28 квітня2025 року
м. Київ
справа № 390/743/24
провадження № 51 - 1485 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2025 року,
установив:
За вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області
від 04 листопада 2024 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК)
та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 гривень, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 93 603 грн 13 к. матеріальної шкоди та 150 000 грн моральної шкоди.
Цим же вироком вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати
у кримінальному провадженні.
Суд першої інстанції установив, що 29 січня 2024 р. приблизно о 08:30 солдат ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем «Nissan Primera», реєстраційний № D6 1950, та рухаючись проїзною частиною автодороги «Південний об'їзд м. Кропивницького» у напрямку перехрестя з дорогою М-13 «Кропивницький - Платонове (на м. Кишинів)» зі сторони с. Соколівське в порушення вимог пп. 1.5, 2.3 (б, д), 12.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), проявив неуважність і необережність, не обрав безпечної швидкості та не впоравшись із керуванням виїхав на смугу зустрічного руху де зіткнувся
з автомобілем ВАЗ-1118, реєстраційний № НОМЕР_1 під керуванням
ОСОБА_5 , який рухався з боку м. Кропивницького у напрямку с. Вільне. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров'я (понад 21 добу).
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року вказаний вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК) і просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині визначення моральної шкоди. На думку засудженого, суд без належних доказів урахував набуття потерпілим інвалідності ІІІ групи, а апеляційний суд цю обставину залишив поза увагою; в оскаржених судових рішеннях не розкрито, за якими критеріями оцінено психоемоційні («душевні») страждання потерпілого; при визначенні розміру моральної компенсації не враховано, що правопорушення вчинено з необережності, що він є військовослужбовцем, співпрацював зі слідством і має обмежені матеріальні можливості. Також посилається на судову практику (посилання на рішення з ЄДРСР), де у подібних справах присуджено
5 000 - 10 000 грн моральної шкоди, а суму в розмірі 150 000 грн вважає непропорційною і такою, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Вважає, що в порушення ст. 370 КПК судові рішення не містять належних і достатніх мотивів розрахунку завданої моральної шкоди потерпілому, що є істотним порушенням закону.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 , правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК та призначене покарання засудженим
у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Суд, керуючись вимогами
ст. 433 КПК, не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Що стосується доводів касаційної скарги про неправильне вирішення цивільного позову в частині стягнення відшкодування моральної шкоди із засудженого, то вони є необґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК, і при цьому застосовуються норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Статтею 129 КПК передбачено, що, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно зі ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Суд зобов'язаний дослідити обставини, які належать до предмету доказування, при вирішенні справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених кримінальним правопорушенням, установити зв'язок між злочинним діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам. Цих вимог під час вирішення цивільного позову суди дотримались.
Так, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги потерпілого частково та стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 150 000 гривень у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Усупереч доводам, викладеним у касаційній скарзі засудженого, заявлений потерпілим ОСОБА_5 цивільний позов у частині стягнення моральної шкоди суд вирішив із додержанням правил глави 9 КПК з огляду на положення статей 23, 1167 ЦК.
При визначенні розміру заподіяної моральної шкоди, що підлягає стягненню
з ОСОБА_4 , суд першої інстанції врахував ступінь фізичних страждань потерпілого, зокрема, те, що потерпілий переніс хірургічні операції, набув інвалідності ІІІ групи та змушений тривалий час лікуватися, продовжує реабілітацію, позбавлений можливості повноцінно пересуватися.
При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, та за встановлених обставин кримінального провадження обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги потерпілого частково.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 за його апеляційною скаргою, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином проаналізував усі обставини справи та ствердив
про правильність прийнятого рішення судом першої інстанції. Колегія суддів зазначила, що при вирішенні цивільного позову враховано тяжкість наслідків вчиненого кримінального правопорушення, характер і обсяг моральних та фізичних страждань, яких зазнав потерпілий, тяжкість вимушених змін
у життєвих обставинах.
Суд касаційної інстанції, який позбавлений можливості самостійно досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, а лише виходить із фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, погоджується з таким висновком та вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди визначено
із засад розумності, виваженості та справедливості з урахуванням фізичних
та моральних страждань потерпілого, наслідків вчиненого злочину і вважати його завищеним підстав немає.
До того ж слід зазначити, що у кожному окремому випадку розмір відшкодування моральної шкоди визначається індивідуально судом з урахуванням вимог законодавства та особливостей конкретного кримінального провадження,
що є проявом дискреційних повноважень суду. Сама по собі незгода засудженого із визначеним розміром моральної шкоди не може бути підставою для скасування чи зміни судових рішень.
Зміст касаційної скарги засудженого фактично зводиться до незгоди з присудженою потерпілому сумою 150 000 грн моральної шкоди й проханням зменшити її на розсуд суду касаційної інстанції (з огляду на вимогу до суду касаційної інстанції про зміну оскаржених судових рішень), посилаючись на нібито допущені істотні процесуальні порушення під час ухвалення вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції. Однак наведені доводи стосуються переоцінки встановлених фактичних обставин (глибини фізичних і душевних страждань, наявності чи відсутності інвалідності, майнового стану засудженого) та розсуду судів щодо розміру немайнового відшкодування. Відповідно до ст. 433, ч. 1 ст. 438 та ч. 1 ст. 412 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального й процесуального права та достатність мотивів судових рішень, а не встановлює або змінює суму моральної шкоди, коли для цього не потрібно усувати очевидні правові помилки. Оскільки в оскаржених судових рішеннях судами наведено конкретні, несуперечливі мотиви щодо стягнення з ОСОБА_4 150 000 грн як розумного та справедливого відшкодування завданої моральної шкоди (характер травм, тривалий розлад здоров'я, хірургічні втручання, реабілітація, обмеження життєдіяльності), а доводи скарги не спростовують юридичну правильність
цих мотивів і не свідчать про істотний вплив на кінцеве рішення, підстав для втручання касаційного суду у визначений розмір моральної шкоди не вбачається.
Оскаржені судові рішення в частині вирішення цивільного позову є законними, обґрунтованими та належним чином вмотивованими, вони відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди обох інстанцій, і положення закону, якими вони керувалися.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, зважаючи на зміст касаційної скарги, Судом не встановлено.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2025 року через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3