судді Верховного Суду Тітова М. Ю. щодо постанови Верховного Суду від 16 квітня 2025 року в справі № 442/1290/23 (провадження № 61-17961св23)
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року.
Предметом позову ОСОБА_1 є відшкодування шкоди, завданої злочином - умисним вбивством її єдиного сина, вчиненим відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, позов задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заподіяну злочином моральну шкоду в розмірі 3 000 000,00 грн.
Суди виходили з того, що вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 особливо тяжких злочинів - вбивство двох молодих людей змусило позивача пройти важку процедуру захоронення і завдало їй глибокі моральні страждання.
Обов'язок з відшкодування моральної шкоди завданої позивачу, лежить на трьох відповідачах, зокрема й на ОСОБА_4 , яка зобов'язана відшкодувати моральну шкоду на тій підставі, що на момент вчинення злочину її син ОСОБА_3 був неповнолітнім, і в нього немає майна, за рахунок якого шкода може бути відшкодована.
Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2025 року погодився з висновками судів у частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 про солідарне відшкодування моральної шкоди, завданої злочином. В іншій частині судові рішення Верховний Суд не переглядав.
Погоджуючись з висновками судів у зазначеній частині вимог, колегія суддів відхилила доводи ОСОБА_4 щодо припинення відповідно до частини третьої статті 1179 ЦК України її обов'язку відшкодовувати шкоду після досягнення сином повноліття.
Колегія суддів вважала, що відшкодування моральної шкоди за своєю юридичною природою має разовий характер, і питання відшкодування якої вирішується станом на час вчинення кримінального проступку. Оскільки ОСОБА_3 станом на час вчинення кримінального проступку був неповнолітнім, частина третя статті 1179 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.
З такими висновками колегії суддів погодитися не можу й відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Згідно з частиною першою статті 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
Відповідно до частини другої статті 1179 ЦК України у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Крім того, за частиною третьою цієї статті обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Отже, за загальним правилом неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно.
Водночас у разі відсутності в неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування шкоди, ця шкода може бути відшкодована її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, але лише в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, тоді як суди стягнули моральну шкоду солідарно з трьох відповідачів.
При цьому, на якій правовій підставіна ОСОБА_4 покладений солідарний обов'язок з відшкодування шкоди не тільки з її сином, а ще й з іншим учасником злочину - ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не зазначили й Верховний Суд на це уваги не звернув.
Окрім цього, зазначаючи про те, що частина третя статті 1179 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів виходила з того, що на момент вчинення злочину ОСОБА_3 був неповнолітній.
Вважаю такий висновок абсолютно необґрунтованим, адже саме статтею 1179 ЦК України (всіма частинами цієї статті, а не лише першою та другою частинами) визначений порядок відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою. Тобто ця стаття якраз і підлягає застосуванню у тих випадках, коли особа, яка завдала шкоди, на момент вчинення злочину була неповнолітньою.
І частина третя цієї статті встановлює правило щодо припинення обов'язку батьків відшкодовувати завдану неповнолітньою особою шкоду після того, як така особа досягла повноліття. Адже в таких випадках діє загальне правило відшкодування шкоди особою, яка вчинила злочин, самостійно, як і у випадках набуття неповнолітньою особою (вже після вчинення злочину) майна (частина друга статті 1179 ЦК України) або набуття такою особою повної цивільної дієздатності (стаття 1180 ЦК України).
При цьому жодних виключень щодо того, що частина третя статті 1179 ЦК України не підлягає застосуванню в разі відшкодування шкоди одноразово зазначеною нормою права не передбачено, як і не передбачено, що питання відшкодування шкоди вирішується станом на час вчинення кримінального проступку, адже таке питання вирішує суд під час розгляду відповідного цивільного позову.
Встановлено, що ОСОБА_3 , якому на час вчинення злочину було 16 років, досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, обов'язок його матері відшкодовувати завдану ним шкоду припинився з 07 вересня 2019 року й з цього часу ОСОБА_3 відповідає за завдану ним шкоду самостійно.
З огляду на викладене вважаю, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягала задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові до ОСОБА_4 .
Суддя М.Ю. Тітов