Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
01 травня 2025 року м. ХарківСправа № 922/3618/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
при секретарі судового засідання: Трофименко С.В.
за участю представників учасників процесу:
позивача: Білокінь Сергій Сергійович (після перерви не з'явився),
відповідача: Янковський Вячеслав Володимирович, в режимі відеоконференції (після перерви не з'явився)
розглянувши заяву представника Ковальової Аліни Анатоліївни (вх. № 10609 від 30 квітня 2025 року) про передачу справи за встановленою підсудністю у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Ресурс», місто Харків,
до Ковальової Аліни Анатоліївни, місто Куп»янськ (з), селище міського типу Куп»янськ-Вузловий (з),
про стягнення заборгованості,-
В провадженні Господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Ресурс» до ОСОБА_1 про стягнення основної суми боргу в розмірі 15 306, 84 грн., три відсотка річних в розмірі 1 200,24 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 798,53 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 173 867,68 грн. та штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 3 826,71 грн.
Стадія розгляду справи - розгляд справи по суті.
30 квітня 2025 року на адресу Господарського суду Харківської області надійшла через систему «Електронний Суд» заява від представника ОСОБА_1 (вх. № 10609) про передачу справи за встановленою підсудністю до Господарського суду Вінницької області. В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача наполягає, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 грудня 2022 року за № 529-5002458743, засвідчує місце проживання відповідача - ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи у місті Вінниця (на даний час фактичне місце перебування: АДРЕСА_1 ), на період наявності підстав, зазначених у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Вищезазначене надає підстави прийти до висновку, що даний спір має розглядатися Господарським судом Вінницької області.
01 травня 2025 року на адресу Господарського суду Харківської області надійшло через систему «Електронний Суд» від представника позивача заперечення на клопотання (заяву) (вх. № 10718) про передачу справи за підсудністю. Просить суд залишити без розгляду цю заяву представника відповідача.
В судовому засідання 01 травня 2025 року представник відповідача підтримав заявлену заяву про передачу справи за підсудністю. Представник позивача в судовому засідання 01 травня 2025 року заперечував проти задоволення заяви відповідача про зупинення провадження у справі, та просив відмовити у її задоволенні.
При цьому, зміна позиції представника позивача (у письмовому вигляді зазначав про залишення заяви позивача про передачу справи за встановленою підсудністю без розгляду, а в судовому засіданні 01 травня 2025 року вказав - про відмову у задоволенні заяви представника відповідача), є виключно його процесуальною прерогативою на викладення своїх міркувань стосовно скерованої представником відповідача заяви про передачу справи за встановленою підсудністю.
Суд, розглянувши заяву представника ОСОБА_1 (вх. № 10609 від 30 квітня 2025 року) про передачу справи за встановленою підсудністю, заслухавши пояснення представників сторін, зазначає наступне.
За приписами частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з пунктами 2, 3, 6 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
В той же час згідно з підпунктами 1, 2, 4, 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до частин 2, 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Господарським процесуальним кодексом України встановлено відповідні процесуальні строки на вчинення учасниками справи певних процесуальних дій, зокрема, на подання заяв по суті спору, подання заяв та клопотань, подання доказів. При розгляді справи в порядку загального позовного провадження докази, заяви та клопотання подаються сторонами та вирішуються судом на стадії підготовчого провадження, у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до статей 113, 118 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Під час підготовчого провадження відповідачем до суду наданий відзив та усні пояснення по суті спору в судових засіданнях.
В підготовчому засіданні 13 березня 2025 року представником відповідача клопотань заявлено не було та зазначено про можливість закриття підготовчого провадження у справі.
13 березня 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 03 квітня 2025 року.
Враховуючи викладене, судом було надано відповідачу достатньо часу для реалізації процесуальних прав в підготовчому провадженні, зокрема, для подання заяв та клопотань.
Посилання представника відповідача на те, що про наявність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 грудня 2022 року за № 529-5002458743, яка засвідчує місце проживання відповідача - Ковальової Аліни Анатоліївни, як внутрішньо переміщеної особи у місті Вінниця (на даний час фактичне місце перебування: місто Вінниця, вул. Стрілецька 56/27, 21012), він довідався після закриття підготовчого провадження, спростовується матеріалами справи. Зокрема, оформлені від імені відповідача у цій справі документи, її представник вказував адресу відповідача: місто Вінниця, вул. Стрілецька 56/27, 21012.
Крім того, у відзиві (вх. № 1264 від 17 січня 2025 року) представник відповідача вказав, що внаслідок військової агресії російської федерації та активними бойовими діями на території Харківської області (Куп'янська міська територіальна громада - смт. Куп'янськ-Вузловий), що виражалося у здійснені військами рф ракетних та артилерійських обстрілів, відповідач вимушена була евакуюватися до міста Вінниця, де зараз має тимчасове фактичне місце проживання за адресую: місто Вінниця, вул. Стрілецька 56/27, 21012.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Очевидно, що напочатку 2025 року представнику відповідача достеменно було відомо, що місце фактичного проживання його клієнта - є місто Вінниця. А відтак, представник відповідача має поведінку, яка є суперечливою по відношенню до суду, як арбітра, який вирішує завдання господарського судочинства шляхом вирішення справи на підставі зібраних доказів.
Крім того, суд зазначає, що статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Положеннями статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція, основними видами якої є загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Згідно статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідно до статті 24 Господарського процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини 2 цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Згідно приписів статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (частина 2 вказаної статті).
Як встановлено судом, в позовній заяві в якості відповідача позивачем було визначено фізичну особу-підприємця Ковальову Аліну Анатоліївну.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
В Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження та найменування юридичної особи (частина 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачалось з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 29 липня 2023 року до реєстру внесено запис № 2004750060001009854 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Ковальової Аліни Анатоліївни, підстава: власне рішення.
Оскільки неможливо притягнути до відповідальності фізичну особу-підприємця Ковальову Аліну Анатоліївну за зобов'язаннями по договору поставки, позивач сформував коло учасників, у відповідності до заяви про усунення недоліків (вх. № 26658 від 22 жовтня 2025 року), де належним відповідачем по справі № 922/3618/24 є Ковальова Аліна Анатоліївна, як фізична особа.
Виходячи із позиції Великої Палати Верховного Суду по справі № 127/23144/18, яка була викладена у відповідній Постанові від 09 жовтня 2019 року, Господарським кодексом України встановлено, що сторонами в судовому процесі господарської юрисдикції - позивачами і відповідачами - можуть бути і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 Господарського кодексу України.
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Згідно положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою. Тому фізична особа-підприємець навіть після припинення відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, проте уже у якості фізичної особи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, процесуальною підставою для формування позовної вимоги щодо стягнення грошових коштів та похідних вимог, позивач визначив договір поставки товару за № 3316-21х від 15 червня 2021 року, де фізична особа - підприємець Ковальова Аліна Анатоліївна фігурує в якості покупця товару.
Таким чином, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору. Разом з цим, у зв'язку з поданим клопотанням відповідача та зазначенням в ньому про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Вінницької області, то суд при дослідженні питання про територіальну підсудність виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватно-правовому розумінні.
У відповідності до інформації Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області № 6301.4.3-18042/63.2-24 від 31 жовтня 2024 року станом на 30 жовтня 2024 року за відомчою інформацією системою ДМС місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване 29 листопада 2000 за адресою: АДРЕСА_2 .
Натомість відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено наступне:
- місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
- місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року за № 265.
Відповідно до пункту 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого вищевказаною постановою, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Відповідно до частини 3 статті 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцем проживання фізичної особи, яка не є підприємцем, визнається зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.
Суд зазначає, що Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Абзацом 1 частини1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно частиною 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).
Згідно положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року за № 509, процес видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасового окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, стосується виключно самої внутрішньо переміщеної особи та уповноваженого органу. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, у заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначаються відомості про зареєстроване місце проживання та адреса фактичного проживання, повідомлена цією особою. Зазначена інформація має облікове значення.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року за № 646, якщо інформація про внутрішньо переміщену особу вноситься до бази даних уперше, автоматично формується унікальний номер запису, який відображається в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка), згідно з додатком до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року за № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».
Враховуючи форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначеної у додатку 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року за № 509, то в ній зазначаються прізвище, ім'я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування.
Таким чином, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи йде розмежування зареєстрованого місця проживання та фактичного місця проживання.
Крім того, згідно частиною 2 статті 31 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.
Отже, за висновком суду, надана представником відповідача довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 грудня 2022 року за № 529-5002458743, виходячи з норм чинного законодавства, не є підставою для передачі справи за підсудністю до Господарського суду Вінницької області.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника ОСОБА_1 (вх. № 10609 від 30 квітня 2025 року) про передачу справи за встановленою підсудністю до Господарського суду Вінницької області.
Керуючись статями 8, 13, 30, 31, 42, 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 (вх. № 10609 від 30 квітня 2025 року) про передачу справи за встановленою підсудністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвалу направити учасникам цієї справи.
Повну ухвалу складено 02 травня 2025 року.
Суддя В.С. Юрченко