Постанова
Іменем України
26 березня 2025 року
м. Київ
Справа № 372/4262/21
Провадження № 61-4476св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Приймак Аліна Олександрівна (далі - адвокат позивача),
відповідачка- ОСОБА_2 (далі- відповідачка), інтереси якої представляє адвокат Кулініченко Геннадій Володимирович (адвокат відповідачки),
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Козинська селищна рада Обухівського району Київської області(далі - селищна рада),
про визнання протиправним і скасування рішення ради, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою
за касаційною скаргою позивача на рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 жовтня 2022 року, ухвалене суддею Висоцькою Г. В., і постанову Київського апеляційного суду від 6 грудня 2023 року,ухвалену колегією суддів у складі Нежури В. А., Невідомої Т. О., Соколової В. В.
(1) Вступ
1. Сторони спору є власниками суміжних земельних ділянок. Відповідачка розпочала будівництво на її земельній ділянці, через яку проходить охоронна зона ліній електропередачі. Позивач стверджував, що цим відповідачка порушила встановлені обмеження на будівництво у вказаній зоні, а також перешкоджає позивачеві заїжджати до його домоволодіння через її земельну ділянку. Тому звернувся до суду з вимогами визнати незаконним рішення сільської ради про надання відповідачці дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та зобов'язати відповідачку усунути перешкоди позивачеві у користуванні обома земельними ділянками шляхом знесення її незавершеного будівництва.
2. Суди першої й апеляційної інстанцій виснували про необґрунтованість позову. Вважали помилковим твердження позивача про порушення відповідачкою охоронної зони ліній електропередачі, бо органи влади, до компетенції яких належить відповідний контроль, таке порушення не встановили.
3. Позивач із висновками судів попередніх інстанцій не погодився. У касаційній скарзі стверджував, зокрема, що оскільки відповідачка порушила охоронну зону ліній електропередачі, що може вплинути на безпечне користування позивачем його земельною ділянкою, він має право на відповідний позов; суди безпідставно не взяли до уваги висновок експертів за результатами проведення комплексного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи має право власник однієї земельної ділянки на позов, який стосується забезпечення дотримання охоронної зони ліній електропередачі суміжним власником на іншій ділянці. Відповідь на це питання позитивна за умови, що використання суміжним землевласником його права може завдати шкоди правам та інтересам позивача і впливає на безпечне користування останнім його земельною ділянкою. Позивач такі обставини не довів. Тому суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову, хоча й з інших мотивів.
(2) Зміст позовної заяви
5. У листопаді 2021 року позивач подав до суду позовну заяву, у якій просив:
- визнати протиправним (незаконним) і скасувати рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - рада) від 3 вересня 2015 року № 12 про надання дозволу відповідачці на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (далі - рішення ради) з кадастровим номером 3223186803:02:004:0050 і площею 0,0400 га (далі - земельна ділянка відповідачки);
- зобов'язати відповідачку усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивача з кадастровим номером 3223186803:02:004:0014 і площею 0,1500 га (далі - земельна ділянка позивача) та належною відповідачці земельною ділянкою, «на якій встановлена санітарно-захисна зона навколо об'єкта та на якій встановлена заборона на здійснення будівництва», шляхом знесення за власні кошти незавершеного будівництва на земельній ділянці відповідачки.
6. Мотивував вимоги так:
6.1. Позивач є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: Київська область, Обухівський район, село Романків (далі - земельна ділянка позивача). Між цією ділянкою та центральною дорогою є земельна ділянка відповідачки, облаштована для заїзду на земельну ділянку позивача;
6.2. 3 вересня 2015 року рада ухвалила рішення № 12, згідно з яким надала дозвіл відповідачці на розробку проєкту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3223186803:02:004:0050 для ведення особистого селянського господарства (далі - земельна ділянка відповідачки). Її змінене цільове призначення - 03.07 - для будівництва й обслуговування будівель торгівлі. Ця ділянка розташована безпосередньо під лініями електропередачі й облаштована для заїду до домоволодіння позивача.
6.3. На день подання позову відповідачка будувала багатоповерхові приміщення. Тому виникла аварійна ситуація, яка може зумовити пожежу. Крім того, підприємства енергетики будуть позбавлені можливості забезпечити аварійний доступ до ліній електропередачі, бо в охоронній зоні цих ліній розташована будівля відповідачки.
(3) Зміст судових рішень суду першої інстанції
7. 3 жовтня 2022 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову і скасував заходи забезпечення останнього, застосовані на підставі ухвали від 2 лютого 2022 року. Мотивував так:
7.1. Позивач не надав документи органів архітектурно-будівельного контролю, які би підтверджували незаконність здійсненого відповідачкою будівництва; відповідні доводи засновані на припущеннях.
7.2. Представник позивача у судовому засіданні на запитання головуючого відповів, що позов зумовлений порушенням права на заїзд до земельної ділянки позивача. Це твердження сформувало у суду думку про те, що перетинання земельної ділянки відповідачки із охоронною зоною ліній електропередачі є лише приводом, який позивач використовує для скасування права власності відповідачки; дійсний спір стосується проїзду через її ділянку до ділянки позивача. Вказане підтверджує також зміст позову, який позивач подав у 2016 році щодо скасування права власності на земельну ділянку відповідачки, хоча ще не було мови про ведення нею будівництва у межах охоронної зони ліній електропередачі.
(4) Зміст постанови апеляційного суду
8. 6 грудня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою відмовив у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення суду першої інстанції залишив без змін. Мотивував так: відповідачка отримала земельну ділянку відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, розпочала та здійснювала будівництво згідно із затвердженим проєктом; твердження позивача про порушення відповідачкою «природоохоронної зони та зон електричної мережі» є хибним; відповідний контроль не належить до його повноважень, а входить до компетенції державних органів.
(5) Провадження у суді касаційної інстанції
9. 27 березня 2024 року адвокат позивача подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
10. 9 травня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про залишення без руху касаційної скарги позивача та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.
11. 23 травня 2024 року адвокат позивача подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
12. 12 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на судові рішення щодо суті спору.
13. 10 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
14.1. Право на звернення з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. А у разі порушення прав інших осіб вони можуть звернутися до суду за умови, що доведуть таке порушення (стаття 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) (див. постанову Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16).
14.2. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно має знести особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). У цьому випадку знесення можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила самочинне будівництво, провести відповідну перебудову. Це логічно та виправдано, бо такі види самочинного будівництва, безперечно, не можна привести до легітимного стану шляхом перебудови. Об'єкт будівництва слід обов'язково (безальтернативно) знести лише у випадках, якщо він споруджений на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, що дає право виконувати будівельні роботи (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18).
14.3. Знесення самочинного будівництва відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника та можливе лише тоді, коли використані всі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування і притягнення винної особи до відповідальності, та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості, чи особа відмовляється від такої перебудови. З урахуванням змісту наведеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимогу про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, може заявити такий власник або користувач ділянки чи інша особа, права якої порушені, за умови доведення порушення прав цих осіб самочинною забудовою (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19).
14.4. Об'єкт будівництва слід обов'язково знести, якщо він побудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об'єкта будівництва (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 3 березня 2021 року у справі № 826/13266/18).
14.5. Відповідальність за зведення самочинно збудованого об'єкта несе саме особа, яка здійснила таке будівництво, за замовчуванням - власник самочинно реконструйованого об'єкта або власник чи користувач земельної ділянки, на якій здійснене нове будівництво (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року у справі № 814/1109/16).
14.6. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 114 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах.
14.7. Суди попередніх інстанцій не застосували жодних висновків Верховного Суду. Крім того, належно не дослідили як доказ висновок експертів за результатами проведення комплексного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження від 20 вересня 2021 року № 198/07-2021; у разі відхилення цього висновку суд мав навести відповідні мотиви.
14.8. Суд призначає експертизу, коли висновок експерта не зможуть замінити інші засоби доказування, коли необхідно провести певні обчислення, або якщо докази є суперечливими, сумнівними, неясними, неповними (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2021 року у справі № 160/3944/19).
14.9. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанції суперечать усталеній практиці Європейського суду з прав людини. Експертиза є одним із засобів встановлення або оцінки обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури (див. рішення від 1 червня 2006 року у справі «Дульський проти України» (Dulskiy v. Ukraine), заява № 61679/00, § 71).
14.10. Суди попередніх інстанцій помилково виснували про недоведеність тверджень позивача лише тому, що відсутні документи органів архітектурно-будівельного контролю, які б могли підтвердити незаконність будівництва відповідачкою. Оскільки остання будує в охоронній зоні ліній електропередачі, в якій будівництво заборонене, то висновок вказаних органів не є необхідним, бо таке будівництво неможливо привести до легітимного стану.
(2) Позиції інших учасників справи
15. 5 грудня 2024 року адвокат відповідачки подав відзив на касаційну скаргу (вх. № 38417/0/220-24 від 9 грудня 2024 року). Просив залишити оскаржені судові рішення без змін. Мотивував так:
15.1. Відповідачка жодне право позивача не порушила. Позивач аргументував позов наявністю «природоохоронної зони та зони електричної мережі», до яких він не має жодного стосунку, адже нагляд у вказаних сферах належить до компетенції відповідних органів влади.
15.2. Відповідачка отримала земельну ділянку згідно з нормами чинного законодавства. Вона здійснює будівництво на своїй ділянці відповідно до затвердженого проєкту, без порушення правил. Тому немає підстав зобов'язувати її зносити незавершене будівництво.
15.3. 24 жовтня 2016 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу про закриття провадження у справі № 372/2385/16-а за позовом позивача до ради про визнання незаконним її рішення, яке є предметом оскарження також у цій справі.
15.4. Постанови Верховного Суду, на які вказав позивач у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до тих, які виникли у сторін цього спору.
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
16. 12 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставах, визначених у пунктах 1, 3 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
18. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
19. Відповідачка надіслала відзив на касаційну скаргу після спливу строку для надання такого відзиву.
20. Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).
21. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
22. 12 червня 2024 року в ухвалі про відкриття касаційного провадження Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду надав учасникам справи десять днів із моменту отримання копії тієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу. Поштову кореспонденцію, надіслану вчетверте, відповідачка отримала 18 листопада 2024 року, що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення. Відзив на касаційну скаргу подала лише 5 грудня 2024 року, тобто після спливу відповідного строку. Тому цей відзив слід залишити без розгляду.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи має право власник однієї земельної ділянки на позов, який стосується забезпечення дотримання охоронної зони ліній електропередачі суміжним власником на іншій ділянці?
23. Позивач звернувся з позовом до відповідачки про визнання незаконним рішення ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3223186803:02:004:0050 і зобов'язання відповідачки усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками позивача та відповідачки шляхом знесення за власні кошти незавершеного будівництва. Суди попередніх інстанцій вважали, що позивач не довів порушення його права відповідачкою. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що у сторін є спір щодо проїзду до ділянки позивача, а не про перешкоди йому будівництвом відповідачкою на її земельній ділянці в охоронній зоні ліній електропередачі.
24. Позивач із судовими рішеннями не погодився. Подав касаційну скаргу. Стверджував, що відповідачка створила йому перешкоди у заїзді на його земельну ділянку, а будівництвом біля ліній електропередачі наражає його на небезпеку, порушуючи охоронну зону ліній електропередачі. Вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили висновок експертів за результатами проведення комплексного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з відмовою у задоволенні позову, але дещо з інших мотивів, ніж зазначили суди.
25. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина третя статті 3 Земельного кодексу України, далі - ЗК України).
26. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
27. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача, крім визначених законом випадків розміщення таких об'єктів на землях іншого цільового призначення. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони. Лінійні об'єкти енергетичної інфраструктури можуть розміщуватися на земельних ділянках усіх категорій земель без зміни їх цільового призначення, у тому числі за договорами сервітуту (стаття 76 ЗК України).
28. За змістом пункту «б» частини першої статті 112 ЗК України охоронні зони створюються, зокрема, уздовж ліній електропередачі для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
29. Для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища встановлюються спеціальні зони об'єктів енергетики, зокрема, охоронні зони об'єктів енергетики (частина перша статті 18 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» від 9 липня 2010 року № 2480-VI (далі - Закон № 2480-VI)).
30. Земельні ділянки в межах спеціальних зон об'єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням) (частина друга статті 18 Закону № 2480-VI).
31. В охоронних зонах кабельних ліній електропередачі власникам і користувачам земельних ділянок, фізичним і юридичним особам забороняється, зокрема, зводити будинки, споруди будь-якого призначення (частина четверта статті 32 Закону № 2480-VI).
32. Власникам і користувачам земельних ділянок, фізичним та юридичним особам у межах спеціальних зон об'єктів енергетики без письмової згоди підприємств енергетики, у віданні яких перебувають ці мережі, а також без присутності їх представника забороняється виконувати земляні, будівельні та інші роботи, що можуть призвести до порушення безаварійного функціонування об'єктів електричних мереж (частина п'ята статті 32 Закону № 2480-VI).
33. Охоронні зони електричних мереж встановлюються уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови не відхиленого їх положення на відстань (для повітряних ліній напругою) 10 метрів - до 20 кВ (пункт 5 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 року № 209 в редакції, чинній на час ухвалення рішення ради 3 вересня 2015 року; аналогічний припис є у пункті 7 чинних Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1455).
34. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
35. На момент відведення земельної ділянки у власність відповідачки рада була обізнана про наявність на цій ділянці обмежень, про що зазначено у проєкті відведення земельної ділянки 2015 року.
35.1. Використовуючи земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» (код згідно з КВЦПЗ - 01.03), а після зміни цільового призначення - «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі» (код згідно з КВЦПЗ - 03.07), відповідачка була обізнана, що її ділянка має обмеження у вигляді охоронної зони електричних мереж з напругою до 20 кВ.
35.2. У висновку експертів за результатами проведення комплексного земельно-технічного та будівельно-технічного дослідження, який Українського незалежного інституту судових експертиз від 20 вересня 2021 року № 198/07-2021 (т. 1, а. с. 13-25) земельної ділянки відповідачки вказали, що на ній розміщені лінії електропередачі з напругою 10 кВ і відповідною охоронною зоною.
35.3. Згідно із земельно-технічним дослідженням межі охоронної зони не перетинаються з межами земельної ділянки позивача.
36. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується із доводами касаційної скарги позивача. Адже для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права чи законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені, невизнані або оспорені відповідачкою. Питання про ефективність способу захисту слід вирішувати тільки тоді, якщо є підстави для висновку про те, що у спірних відносинах таке право чи інтерес порушене, оспорене або невизнане (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17).
37. Вимога про скасування рішення ради про надання дозволу відповідачці на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки є неналежним способом захисту прав позивача, оскільки таке рішення вичерпало дію фактом його виконання, тобто виготовленням відповідного проєкту землеустрою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц). Тому висновок судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні цієї вимоги є правильними.
38. Суди попередніх інстанцій не встановили, що відповідачка будівництвом на її земельній ділянці порушила права позивача, а він не обґрунтував, у чому полягав його інтерес у знесенні об'єкта нерухомості, розміщеного на тій ділянці, за обставини того, що межі охоронної зони ліній електропередачі не перетинаються з межами земельної ділянки самого позивача. Тому його твердження про істотне порушення відповідачкою будівельних норм і правил, зокрема стосовно дотримання на її земельній ділянці режиму цієї охоронної зони, не пов'язані з порушенням відповідачкою прав чи інтересів позивача. Останній неповноважний представляти в суді інтереси власників і користувачів земельних ділянок, суміжних із відповідною охоронною зоною, підприємств енергетики й органів влади, що контролюють дотримання режиму вказаної охоронної зони, яка не межує із земельною ділянкою позивача.
39. Доводи про те, що будівництво відповідачки впливає на безпечне користування позивачем його земельною ділянкою, суди попередніх інстанцій не підтвердили дослідженими доказами. Тому немає підстав для застосування превентивного способу захисту права чи інтересу позивача для убезпечення його від майбутнього можливого аварійного випадку, пов'язаного із імовірним порушенням відповідачкою під час будівництва охоронної зони ліній електропередачі. Крім того, заявлені позивачем вимоги не спрямовані на встановлення сервітуту для проходу чи проїзду через земельну ділянку відповідачки.
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
40. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
41. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
42. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).
43. Із урахуванням висновку про часткову обґрунтованість касаційної скарги позивача та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позову про усунення відповідачкою перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом знесення за власні кошти незавершеного будівництва, судові рішення в цій частині слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.
(3.2) Щодо судових витрат
44. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 грудня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про усунення ОСОБА_2 перешкод у користуванні земельними ділянками з кадастровими номерами 3223186803:02:004:0014 і 3223186803:02:004:0050 шляхом знесення за власні кошти незавершеного будівництва змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови. В інших частинах вказані судові рішеннязалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко