 000 гривень та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 132-2 КУпАП, а також стягнути з відповідача понесені процесуальні витрати.
В обґрунтування позову посилається на те, що у зв'язку із порушенням строків накладення стягнення та процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, також вказує, що до адміністративної відповідальності притягнуто особу, яка фактично не вчиняла адміністративного правопорушення та не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-2 КУпАП. Сама лише спірна постанова про накладення адміністративного стягнення на позивача № ПС 000395 від 26.09.2024 не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, а отже спірна постанови має бути скасована як така, що є протиправною.
Розгляд справи проведено без повідомлення сторін в спрощеному позовному провадженні.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки постанова, яка оскаржується позивачем за своїм змістом повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів та містить необхідну інформацію, згідно якої уповноваженою посадовою особою Укртрансбезпеки було встановлено подію, склад адміністративного правопорушення та правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 132-2 КУпАП.
Представник позивача направив додаткові пояснення, в яких просить задовольнити в повному обсязі позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 14.06.2024 о 12:48 під час здійснення габаритно-вагового контролю за адресою: м. Київ, Кільцева дорога зупинка «Південна Борщагівка» під час зважування ТЗ «Сканія» д.н.з. НОМЕР_1 встановлено, що вантажовідправником ТОВ «АБУ», згідно ТТН № 132418 від 14.06.2024 внесено відомості, що не відповідають фактичним, які перевищують нормативну встановлені законодавством вагові параметри понад 10 %, але не більше 20 % при перевезенні подільного вантажу».
Згідно з товарно-транспортною накладною № 132418 від 14.06.2024, вантажовідправником є ТОВ «АБУ», керівник якого ОСОБА_1 .
В результаті розгляду справи було прийнято рішення про винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення від 26.09.2024 № 000395, за порушення частини 2 ст. 132-2 КУпАП.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Положеннями ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з приписами ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з вимогами ст. 280 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються ст. ст. 279-1 279-8 цього Кодексу.
За змістом ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 229 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил користування автомобільним транспортом, і, зокрема, про адміністративні правопорушення, які передбачені ч. 2 ст. 132-2 КУпАП, розглядають органи автомобільного транспорту.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30 (далі Правила № 30), рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у п. 22.5 Правил дорожнього руху України на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Згідно з п. п. 1, 7 Положення про Державну службу України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: використовувати у своїй діяльності транспортні засоби, зокрема спеціалізовані, та засоби вимірювальної техніки; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі тощо.
Положеннями ч. 2 ст. 132-2 КУпАП передбачено, що внесення (зазначення) вантажовідправником відомостей про масу або габарити вантажу до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, що не відповідають фактичним даним, які перевищують нормативно встановлені законодавством вагові або габаритні параметри понад 20 відсотків,
Відповідно до ч.1 ст. 279-5 КУпАП, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника.
Статтею 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа-фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу-належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Таким чином, у статті 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення взагалі мови не йде про правопорушення, адміністративна відповідальність за яке передбачена статтею 132-2 Кодексу та вказана стаття не передбачає адміністративної відповідальності керівника юридичної особи вантажовідправника.
Отже, до адміністративної відповідальності притягнуто особу, яка фактично не вчиняла адміністративного правопорушення та не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.2 ст.132-2 КУпАП.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Враховуючи викладене судом встановлено, що постановою № 000395 від 26.09.2024 року, винесеної в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві до адміністративної відповідальності притягнуто особу, яка фактично не вчиняла адміністративного правопорушення та не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.2 ст.132-2 КУпАП, а також не було наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про скоєння останнім адмінправопорушення.
Сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії № 000395 від 26.09.2024 року не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення.
Щодо строків накладення адміністративного стягнення.
Статтею 38 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття триваюче правопорушення. Проте, як зазначено у листі Міністерства юстиції України від 02.08.2013 № 6802-0-4-13/11, в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.
В постанові Верховного Суду від 11.12.2018 р. (справа № 242/924/17) зазначено, що триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Факт правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, мав місце 14.06.2024 року, а оскаржувана постанова винесена 26.09.2024 року.
Відтак, на момент прийняття оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення позивача до адміністративної відповідальності, визначені у частині 1 статті 38 КУпАП, а тому відповідачем протиправно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності поза межами встановленого двомісячного строку.
У силу п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення та вина особи у його вчиненні, доводяться шляхом надання належних доказів.
Згідно ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-2 КУпАП, не підтверджується належними доказами, що виключає притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки відповідач не довів правомірність прийнятого рішення, а в матеріалах справи інші належні та допустимі докази вини позивача відсутні, до того ж на момент винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення позивача до адміністративної відповідальності, визначені у частині 1 статті 38 КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі наданих доказів та вимог законодавства, суд приходить до висновку, що постанову про накладення адміністративного стягнення № 000395 від 26.09.2024 року, слід скасувати, а провадження у справі закрити.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України суд вважає стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 605,60 грн, що був сплачений позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст. ст. 2,8,9,77,78,132,139,205,241-246,286,295 КАСУ, ст. ст. 7, 126, 245, 247, 251, 288, 293 КУпАП, ст. 19 Конституцією України, ЗУ «Про дорожній рух», суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Скасувати постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Кононенко Оленою № 000395 від 26.09.2024 року про накладення адміністративного стягнення, складену на ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-2 КУпАП, закривши провадження по даній адміністративній справі.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму понесених судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Зосименко