вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
02.05.2025м. ДніпроСправа № 904/702/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Приватного підприємства "Нормер" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростфудс" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
про відшкодування збитків
Приватне підприємство "Нормер" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростфудс" про стягнення збитків в розмірі 111300,00грн. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди №006 від 01.04.2023 в частині ліквідації наслідків, які перешкоджали нормальному використанню об'єкта оренди. Позивач зазначає, що відповідно до акту від 04.06.2024, об'єкт оренди був зруйнований і в внаслідок руйнування складського приміщення власне та орендоване майно позивача залишилось під завалами. Позивач за рахунок власних коштів забезпечив ліквідацію наслідків руйнування складського приміщення, а саме розбір завалів, у зв'язку з чим поніс збитки у загальному розмірі 111300,00грн, що складаються із витрат на ліквідацію завалів.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2025 позовну заяву Приватного підприємства "Нормер" залишено без руху на підставі статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
25.02.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли додаткові пояснення. В наведених поясненнях представник позивача зазначив, що позивач не має змоги надати копію договору оренди, на підставі якого був укладений договір суборенди №006 від 01.04.2023, оскільки позивач не має копії такого договору оренди та не отримував її від відповідача. Також зазначив, що відповідач надавав позивачу лише для ознайомлення договір оренди між відповідачем та власником об'єктів нерухомого майна та від надання копій, засвідчених власними підписом та печаткою, відповідач відмовлявся.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Господарським судом направлялася ухвала суду від 03.03.2025 (про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі) на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 49098, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Любарського, буд. 98, оф. 2.
Однак, поштовий конверт з ухвалою суду від 03.03.2025 був повернутий працівниками поштового зв'язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 65-68 том 1).
Частиною одинадцятою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є:
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3);
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 180 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
З огляду на правильність наявної в матеріалах справи адреси відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, а також термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку і її повернення до суду "за закінченням терміну зберігання", суд дійшов висновку, що останнім днем строку для подання відзиву на позов необхідно вважати 04.04.2025, оскільки 20.03.2025 - день проставлення поштової відмітки про причину повернення конверту, яким направлялась відповідачу ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за якою було зобов'язано надати відповідача відзив на позов.
Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.
Станом на 02.05.2025 відповідач відзив на позов не надав.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
01.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростфудс" (далі - орендар, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нормер" (далі - суборендар, позивач) був укладений договір суборенди №006 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору орендар передає, а суборендар приймає в суборенду займану площу (надалі - об'єкт оренди), розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 74, у стані, що дозволяє виконувати їх нормальну експлуатацію з метою вказаною в цьому договорі.
Згідно з пунктом 1.3 договору об'єктом суборенди є: нежитлове приміщення; Складське приміщення.
За змістом пункту 1.6 договору об'єкт суборенди орендар зобов'язується передати суборендарю в наступні терміни: Нежитлове приміщення до 01.04.2023, з моменту внесення орендної плати; Складське приміщення до 01.04.2023, з моменту внесення орендної плати.
Передача об'єкту суборенди оформлюється актом приймання-передачі об'єкту суборенди, підтверджуючи фактичну передачу об'єкту суборенди суборендарю.
Орендар зобов'язується в разі виникнення, не з вини суборендаря надзвичайної ситуації, перешкоджаючої нормальній експлуатації об'єкту суборенди, терміново вжити всі необхідні заходи по ліквідації її наслідків (пункт 2.1.3 договору).
Пунктом 4.1 договору встановлено, що цей договір укладений строком з 01.04.2023 до 31.12.2025.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір чи його окремі пункти визнавалися недійсним в судовому порядку.
Відповідно до акту приймання-передачі від 01.04.2023 (а.с. 11 том 1) орендар передав, а суборендар прийняв об'єкт оренди - нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 74 (Чичеріна, 74), площею 7,15кв.м, складське приміщення, площею 25,0кв.м.
01.09.2023 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору з викладенням пункту 3.1 договору в новій редакції: 3.1. Суборендар зобов'язується сплачувати орендарю за користування та володіння приміщенням впродовж встановленого в цьому договорі терміну. Всього орендна плата складає за місяць 2178грн. 90коп., у т.ч. ПДВ 20% - 363грн. 15коп. (а.с. 12 том 1).
01.02.2024 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору з викладенням пункту 3.1 договору в новій редакції: 3.1. Суборендар зобов'язується сплачувати орендарю за користування та володіння приміщенням впродовж встановленого в цьому договорі терміну. Всього орендна плата складає за місяць 4288грн. 80коп., у т.ч. ПДВ 20% - 714грн. 80коп. (а.с. 13 том 1).
Відповідно до акту приймання-передачі від 01.02.2024 (а.с. 14 том 1) орендар передав, а суборендар прийняв об'єкт оренди - нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 74 (Чичеріна, 74), площею 13,15кв.м, складське приміщення, площею 50,0кв.м.
04.06.2024 сторонами складено акт про те, що складське приміщення площею 50,0кв.м було зруйноване та непридатне до експлуатації (а.с. 15 том 1).
Також, додатковою угодою №3 від 04.06.2024 сторони прийшли до згоди викласти пункт 1.2 договору в наступній редакції: Об'єкт суборенди складається з прилеглої території та нежитлового приміщення, яке орендар передає у тимчасове, термінове і платне володіння суборендарю, складається з прилеглої території (площа 440,0кв.м), динамічна і яка може змінюватись як в більшу, так і в меншу сторону. Пункт 3.1 договору затвердили у новій редакції: Суборендар зобов'язується сплачувати орендарю за користування та володіння прилеглої території та нежитлового приміщення впродовж встановленого в цьому договорі терміну. Всього орендна плата складає за місяць 16629грн 00 коп, у т.ч. ПДВ 20% - 2771грн 50коп. Прилегла територія 440,0кв.м де ціна 36,0грн.,=15840,0грн, з ПДВ; нежитлове приміщення 13,15кв.м де ціна 60,0грн,= 789,0грн, з ПДВ (а.с. 16 том 1).
Як зазначає позивач, внаслідок руйнування складського приміщення власне та орендоване майно залишилось під завалами. Позивач за рахунок власних коштів забезпечив ліквідацію наслідків руйнування складського приміщення, а саме розбір завалів, на підтвердження чого надав копії договору №0406/1 від 04.06.2024, заявок згідно з договором №0406/1, розрахункової квитанції №20-06-2024 від 20.06.2024 на суму 85500,00грн, акту надання послуг №47 від 20.06.2024 на суму 85500,00грн, розрахункової квитанції №27-09-2024 від 27.09.2024 на суму 174700,00грн, акту надання послуг №52 від 27.09.2024 на суму 174700,00грн (з якого позиція 1-5 відноситься до витрат на ліквідацію завалів на загальну суму 25800,00грн) /а.с. 17-36 том 1/.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено претензію №1 від 01.07.2024 та претензію №2 від 23.12.2024 (а.с. 37-45 том 1) про відшкодування збитків, спричинених руйнування складського приміщення та подальшою їх ліквідацією за рахунок Приватного підприємства "Нормер", у розмірі 85500,00грн, однак, на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені та збитки не відшкодовані.
Зазначене і є причиною виникнення спору.
Предметом доказування у цій справі є обставини щодо наявності/відсутності складу цивільного правопорушення та завдання збитків.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За приписами частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов'язання.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (пункт 14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17).
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами першою, другою та третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази в їх сукупності не доводять повного складу цивільного правопорушення, а саме наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками понесеними позивачем, що є підставою для відмови в позові.
Відповідно позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судом були досліджені всі документи, які надані позивачем та надана їм правова оцінка.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений за подання позову судовий збір у сумі 2422,40грн повністю покладається на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову Приватного підприємства "Нормер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростфудс" про стягнення збитків в розмірі 111300,00грн.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 02.05.2025.
Суддя В.О. Татарчук