23 квітня 2025 року
м. Київ
Справа № 199/5741/23
Провадження № 61-6429св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Іванова Олена Миколаївна (далі - адвокат),
відповідачі - ОСОБА_2 (далі - спадкоємець), ОСОБА_3 (далі - спадкоємиця),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Яковлевої Інни Миколаївни (далі - приватний нотаріус),
про визнання права власності на частину домоволодіння як на частку в спільному майні подружжя та на частину земельної ділянки, а також про виключення цього майна із загальної спадкової маси
за касаційною скаргою позивачки на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 7 листопада 2023 року, ухвалене суддею Богун О. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 квітня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., та
1. У липні 2023 року позивачка звернулася до суду з такими вимогами: визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння) як частку дружини у спільній сумісній власності подружжя та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 1210100000:01:504:0049, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка); виключити 1/2 частину домоволодіння та 1/2 частину земельної ділянки із загальної маси спадкового майна як такі, що є неподільними між спадкоємцями ОСОБА_4 (далі - спадкодавець), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мотивувала так:
1.1. З 26 листопада 2002 року позивачка перебувала у шлюбі зі спадкодавцем.
1.2. 4 листопада 2011 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська ухвалив рішення у справі № 2-5397/11, згідно з яким визнав за спадкодавцем право власності на домоволодіння за набувальною давністю. На підставі цього рішення за спадкодавцем зареєстрували право власності на те домоволодіння.
1.3. 23 жовтня 2019 року Дніпровська міська рада прийняла рішення № 169/49, згідно з яким передала спадкодавцю у власність земельну ділянку.
1.4. ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавець помер. Спадкоємцями є: позивачка (дружина), спадкоємець (син) і спадкоємиця (донька).
1.5. Відповідачі (спадкоємець і спадкоємиця) подали до приватного нотаріуса заяви про прийняття спадщини після смерті батька. На підставі тих заяв приватний нотаріус завела спадкову справу № 68/2022.
1.6. Позивачка прийняла спадщину згідно з частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), бо на час смерті була зареєстрована і постійно проживала разом зі спадкодавцем.
1.7. 18 жовтня 2022 року позивачка подала приватному нотаріусу власноручно підписану заяву про прийняття спадщини після смерті спадкодавця. Але потім з'ясувала, що в цій заяві помилково зазначені такі два речення: «Спадкове майно є особистою власністю чоловіка, так як будівництво будинку та надвірних побудов здійснювалося в період з 1981 по 2004 рік. На 1/2 частку у спільному майні подружжя я не претендую».
1.8. 20 січня 2023 року інший приватний нотаріус - Отроцюк Олена Володимирівна - посвідчила підпис позивачки на новій заяві на ім'я приватного нотаріуса про те, що позивачка приймає спадщину після смерті спадкодавця, претендує на 1/2 частку у спільному майні подружжя, а заяву, подану 18 жовтня 2022 року, - відкликає.
1.9. Позивачка вважала домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. З 1994 року вона та спадкодавець проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. З 2000 року вони мешкали у домоволодінні. З 2004 року за спільні сумісні кошти подружжя побудувало на території домоволодіння вбиральню (літ. «Ж») і літній душ (літ. «З»).
1.10. У телефонному режимі приватний нотаріус повідомила позивачку, що свідоцтво про право на частку в майні подружжя вона не видасть, оскільки домоволодіння не є спільною сумісною власністю подружжя, й інші спадкоємці заперечують таке право позивачки.
1.11. З огляду на те, що позивачка має право на 1/2 частину домоволодіння, то відповідно до частин першої і четвертої статті 120 Земельного кодексу України у її власність повинна перейти 1/2 частина земельної ділянки.
2. 7 листопада 2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так:
- лише з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, могло бути визнане спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того із подружжя, який брав участь у приватизації;
- домоволодіння та земельна ділянка не є об'єктами спільної сумісної власності позивачки і спадкодавця як подружжя.
3. 4 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без задоволення апеляційну скаргу позивачки на рішення суду першої інстанції у частині відмови позивачці у задоволенні вимог про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння та земельної ділянки, а це рішення в оскарженій частині - без змін. Мотивував так:
- під час розгляду справи № 2-5397/11 за позовом спадкодавця до територіальної громади в особі Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради про визнання права власності на майно за набувальною давністю суд встановив, що спадкодавець добросовісно заволодів чужим майном - домоволодінням - і протягом понад 10 років продовжував відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном;
- за змістом приписів частин першої і четвертої статті 344 ЦК України таке набуття домоволодіння у власність не можна вважати його придбанням у період шлюбу позивачки зі спадкодавцем;
- оскільки позивачка не довела, що домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя, вона «не набула право на земельну ділянку, яку можливо було виділити їй навіть із земель, набутих в порядку приватизації, необхідних для обслуговування житлового приміщення».
4. 1 травня 2024 року адвокат в інтересах позивачки сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння та 1/2 частину земельної ділянки й ухвалити нове рішення - про задоволення зазначених вимог. Мотивувала скаргу так:
4.1. Відповідачі не спростували презумпцію спільності майна подружжя - позивачки та спадкодавця (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17).
4.2. Хоча спадкодавець за життя набув у власність земельну ділянку у порядку приватизації, проте з урахуванням принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку позивачка має право на її 1/2 частину як власниця 1/2 частини домоволодіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 та від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).
4.3. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування приписів статей 57 і 60 Сімейного кодексу України у подібних правовідносинах. Необхідно вирішити питання про те, чи майно, право власності на яке набуте під час шлюбу за набувальною давністю, належить до особистого майна одного з подружжя, чи до спільного сумісного.
4.4. Апеляційний суд порушив норми процесуального права, бо вийшов за межі доводів апеляційної скарги позивачки. Він помилково та з порушенням принципу диспозитивності виснував, що вона пропустила строк подання заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця. Цей висновок суперечить доказам у справі, які підтверджують, що позивачка та спадкодавець на момент відкриття спадщини проживали разом і були зареєстровані за однією адресою. Позивачка прийняла спадщину згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України.
5. 31 травня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.
6. 13 червня 2024 року адвокат в інтересах позивачки сформувала в системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
7. 12 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки та витребував справу із суду першої інстанції.
8. 10 квітня 2025 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
9. Дослідивши матеріали цивільної справи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження слід закрити.
9.1. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
9.2. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
9.3. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
9.4. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
9.5. Предметом позову є визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння як на частку в спільному майні подружжя та на 1/2 частину земельної ділянки, а також виключення цього майна із загальної спадкової маси. На момент відкриття касаційного провадження у Верховного Суду не було матеріалів справи, в яких є звіт про оцінку спірного майна. Такий звіт в стислій формі (за договором № 293 від 12 липня 2023 року) позивачка додала до позовної заяви. Згідно з оцінкою сумарна ринкова вартість домоволодіння та земельної ділянки складає 263 164,00 грн (а. с. 16 - 17).
9.6. Отже, ціна позову становить 263 164,00 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (757 000 грн = 250 х 3 028,00 грн такого мінімуму, встановленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
9.7. З огляду на викладене, оскільки рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 7 листопада 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 4 квітня 2024 року не підлягають касаційному оскарженню, а підстав, визначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі немає, продовження розгляду касаційної скарги не відповідатиме завданням цивільного судочинства. Тому касаційне провадження слід закрити (див., зокрема, ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 березня 2024 року у справі № 199/54/23, від 7 серпня 2024 року у справі № 753/5478/19, від 14 серпня 2024 року у справі № 450/3284/22; такий висновок узгоджується з висновком про можливість закриття касаційного провадження, який Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17).
Керуючись статтями 2, 260, 261, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд
закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 7 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Яковлевої Інни Миколаївни - про визнання права власності на частину домоволодіння як на частку в спільному майні подружжя та на частину земельної ділянки, а також про виключення цього майна із загальної спадкової маси.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко