ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2025Справа № 910/14856/24
Господарський суд міста Києва у складі Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/14856/24
За позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»
до Фізичної особи-підприємця Пузиревського Святослава Івановича
про стягнення 58211,11 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Пузиревського Святослава Івановича (далі - відповідач) про стягнення 58211,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором «кредит «всеБІЗНЕС» №79808813046 від 27.10.2023 допустив прострочення сплати тіла кредиту та комісії, у зв'язку з чим позивачем було прийнято рішення про дострокове повернення суми кредиту у розмірі 48211,11 грн та простроченої заборгованості по комісії у розмірі 10000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі №910/14856/24 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру. Невід'ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об'єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.12.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 .
Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відмітками «за закінченням терміну зберігання».
26.12.2024 року через відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Пузиревського Святослава Івановича надійшла заява, у якій відповідач зазначає, що з ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 ознайомився 23.12.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, так як наразі за адресою місця реєстрації не проживає, жодних документів (ухвал) по справі не отримував, а тому просить повторно направити йому ухвалу про відкриття провадження у справі за новою адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, у вказаній заяві просить суд розглянути справу за правилами загального позовного провадження, і надати йому час для підготовки відзиву на позовну заяву.
Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частини 2, 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідач, в обґрунтування заяви про розгляд справи в порядку загального позовного провадження посилається на те, що такий розгляд є необхідним для повного та всебічного з'ясування обставин справи, а також уникнення порушення його права як відповідача та права позивача на справедливий суд.
Однак, викладені доводи відповідача не є тими підставами та обставинами, які б свідчили про наявність правових підстав для переходу до розгляду справи в загальному позовному провадженні, у зв'язку з чим у задоволенні заяви відповідача з визначених ним підстав слід відмовити.
При цьому, ухвала про відкриття провадження у справі від 09.12.2024 була повторно направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на вказану відповідачем адресу, а саме: АДРЕСА_2 .
Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відмітками «за закінченням терміну зберігання».
04.02.2025 року через відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Пузиревського Святослава Івановича надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, з підстав того, що він сплатив значну частину кредитних коштів, які не були враховані позивачем під час подання позову, а також вказав на відсутності в нього обов'язку сплачувати комісію за обслуговування кредиту з огляду на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 та від 06.11.2023 у справі №204/224/21. При цьому, відповідач зауважив про те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» у зв'язку з наявністю інвалідності ІІ групи. Також, у відзиві на позовну заяву відповідачем було викладено клопотання про поновлення процесуального строку на його подачу, у випадку пропущення останнього.
Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а процесуальний строк, який встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення.
Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №910/19980/20, від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 та в ухвалах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №908/936/15-г, від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.
Тому, суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позов, який, як встановлено судом, подано з пропуском встановленого судом строку.
Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе з власної ініціативи продовжити відповідачу такий строк до дати фактичного його подання з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) «верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження».
Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв'язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).
При цьому, принцип змагальності сторін нерозривно пов'язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).
З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об'єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження Фізичній-особі підприємцю Пузиревському Святославу Івановичу строку для подачі відзиву до дати фактичного його подання та прийняття відзиву до розгляду.
Своїм правом на подання відповіді на відзив, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, позивач не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
27.10.2023 року між Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі - банк) та Фізичною особою-підприємцем Пузиревським Святославом Івановичем (далі - позичальником) було укладено кредитний договір «Кредит «всеБІЗНЕС» №79808813046 (далі - договір, кредитний договір) шляхом підписання в електронному вигляді за допомогою електронно-цифрових підписів, як то передбачено положеннями Закону України «Про електронні довірчі послуги», за умовами якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та Типовими умовами.
Відповідно до п.п. 1.1.1 - 1.1.7 договору, сума кредиту складає 50000,00 гривень, строк кредитування до 27 жовтня 2026 року включно, комісійна винагорода за надання кредиту - 1%, комісійна винагорода за обслуговування кредиту - 2% за один місяць користування кредитом, процентна ставка за користуванням кредиту - 0,00001% річних, цільове використання кредиту - на придбання основних засобів та/ або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника.
Згідно пункту 1.1.8 договору Типові умови кредитування в рамках кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС», укладеного в системі інтернет-банкінг ПУМБ DIGITAL BUSINESS Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», розміщуються на інтернет-сайті банка (за електронною адресою: https:// www.pumb.ua/) та є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 1.4 договору сторони погодили, що позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити плату за кредит в розмірах та строки, зазначені в графіку платежів. Так, позичальник має, починаючи з 27.11.2023, щомісячно не пізніше 27 числа місяця до 27.09.2026 включно сплачувати суму у розмірі 2388,89 грн, а 27.10.2026 - 2388,85 грн, з яких на погашення основної суми (тіла) кредиту по 1388,89 грн, а в останній місяць 1388,85 грн та на погашення комісії по 1000,00 грн щомісячно. Загальна сума, яка має бути сплачена позичальником на погашення кредиту складає 86000,00 грн, з яких 50000,00 грн на погашення основної суми (тіла) кредиту та 36000,00 грн на погашення комісії.
Відповідно до пункту 2.2 договору банк надає кредит протягом трьох банківських днів з дня укладення договору. Кредит надається разово однією сумою в розмірі, зазначеному в п. 1.1.1 договору. Банк приймає рішення про надання кредиту на власний розсуд та відповідно до своїх внутрішніх положень, тобто зобов'язання банку щодо надання кредиту за договором є відкличними. Ненадання кредиту в зазначений строк вважається відмовою банку в наданні кредиту та договір вважається таким, що припинив свою дію.
За умовами пункту 2.3 договору сторони дійшли згоди, що позичальник уповноважує банк здійснити за рахунок кредитних коштів переказ суми комісійної винагороди за надання кредиту у розмірі, визначеному відповідно до п. 1.1.4.1 договору, на користь банку згідно з п. 6.3.1 Типових умов. Сума кредиту, що залишиться після переказу суми комісійної винагороди за надання кредиту на користь банку, зараховується на поточний рахунок позичальника, зазначений в п. 1.1.5 договору.
Цей договір складається з даного документа та Типових умов. З моменту укладення договору Типові умови стають його невід'ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до Типових умов, повідомляючи про це позичальника як передбачено Типовими умовами. Підписанням договору позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та Типовими умовами, умови договору та Типових умов позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, позичальник приймає на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно позичальника, рівно як і банк бере на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно банку (п. 5.1 договору).
Договір укладається сторонами в формі електронного документа за допомогою системи «Інтернет-Банкінг». Договір є оригіналом електронного документу після його підписання сторонами шляхом накладення КЕП уповноваженого представника банку та КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника). Договір набуває чинності з моменту його підписання банком та позичальником шляхом накладення КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника) та КЕП уповноваженого представника банку (з моменту накладення останнього електронного підпису) та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно договору в повному обсязі (пункти 5.3 та 5.4 договору).
Відповідно до пункту 3.5 Типових умов кредитування в рамках кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС» (далі - Типові умови кредитування) надання кредиту відбувається шляхом перерахування кредитних коштів в сумі, зазначеній в п. 1.1.1 договору, із позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, зазначений в п. 1.1.5 договору, в строки, зазначені в п. 2.2 договору (з урахуванням умов п. 2.3 договору).
Згідно пункту 5.1 Типових умов позичальник зобов'язаний повернути кредит в розмірах і в строки, визначені в ст. 1 договору.
Відтак, фінансування поточної діяльності відповідача, в обмін на його зобов'язання з повернення кредиту свідчить про виникнення між сторонами кредитних правовідносин та волю сторін до настання відповідних наслідків, що не суперечить вимогам статті 205 Цивільного кодексу України.
Сторонами не оспорювалася правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, цей договір є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору, банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 50000,00 грн про що свідчать виписка з особового рахунку позичальника з 27.10.2023 по 27.11.2024, платіжні інструкції №TR.72762714.77555.29514 від 27.10.2023 на суму 49500,00 грн та №TR.72762714.77554.29514 від 27.10.2023 на суму 500,00 грн. та відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов кредитного договору.
Позаяк, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо здійснення кредитних платежів та сплати комісії у порядку та строки, передбачені договором та Типовими умовами.
12.03.2024 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати комісії за кредитним договором №79808813046 від 27.10.2023, втім відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим у відповідача наявна заборгованість по тілу кредиту у розмірі 48211,11 грн та заборгованість по комісії у розмірі 10000,00 грн.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним договором, а відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Приписами частини 2 вищевказаної статті Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частинами 1 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Пунктом 1.1.3 кредитного договору сторони визначили, що строк кредитування до 27.10.2026 включно.
При цьому, пунктом 1.4 кредитного договору погоджено графік та суму кредитних платежів.
Втім, відповідачем було порушено зобов'язання по оплаті кредиту та комісії згідно установленого сторонами графіку, доказів зворотного суду не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Пунктом 4.1 Типових умов кредитування, що розміщені на інтернет-сайті Банку (за електронною адресою: https:// www.pumb.ua/) та є невід'ємною частиною кредитного договору, встановлено, що кожна з перелічених нижче подій повинна тлумачитись як несприятлива подія, зокрема несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з договором/ типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов'язків за договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами.
У випадку виникнення будь-якої несприятливої події, банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п. 1.1.3, п. 1.4 договору, п. 5.1.1 Типових умов, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з договором, в строк не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги. У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги банк має право здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунків позичальника в порядку, встановленому договором та Типовими умовами, для погашення боргових зобов'язань позичальника (пункт 4.2 Типових умов кредитування).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, надіславши на належну відповідачу адресу 12.03.2024 року вимогу про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати комісії за кредитним договором №79808813046 від 27.10.2023, що підтверджується роздруківкою трек-номера з сайту АТ «Укрпошта» та реєстром згрупованих відправлень.
Втім, зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, судом враховано, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем кредитних коштів та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасного повернення кредиту підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем у відзиві на позовну заяву, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48211,11 грн.
Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами частин 1 та 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Пунктом 1.1.4.2 договору сторони узгодили, що комісійна винагорода за обслуговування кредиту становить 2% за один місяць користування кредитом. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до п. 6.3.2 Типових умов та сплачується щомісячно згідно графіку платежів, наведеного в п. 1.4 договору.
Позивачем нараховано комісію за користування кредитом на підставі пункту 1.1.4.2 договору у розмірі 10000,00 грн за період з 27.02.2024 по 27.11.2024.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок комісії суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заборгованість.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що він сплатив значну частину (більше половини) кредитних коштів позивачу у 2023 році, оскільки жодних доказів, які б підтверджували такі обставини суду не подані разом з відзивом на позовну заяву, як і не обґрунтовано неможливість їх подання разом з відзивом.
Згідно приписів статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відхиляє суд і посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 та від 06.11.2023 №204/224/21, з огляду на неподібність правовідносин, які виникли у даній справі та у наведених постановах.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
Проаналізувавши правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у наведених відповідачем справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, суд зазначає, що фактичні обставини у зазначених відповідачем справах є відмінними від обставин у справі, яка розглядається.
Так, у наведених відповідачем постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 та від 06.11.2023 у справі №204/224/21 укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами про надання споживчого кредиту, а згідно з частиною 3 статті 1054 Цивільного кодексу України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до норм пункту 1-1 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Споживачем є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункти 9, 11 частини 1 вищевказаного Закону).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Отже, споживчий кредит (кредит) - це грошові кошти, що надаються споживачу, тобто фізичній особі, на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №711/871/17.
Тоді як, у даному випадку кредит, який був наданий Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» Фізичній особі-підприємцю Пузиревському Святославу Івановичу не є споживчим, оскільки сторонами у договорі є юридична особа та фізична особою-підприємець, а грошові кошти отримані відповідачем для здійснення підприємницької діяльності.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у заявленому позивачем розмірі.
Згідно з частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини 2 та 3 статті 129 ГПК України).
Зазначене стосується і випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 01.03.2017 у справі № 703/686/15-ц, від 04.07.2023 у справі №924/568/22 та від 12.10.2023 у справі №924/163/23.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» компенсація судового збору у цивільних, адміністративних та господарських справах у розмірі, пропорційному задоволеним вимогам сторони, здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.
Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідач надав суду копію довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії №739944 від 02.07.2024 про те, що йому встановлена ІІ група інвалідності.
Відтак, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні із позовною заявою у розмірі 2422,40 грн, слід компенсувати за рахунок держави, оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 129, 165, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до Фізичної особи-підприємця Пузиревського Святослава Івановича про стягнення 58211,11 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пузиревського Святослава Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; ідентифікаційний код 14282829) заборгованість по тілу кредиту у розмірі 48211 (сорок вісім тисяч двісті одинадцять) грн 40 коп. та прострочену заборгованість по комісії у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; ідентифікаційний код 14282829) у порядку компенсації за рахунок держави 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 01.05.2025.
СуддяТ.В. Васильченко