30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 753/201/20
провадження № 61-5642св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представникомОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 рокуу складі колегії суддів:
Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивований тим, що сторони з 14 грудня 1991 року перебували
у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року. За час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , в якій на цей час проживає відповідачка. Позивач зазначав, що відповідачка тривалий час не пускає його у квартиру, чинить супротив, ігнорує можливість мирного вирішення спору. Така поведінка відповідачки, на переконання позивача, ставить його
в скрутне матеріальне становище, оскільки іншого житла він не має. Посилаючись на норми СК України, зазначав, що вказане майно набуте ними під час шлюбу й за спільні кошти, тому є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу між ними шляхом присудження йому грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на квартиру та визнання за відповідачем права власності на 1/2 частини спірної квартири. Уважав, що такий варіант поділу буде справедливим, відповідатиме інтересам кожного з подружжя, унеможливить виникнення конфліктів щодо користування майном у майбутньому.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив припинити його право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на цю 1/2 частину квартири; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію вартості 1/2 часини квартири АДРЕСА_1 .
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позов мотивований тим, що подружжя отримало в дар від батьків відповідачки будинок на АДРЕСА_2 . 30 травня 2008 року ОСОБА_1 одноособово продав цей будинок за
195 000,00 дол. США, з яких 95 000,00 дол. США витратив на власні потреби, проте взяв на себе зобов'язання щодо повернення зазначених коштів, про що є розписка. З урахуванням зазначених обставин та неповернення
ОСОБА_1 коштів ОСОБА_2 вважала, що є підстави для відступу від засад рівності часток подружжя в спільній сумісній власності при поділі майна.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила визначити частки сторін
у спільній власності, відступивши від засад рівності часток подружжя при поділі майна, визнати за нею право власності на частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 9/10,
а за ОСОБА_1 - 1/10.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1
в сумі 1 269 406,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 і відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд зробив висновок, що придбана сторонами під час шлюбу спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя
і підлягає поділу шляхом визнання за відповідачкою як фактичною користувачкою майна права власності на зазначену квартиру та стягнення
з відповідачки на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини цієї квартири, що становить суму 1 269 406,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1
і зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2
і ОСОБА_1 право власності по 1/2 частини на квартиру
АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому частки сторін у спірній квартирі є рівними (по 1/2 кожному), оскільки у разі поділу майна, що
є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Сторони визнали ту обставину, що спірна квартира придбана за їх спільні кошти та під час перебування у шлюбі. Урахувавши особливості розташування спірної квартири (14 поверх багатоквартирного будинку) колегія суддів зробила висновок про неможливість облаштування двох окремих входів/виходів до спірної квартири. Суд зазначив, що стягнення з відповідачки компенсації в такому значному розмірі за відсутності в неї коштів для одноразової виплати всієї суми та відсутності іншого майна, за рахунок реалізації якого може бути виконано рішення суду, неодмінно призведе або до реалізації спірної квартири з торгів у межах виконавчого провадження, за наслідками проведення яких та після сплати усіх необхідних платежів (виконавчого збору тощо) сума, яка підлягатиме залишенню відповідачці, становитиме менше 50 % ринкової вартості квартири, або до залишення спірної квартири у власності кредитора ( ОСОБА_1 ) у рахунок погашення заборгованості, що свідчить про порушення балансу інтересів позивача і відповідача в цій справі. Тобто позивач, який має інше житло, отримає грошову компенсацію вартості 1/2 частини його частки, проте відповідач, яка зобов'язана виконати рішення суду, та за відсутності грошових коштів на його виконання, втратить єдине житло і не отримає грошового еквіваленту 1/2 частки квартири, яка належить їй за законом. Залишення квартири в спільній частковій власності не призведе до обмеження чи порушення прав позивача з огляду на можливість спільного користування сторонами двокімнатною квартирою, що позивач
у цій справі не спростував. Належних та допустимих доказів неможливості користування спірною квартирою обома співвласниками суду не надано. Визнання за кожною із сторін права на 1/2 ідеальну частку в праві спільної власності на квартиру якнайкраще забезпечить дотримання інтересів кожного з подружжя в розумінні частини першої статті 71 СК України. За такого варіанту поділу майна подружжя і позивач, і відповідач зберігають права користування, володіння та розпорядження належними їм частками
в праві спільної власності на квартиру.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
16 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року і залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира є неподільною, а згода відповідачки на виплату грошової компенсації позивачу не є обов?язковою. Вимога позивача про стягнення компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов?язку відповідача попередньо вносити відповідну суму коштів на депозитний рахунок суду. Відповідачка не надала жодних доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності. В свою чергу, неплатоспроможність відповідачки не має значення для вирішення цього спору, оскільки припинення своєї частки
у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання компенсації на свою користь просить позивач. Після задоволення позову відповідачка стає одноособовим власником квартири, тому її не можна уважати неплатоспроможною. Факт відсутності у відповідачки коштів для одномоментної виплати сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря такої виплати. Судове рішення апеляційного суду ставить сторін
у невизначене положення, оскільки породжує стан невизначеності та не вирішує питання поділу майна. Єдиним варіантом вирішення цього спору
є відмова позивача від своєї частки і отримання від відповідачки грошової компенсації за цю частку, оскільки вона проживає в цій квартирі тривалий час та чинить перешкоди у користуванні спільним майном позивачу.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі 487/6195/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші аргументи учасників справи
07 серпня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 12 березня
2024 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що для ОСОБА_2 існує стан невизначеності, який полягає у тому, що вона має обґрунтовані підстави уважати, що в подальшому її буде позбавлено єдиного житла (спірної квартири) з огляду на неможливість виконання нею можливого рішення суду про стягнення коштів у розмірі 1 269 406,00 грн. Визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірної квартири не свідчить про порушення його прав.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Дарницького районного суду м. Києва.
25 червня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу та у письмових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 14 грудня 1991 року перебували
в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року.
За час шлюбу сторони придбали квартиру
АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей з технічного паспорта спірна квартира розташована на 14-му поверсі багатоквартирного будинку, має дві окремі житлові кімнати, відокремлену кухню, санвузол, коридор, кладову.
У спірній квартирі проживає ОСОБА_2 , чого сторони не заперечували.
Згідно з висновком від 25 серпня 2023 року № СЕ-19/111-22/53489-ОБ, складеним Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, ринкова вартість спірної квартири становить 2 538 812,00 грн; ринкова вартість 1/2 частини спірної квартири становить 1 269 406,00 грн.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того
з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка
є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того
з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження
№ 14-325цс18).
Установивши, що спірна квартира набута сторонами під час шлюбу, апеляційний суд зробив правильний висновок про визнання за кожним
упорядку поділу спільного майна подружжя права власності по 1/2 частини на спірну квартиру.
При цьому апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), оскільки у справі яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, предметом спору був автомобіль, одночасне володіння та користування яким, за відсутності домовленості між подружжям, є об'єктивно неможливим з огляду на особливості рухомої речі як об'єкта цивільних прав, а в цій справі предметом спору є квартира, залишення якої в спільній частковій власності, на відміну від обставин справи № 209/3085/20, не призведе до обмеження чи порушення прав ОСОБА_1 з огляду на можливість спільного користування сторонами двокімнатною квартирою.
Аргументи заявника про неврахування судом висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом у цій справі, не суперечать висновкам, зробленим у справах, наведених у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,
№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Київського апеляційного суду від 12 березня
2024 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Щодо заявлених клопотань
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу або конкретизації правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі
№ 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Клопотання мотивоване тим, що висновок, зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), взагалі не враховує таку стадію судового провадження, як виконання судового рішення; можливість виконання відповідачем-співвласником майна судового рішення; позбавлення права власності на майно, право власності на яке і визнано судовим рішенням за відповідачем-співвласником, безпосередньо того ж відповідача-співвласника.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Оскільки під час касаційного перегляду справи № 753/201/20 колегія суддів не встановила підстав для відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі у справі
№ 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 ,залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов