17 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 725/3690/22
провадження № 51-4317км24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
захисниця ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
виправданий ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 серпня
2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 20 червня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020261010000080, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1 , визнаного невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та виправданого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклала вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, доказом того, що ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, будучи службовою особою, перебуваючи на посадах, пов'язаних із виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, є те, що останній на час скоєння злочинів постійно обіймав посаду начальника відділу контролю за додержанням законодавства про працю департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради. Крім того, ОСОБА_7 було призначено на посаду секретаря Комісії з розгляду питань щодо забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа (далі - Комісія). Організаційно-розпорядчі обов'язки секретаря цієї Комісії обвинувачений виконував за спеціальним повноваженням, покладеним на нього постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року № 877, затвердженим нею Порядком та рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 07 серпня 2019 року № 434/16 про затвердження складу та Положення про вказану вище Комісію (далі - Положення про Комісію), та був відповідальним за виконання поточної роботи Комісії, скликання за дорученням голови засідання Комісії та оформлення протоколу засідання Комісії.
Указує, що із показань свідків ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та показань самого обвинуваченого вбачається, що лише виключно ОСОБА_7 як секретар Комісії та як представник Департаменту виконував поточну роботу Комісії, яка полягала, зокрема, у зборі документів на підтвердження права осіб на отримання компенсації, у тому числі щодо відсутності майнових прав на нерухоме майно або не відчуження такого майна протягом останніх 5 років. Під час допиту в судовому засіданні це також підтвердили директор Департаменту ОСОБА_16 та заступник директора Департаменту ОСОБА_17 .
Крім того, прокурор посилається на те, що заступник голови комісії ОСОБА_9 показала, що саме ОСОБА_7 звертався до неї, як до начальника служби у справах дітей Чернівецької міської ради щодо сприяння йому в пошуку адреси
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в порядку черговості їх перебування на квартирній черзі, щоб скерувати їм листи-повідомлення про наявність у них права отримати грошову компенсацію на придбання житла.
Звертає увагу, що свідок ОСОБА_18 , яка замінила ОСОБА_7 на посаді секретаря Комісії, показала, що збором та перевіркою документів на осіб, які звернулися до Департаменту у 2019 році із заявою про отримання грошової компенсації на придбання житла для подальшого її розгляду на Комісії займався в Департаменті виключно ОСОБА_7 .
Стверджує, що свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які мали доступ до реєстру речових прав на нерухоме майно, показали, що ОСОБА_7 звертався до них в усній формі про необхідність проведення ними перевірки майнового стану осіб з числа дітей-сиріт; саме обвинувачений говорив їм, яку саме інформацію з реєстру потрібно отримати (актуальну чи деталізовану). Вони віддали ОСОБА_7 зроблені ними витяги щодо всіх осіб, стосовно яких він звертався. Витяг стосовно ОСОБА_21 працівники Департаменту не робили, такого доручення від ОСОБА_7 вони не отримували.
На думку прокурора, про наявність у обвинуваченого відповідних повноважень та можливостей для належного виконання обов'язків секретаря Комісії, свідчить те, що ОСОБА_7 щодо кожної з 8 осіб, яким в 2019 році рішенням Комісії призначено виплату грошової компенсації на придбання житла, зібрав по кількості та формі всі необхідні для цього документи.
Зазначає, що ОСОБА_7 , не будучи секретарем Комісії та представником Департаменту - начальником відділу Департаменту, та не маючи можливості здійснювати на цих посадах організаційно-розпорядчі обов'язки, не зміг би на виконання резолюції директора Департаменту щодо розгляду заяв осіб, що звернулись до Департаменту для отримання грошової компенсації на придбання житла для подальшого розгляду їх на Комісії, зібрати на кожну таку особу необхідні документи на підтвердження їх відповідності критеріям, встановленим законом, а Комісія не змогла б провести свої засідання та прийняти відповідне рішення про призначення особі чи відмову у призначенні грошової компенсації на придбання житла.
Указує, що ОСОБА_7 , як особа, яка постійно обіймала в органі місцевого самоврядування посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків та виконувала організаційно-розпорядчі обов'язки на посаді секретаря Комісії, був наділений повноваженнями, від яких залежав результат звернення осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, про отримання грошової компенсації на придбання житла, а тому в силу займаних на час скоєння інкримінованих йому злочинів посад був службовою особою.
Вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість доводів сторони обвинувачення та недоведеність причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому злочинів через те, що жодного розподілу повноважень серед членів Комісії не було, а обвинувачений, як секретар Комісії був не наділений повноваженнями щодо збору та перевірки документів, які подавали
діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи з їх числа з метою отримання грошової компенсації, що коло повноважень, права та обв'язки, якими мав бути наділений ОСОБА_7 як секретар Комісії, не визначено як на законодавчому рівні, так і будь-яким іншим способом, є таким, що не відповідає законодавству, фактичним обставинам кримінального провадження, не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду, та не містить жодного обґрунтування щодо того, чому судом було взято до уваги лише показання обвинуваченого, які не підтверджені жодними іншими доказами, та відкинуто докази сторони обвинувачення, які доповнюють один одного, узгоджуються між собою та не спростовані жодними доказами.
Доказами того, що ОСОБА_7 знав про те, що у ОСОБА_21 є на праві власності нежитлове приміщення, є показання свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які чули його показання слідчому, що він бачив витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно із власністю у ОСОБА_21 нежитлового приміщення - корівника. Дані факти ОСОБА_7 підтвердив і під час допиту у суді першої інстанції.
Звертає увагу, що ОСОБА_7 будучи службовою особою, знаючи, що у власності ОСОБА_21 , є нежитлове приміщення, умисно вніс до протоколу засідання Комісії № 4 від 05 листопада 2019 року завідомо неправдиві відомості, які не відповідають дійсності, а саме про те, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, жодних даних щодо придбання або наявності житлового майна ОСОБА_21 не має, відчуження майна з останні 5 років не було.
Стверджує, що Комісія приймала рішення про призначення особі грошової компенсації на підставі зібраних та поданих обвинуваченим як секретарем Комісії документів.
На думку прокурора, вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами, а також показаннями свідків, що залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.
Також, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не вирішив питання щодо речових доказів і документів, а також щодо заходів забезпечення кримінального провадження, а саме - арешту на майно ОСОБА_21 .
Крім того, указує, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, не дав на них належних відповідей та не зазначив в ухвалі підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, обмежившись загальнимформулюванням про правильність висновків місцевого суду щодо невинуватості ОСОБА_7 .
Захисниця ОСОБА_6 надіслала до Суду заперечення, у якому просила касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Зміст судових рішень та зміст пред'явленого обвинувачення, визнаного судом недоведеним
За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 серпня 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1
ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок - без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення у тому, що він будучи службовою особою, перебуваючи на посадах, пов'язаних з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, а саме: начальника відділу контролю за додержанням законодавства про працю Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради і секретаря утвореної виконавчим комітетом Чернівецької міської ради Комісії з розгляду питань щодо забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, в порушення чинного законодавства та Положення про Комісію, зловживаючи службовим становищем, умисно, з метою одержання ОСОБА_21 , відносно якої проводиться досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, неправомірної вигоди у вигляді грошової компенсації на придбання житла за рахунок бюджетних коштів у розмірі 510 012 грн, використав службове становище всупереч інтересам служби.
Так, знаючи, що остання мала у власності нежитлове приміщення, умисно з метою приховання від Комісії цієї інформації, не вжив заходів щодо перевірки шляхом отримання з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна витягів про наявність чи відсутність у ОСОБА_21 , як потенційного отримувача грошової компенсації, на праві власності житла/майна та їх відчуження впродовж 5 останніх років.
При цьому, ОСОБА_7 умисно приєднав до підготовлених ним для розгляду на засіданні Комісії матеріалів щодо ОСОБА_21 отриману нею особисто в державного реєстратора Герцаївської районної державної адміністрації інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність в неї будь-якого майна та житла станом на 10 жовтня 2019 року, тобто вже після проведеної нею впродовж двох місяців до засідання Комісії перереєстрації на свого цивільного чоловіка ОСОБА_22 речових прав на належні їй впродовж
2016-2019 років на праві власності нежитлове приміщення та квартиру.
Після чого, ОСОБА_7 було доведено на засіданні Комісії, яке відбувалося
05 листопада 2019 року в приміщенні Чернівецької міської ради, посилаючись на отриману ОСОБА_21 інформаційну довідку від 10 жовтня 2019 року про відсутність у неї впродовж 5 останніх років будь-якого майна чи житла, та їх відчужень, що стало однією з підстав для прийняття Комісією рішення про виплату ОСОБА_21 грошової компенсації для придбання житла за рахунок бюджетних коштів, на які ОСОБА_21 15 квітня 2020 року придбала будинок і земельну ділянку, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків державному бюджету.
Продовжуючи свої злочинні дії, усвідомлюючи їх протиправний характер, ОСОБА_7 умисно вніс у період з 05 по 12 листопада 2019 року до протоколу засідання Комісії № 4 від 05 листопада 2019 року, на якому прийнято рішення про виплату ОСОБА_21 грошової компенсації на придбання житла, як офіційного документу, затвердженого в подальшому рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 12 листопада 2019 року № 626/24, завідомо неправдиві відомості, тобто відомості, які не відповідають дійсності, щодо того, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, жодних даних щодо придбання або наявності житлового майна ОСОБА_21 не має, відчуження майна за останніх 5 років не було, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків, спричинених державному бюджету у розмірі 510 012 грн.
Суд першої інстанції дійшов до висновку про однобічність і неповноту досудового розслідування, що свідчить про неконкретне обвинувачення ОСОБА_7 , оскільки із пред'явленого йому обвинувачення не зрозуміло яка саме роль і участь ОСОБА_7 , який одноособово не приймав рішень, не був відповідальним за організацію роботи Комісії, не мав доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоб самостійно перевірити наявність чи відсутність майна у особи, яка претендує на отримання грошової компенсації, тому що Комісія як колегіальний орган, кожен член якої мав право і обов'язок знайомитися з матеріалами справи, голосувати за чи проти виділення грошової компенсації, прийняла відповідне рішення.
В оскаржених судових рішеннях зазначено, що в ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження також обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 366 КК України. Жодних змін, підробок, перекручень у протоколі Комісії ОСОБА_7 , як секретар Комісії, який безпосередньо вів протокол, не допускав, а відображав виключно процедурні питання прийняття рішення Комісією, про що свідчать їх підписи в протоколі.
Тому місцевий суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК Україниорганом досудового розслідування не доведена, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні частково підтримав касаційну скаргу і просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Захисниця і виправданий заперечили доводам касаційної скарги прокурора, просили судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Таким чином, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень в касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачена можливість скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав. При перегляді судових рішень у касаційному порядку суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
Відповідно до статтей 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов'язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з'ясувати, чи повно, всебічно та об'єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному проваджені судами попередніх інстанцій вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримано.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, у ній викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_7 , та підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення і дійшов висновку про недоведеність вчинення ним кримінальних правопорушень.
При ухвалені виправдувального вироку стосовно ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив із того, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом належними, допустимими та достатніми доказами його винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2
ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.
Мотивуючи свої висновки, суд першої інстанції у вироку, зокрема, послався на показання в судовому засіданні самого ОСОБА_7 , який свою винуватість у пред'явленому обвинуваченні не визнав та пояснив, що його участь в Комісії в якості секретаря не була чітко регламентована і прямо не передбачена його посадовими обов'язками. Він займався поточною роботою комісії: наповненням (формуванням) особових справ кандидатів на субвенцію, веденням протоколу Комісії, ознайомленням членів Комісії з його змістом. Особи, які мали право на виплату субвенції, залишали в приймальні заяви, копії паспортів, довідки про статус
дітей-сиріт тощо. Ці документи він формував по особовим справам. Перевірка поданих заявниками документів на достовірність в його компетенцію не входила. Папку з документами на кожного заявника він передавав у відділ контролю, де мала б проводитися перевірка, у тому числі і по наявності чи відсутності майна у заявників за останні 5 років. Доступу до реєстрів речових прав він не мав. Усі документи подавав на розгляд Комісії, де були присутні заявники і всі члени Комісії мали змогу задавати їм запитання з приводу документів та права на субвенцію. Повноваження серед членів Комісії не були розподілені, як і не було чітко визначені його повноваження, як секретаря. Крім того, за 10 днів до засідання Комісії документи перебували у голови Комісії і яким чином здійснювалася перевірка йому не відомо. Він також готував подання за підписом керівника департаменту, при цьому всі документи на заявників разом з поданням скеровувалися на підпис керівнику Департаменту. Про наявність нежитлового приміщення у ОСОБА_21 він не знав, перевірити наявність або відсутність у неї майна він не мав можливості, отримав реєстр з її рук і одразу передав його на перевірку у відділ контролю ОСОБА_23 і ОСОБА_20 , оскільки тільки вони в Департаменті мали доступ до реєстрів речових прав. Згодом хтось з них повернув йому документи на ОСОБА_21 без будь-яких зауважень. Після засідання Комісії і прийнятого рішення всі документи скеровувалися на Виконком Чернівецької міської ради, де відбувалося голосування. Виконком приймав остаточне рішення незалежно від прийнятого рішення Комісії. В протоколі Комісії, який він вів відображалася інформація, яка була пов'язана із ходом проведення засідання, голосування членів Комісії, пропозиції та зауваження.
Районний суд надав правильну оцінку показанням ОСОБА_7 та показанням допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_24 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 та прийшов до вірного висновку, що дані докази спростовують причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.
Суд першої інстанції з'ясував, що по всім особам, по яким було прийнято рішення Комісією про виділення субвенції на придбання житла, в тому числі і по
ОСОБА_21 , у справах наявні витяги з реєстрів, які містили актуальну інформацію (актуальні дані), а не деталізовану, як того вимагає п.2.2.5 Положення.
Також місцевий суд встановив, що жодного розподілу повноважень серед членів Комісії не було, а ОСОБА_7 , як секретар Комісії був не наділений повноваженнями щодо збору та перевірки документів, які подавали діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування з метою отримання субвенції. Рішення з приводу виділення коштів приймалося Комісією шляхом голосування та формувалося у вигляді протоколу, який згодом затверджувався виконкомом Чернівецької міської ради, протокол засідання Комісії відображав достовірний процес прийняття рішення, тобто доповідь голови Комісії або секретаря, перелік питань, які підлягали розгляду, виступи членів Комісії, процес голосування та фіксація його результатів, а також прийняте остаточне рішення. Жодних змін, підробок, перекручень у протоколі Комісії ОСОБА_7 , як секретар Комісії, який безпосередньо вів протокол та член Комісії не допускав, а відображав виключно процедурні питання прийняття рішення Комісією, про що свідчать їх підписи в протоколі.
За таких обставин, оцінивши кожний доказ у кримінальному провадженні згідно з вимогами ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд не встановив достатніх підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, та обґрунтовано виправдав його за недоведеністю, що ці кримінальні правопорушення вчинені ним.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора на вказаний вирок, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які за змістом аналогічні доводам у касаційній скарзі прокурора, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_7 та мотивами прийнятого ним рішення і законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, з чим погоджується також колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, зазначені у ній доводи по суті зводяться до незгоди з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій. Водночас на жодні нові докази, крім тих, які вже були досліджені та яким надана відповідна правова оцінка, прокурор не посилається, а фактично викладає власну оцінку обставин справи, відмінну від їх оцінки судами.
Під час касаційного провадження колегією суддів не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень у цьому кримінальному провадженні.
На підставі вищенаведеного Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а вирок та ухвалу стосовно ОСОБА_7 слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокуроразалишити без задоволення.
Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 серпня 2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 20 червня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3