вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
02.05.2025м. ДніпроСправа № 904/1271/25
За позовом Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект", м. Дніпро
про стягнення 256 655,35грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Без виклику (повідомлення) учасників
Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" заборгованість у розмірі 256 655,35грн, з яких:
- основний борг у розмірі 118 709,80грн;
- пеня у розмірі 118 709,80грн;
- 3 % річних у розмірі 15 049,52грн;
- втрати від інфляції у розмірі 4 186,23грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №1279 про надання послуг водопостачання та водовідведення від 15 квітня 2002 року в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2025 справу №904/1271/25 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 25.03.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв, як не заявляв і про бажання надати власні пояснення по суті спору.
Ухвалу суду від 25.03.2025 в електронному вигляді доставлено до електронного кабінету відповідача 26.03.2025 (о 05:29год), що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 131).
Пунктом 2 частини шостої ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву не пізніше 10.04.2025. У встановлений законом та ухвалою суду строк відповідач відзиву на позов не надав.
Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Згідно з частиною дев'ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Окрім того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи частини четвертої статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
17 квітня 2002 року між Державним комунальним виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м. Дніпропетровська, правонаступником якого є Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради, (водоканал, позивач) та Державним проектним інститутом "Дніпроцивільпроект", правонаступником якого є Державне підприємство "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (абонент, відповідач) укладено договір про надання послуг водопостачання та водовідведення № 1279 (а.с. 4-8).
Предметом договору є зобов'язання водоканалу із надання абоненту послуг водопостачання та водовідведення, а також зобов'язання абонента з оплати наданих послуг (п. 1.1 договору).
За пунктом 2.1 договору кількість використаної абонентом води та стоків визначається за показаннями повірених та опломбованих приладів обліку споживання води та стоків за умови їх роботи в діапазоні вимірів з нормованою похибкою, по нижній межі діапазону вимірів, у випадку виходу за її межі, у відповідності з п. 9.6 Правил у випадку виходу за верхню межу.
Характеристика приладів обліку води наведена у додатку № 1 до договору (п. 2.2 договору).
За умовами п. 2.4 договору зняття показань приладів обліку споживання води абонента здійснюється не рідше одного разу на місяць представником водоканалу.
Водоканал зобов'язаний надати послуги в обсягах:
- холодне водопостачання 101+615оренд.х/р+29 оренд.бюдж. м3 на місяць;
- водовідведення 101+615оренд.х/р+29 оренд.бюдж. м3 на місяць.
Обсяги послуг водопостачання та водовідведення, встановлені у п. 2.7 договору, визначаються: за нормами водоспоживання, затвердженими місцевими органами виконавчої влади; згідно з лімітами споживання питної води промисловими підприємствами та організаціями, які затверджені місцевими органами виконавчої влади; за нормами, передбаченими технічними умовами, які абонент зобов'язаний отримати від водоканалу при приєднанні до міських мереж водопостачання та водовідведення або при збільшенні обсягів водопостачання та водовідведення (п. 2.8 договору).
Відповідно до п. 3.2.1 водоканал зобов'язаний забезпечити відпуск води в обсягах, вказаних у розділі 2 договору, за складом та властивостями, які відповідають нормативам, які установлені Держстандартом України і МОЗ України.
Пунктом 4.2 договору унормовано, що абонент зобов'язаний, зокрема: своєчасно у встановлений договором строк сплачувати надані послуги (п. 4.2.1); сповіщати водоканал у письмовій формі протягом 10 днів про зміну в найменуванні об'єкта водопостачання, передачі об'єкта водопостачання на баланс іншого підприємства, зміні кількості споживання води та стоків, які скидуються, переустановлення внутрішніх водопровідних та каналізаційних мереж, установлення насосів, приєднання субабонентів, зміну розрахункового рахунку, юридичної / фактичної адреси (п. 4.2.8).
Розрахунки за надані послуги здійснюються у відповідності з діючим законодавством України на підставі рахунків за затвердженими відповідним органом тарифами. У випадку зміни тарифів, діючих на момент укладення договору, оплата абонентом наданих йому послуг здійснюється за новими тарифами без зміни інших умов договору (п. 5.1 договору).
Оплата послуг здійснюється абонентом шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок водоканала або в інших формах, передбачених чинним законодавством України (п. 5.2 договору).
За пунктом п. 5.3 договору розрахунковий період оплати послуг водопостачання та водовідведення - один календарний місяць. Абонент зобов'язаний оплатити надані послуги до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
За вимогою однієї із сторін, але не рідше одного разу на рік, станом на 1 січня року, який настає за розрахунковим, здійснюється звірка розрахунків. Звірка розрахунків оформлюється актом звірки, який підписується сторонами. За наявності заборгованості за спожиті послуги водопостачання та водовідведення за минулий період абонент зобов'язаний узгодити графік погашення заборгованості за умови обов'язкової оплати поточної заборгованості (п. 5.4, 5.5 договору).
За несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення в строк, зазначений в п. 5.3 договору, абонент зобов'язаний сплатити водоканалу окрім суми заборгованості пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.2 договору).
Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами 15.04.2002 і діє в частині надання послуг водопостачання та водовідведення до 15.04.2003, а в частині здійснення розрахунків за надані послуги - до повного погашення заборгованості. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про намір внести до нього зміни, доповнення або про відмову від договору він продовжує свою дію на наступний рік (п. 9.1, 9.2 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним у судовому порядку.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір про надання послуг водопостачання та водовідведення №1279 від 15.04.2022 був чинним протягом спірного періоду.
Позивачем, на виконання умов договору, в період з лютого 2023 року по жовтень 2024 року було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 118 709,80грн за наступними актами-рахунками приймання наданих послуг:
№ 19709 від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 6 012,05грн;
№ 28819 від 28.03.2023 за березень 2023 року на суму 4 663,74грн;
№ 37696 від 30.04.2023 за квітень 2023 року на суму 6 294,25грн;
№ 45935 від 31.05.2023 за травень 2023 року на суму 4 412,89грн;
№ 55191 від 28.06.2023 за червень 2023 року на суму 4 256,11грн;
№ 63354 від 31.07.2023 за липень 2023 року на суму 4 475,60грн;
№ 73011 від 30.08.2023 за серпень 2023 року на суму 3 378,14грн;
№ 80992 від 28.09.2023 за вересень 2023 року на суму 6 074,76грн;
№ 91222 від 31.10.2023 за жовтень 2023 року на суму 4 726,45грн;
№ 103250 від 29.11.2023 за листопад 2023 року на суму 4 757,81грн;
№ 113464 від 27.12.2023 за грудень 2023 року на суму 5 823,91грн;
№ 10636 від 31.01.2024 за січень 2024 року на суму 6 865,06грн;
№ 20435 від 29.02.2024 за лютий 2024 року на суму 13 794,73грн;
№ 31408 від 28.03.2024 за березень 2024 року на суму 11 066,76грн;
№ 41386 від 29.04.2024 за квітень 2024 року на суму 1 848,10грн;
№ 52999 від 29.05.2024 за травень 2024 року на суму 1 816,74грн;
№ 63872 від 30.06.2024 за червень 2024 року на суму 26 249,34грн;
№ 73944 від 31.07.2024 за липень 2024 року на суму 406,82грн;
№ 83225 від 29.08.2024 за серпень 2024 року на суму 454,00грн;
№ 95084 від 30.09.2024 за вересень 2024 року на суму 689,86грн;
№ 104851 від 29.10.2024 за жовтень 2024 року на суму 642,68грн (а.с. 16-57).
Надані позивачем акти-рахунки містять посилання на договір №1279 від 15.04.2002, підписані зі сторони водоканалу, проте підписів зі сторони абонента не містять.
Заперечень щодо відомостей, викладених в актах - рахунках приймання наданих послуг від відповідача не надходило.
В обумовлений договором строк відповідач оплату наданих послуг не здійснив, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 118 709,80грн.
Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов'язання, надано послуги водопостачання та водовідведення, натомість відповідач взяті на себе зобов'язання з повної оплати не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу у розмірі 118 709,80грн, пені у розмірі 118 709,80грн, 3% річних у розмірі 4 186,23грн, інфляційних втрат у розмірі 15 049,52грн, що і стало причиною виникнення спору.
Предметом доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення договору про надання послуг водопостачання та водовідведення, строк дії договору, умови надання послуг, облік спожитої води, строк та порядок оплати наданих послуг, факт надання послуг, наявність порушення споживачем умов договору в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, правомірність та обґрунтованість нарахування основного боргу, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору про надання послуг водопостачання та водовідведення №1279 від 15.04.2002 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України та Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань відповідно до статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з нормами статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване водовідведення господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір містить елементи договору поставки (водопостачання) та надання послуг (водовідведення).
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" на підставі договору.
Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті (ст. 19 ЗУ "Про питну воду").
Тобто, ст. 19 вказаного Закону передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.
За приписами ст. 22 Закону України "Про питну воду" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання.
Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За пунктом п. 5.3 договору розрахунковий період оплати послуг водопостачання та водовідведення - один календарний місяць. Абонент зобов'язаний оплатити надані послуги до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Нормами статті 253 ЦК визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно зі статтею 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша). До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року (частина друга). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (частина третя). Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку (частина четверта). Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята).
З аналізу статті 254 ЦК вбачається, що вказана норма, зокрема, частини перша-четверта, регулюють закінчення строку, який визначений роками, півроком або кварталом року, місяцями, у півмісяця та тижнями, і лише у випадку, коли останній день строку, закінчення якого визначено частинами першою-четвертою цієї статті, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку, згідно з частиною п'ятою цієї статті, є перший за ним робочий день.
Водночас правила цієї статті не поширюються на договірні правовідносини сторін, коли ними у свободі договору (стаття 627 ЦК) досягнуто домовленості про призначення кінцевої календарної дати виконання зобов'язання за договором, з огляду на норми частини першої статті 530 ЦК, яка визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); статті 629 ЦК, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також принцип належного виконання зобов'язань, який полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.03.2025 у справі №905/821/24, від 11.03.2024 у справі №922/1813/23 та від 16.05.2024 у справі №910/7012/23.
З огляду на положення спірного договору відповідач повинен був оплатити надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення не пізніше 10 числа кожного місяця.
Між тим, в установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання не виконав.
Згідно зі статтями 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 118 709,80грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтями 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Як зазначено в частині першій ст. 230 та частині шостій ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини другої ст. 343 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Установлене статтею 3 названого Закону обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами.
В пункті 6.2 договору визначено, що за несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення в строк, зазначений в п. 5.3 договору, абонент зобов'язаний сплатити водоканалу окрім суми заборгованості пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Зазначений Закон був чинним станом на момент укладення договору, є чинним на момент розгляду справи та є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб'єктами підприємницької діяльності.
Позивач нарахував та просить стягнути пеню у розмірі 118 709,80грн за загальний період з 11.03.2023 до 11.03.2025 (по кожному акту - рахунку окремо) (а.с. 23).
З наданого розрахунку вбачається, що пеня розрахована відповідно до умов п. 6.2 договору (застосовано 1%) та заявлено до стягнення не більше 100% заборгованості.
Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені встановлено, що пеня розрахована відповідно до умов п. 6.2 договору, не суперечить вимогам наведених вище положень діючого законодавства в частині її нарахування. Розрахунок є арифметично вірним.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені задовольняється судом у розмірі 118 709,80грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Суд звертає увагу, що розмір заявлених нарахувань (пені, відсотків річних, інфляційних втрат у загальному розмірі 137 945,55грн) складає 116,20% суми основного боргу.
Враховуючи приписи статті 551 Цивільного кодексу України, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 70% від розміру, яка підлягає до стягнення.
Відтак, розмір пені, що підлягає до стягнення становить 35 612,94грн (118 709,80грн - 70%).
Враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 70%. Порушення строків оплати мало місце і відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити своєчасну оплату (хоча б частково) у визначений договором строк. Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і відповідач міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 4 186,23грн за загальний період з 11.03.2023 до 10.03.2025 та інфляційні втрати за період з березня 2023 року до січня 2025 року у розмірі 15 049,52грн (по кожному акту - рахунку окремо) (а.с. 70-103).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено його арифметичну вірність (тобто помилок не виявлено).
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 3% річних задовольняється судом у розмірі 4 186,23грн.
Водночас, суд не погоджується з визначенням позивачем величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми (саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України, про що зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19).
Сума інфляційних втрат складає, зокрема:
на суму боргу 6 012,05грн (за лютий 2023 року) * 117,3% (сукупний індекс інфляції за березень 2023 року - січень 2025 року) = 7 052,13грн - 6 012,05грн = 1040,08грн;
на суму боргу 6 074,76грн (за вересень 2023 року) * 115,6% (сукупний індекс інфляції за жовтень 2023 року - січень 2025 року) = 7 022,42грн - 6 074,76грн = 947,66грн;
на суму боргу 4 757,81грн (за листопад 2023 року) * 114,1% (сукупний індекс інфляції за грудень 2023 року - січень 2025 року) = 5 428,66грн - 4 757,81грн = 670,85грн;
на суму боргу 5 823,91грн (за грудень 2023 року) * 113,3% (сукупний індекс інфляції за січень 2024 року - січень 2025 року) = 6 598,49грн - 5 823,91грн = 774,58грн;
на суму боргу 13 794,73грн (за лютий 2024 року) * 112,5% (сукупний індекс інфляції за березень 2024 року - січень 2025 року) = 15 519,07грн - 13 794,73грн = 1724,34грн;
на суму боргу 454,00грн (за серпень 2024 року) * 108,0% (сукупний індекс інфляції за вересень 2024 року - січень 2025 року) = 490,32грн - 454,00грн = 36,32грн;
на суму боргу 689,86грн (за вересень 2024 року) * 106,4% (сукупний індекс інфляції за жовтень 2024 року - січень 2025 року) = 734,01грн - 689,86грн = 44,15грн.
В іншій частині розрахунок втрат від інфляції є арифметично вірним.
Вимога про стягнення з відповідача втрат від інфляції задовольняється судом частково у розмірі 15 040,48грн (5 237,98грн + 9 802,50грн), в решті заявлених вимог про стягнення втрат від інфляції (9,04грн) слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає основний борг у розмірі 118 709,80грн, пеня у розмірі 35 612,94грн (з урахуванням зменшення на 70%), 3% річних у розмірі 4 186,23грн та втрати від інфляції у розмірі 15 040,48грн, а всього 173 549,45грн.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 849,83грн, що підтверджується платіжною інструкцією №201 від 14.03.2025. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 125, 128).
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом частково, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 3 849,69грн (256 646,31грн * 3849,83грн / 256 655,35грн).
При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради до Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" про стягнення 256 655,35грн - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (ідентифікаційний код 02497789; вул. Січеславська Набережна, буд. 29, м. Дніпро, 49000) на користь Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 03341305; вул. Троїцька, буд. 21-А, м. Дніпро, 49001) основний борг у розмірі 118 709,80грн (сто вісімнадцять тисяч сімсот дев'ять гривень 80коп.), пеню у розмірі 35 612,94грн (тридцять п'ять тисяч шістсот дванадцять гривень 94коп.), 3% річних у розмірі 4 186,23грн (чотири тисячі сто вісімдесят шість гривень 23коп.), втрати від інфляції у розмірі 15 040,48грн (п'ятнадцять тисяч сорок гривень 48коп.) та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 3 849,69грн (три тисячі вісімсот сорок дев'ять гривень 69коп.), видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено - 02.05.2025
Суддя Н.М. Євстигнеєва