вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2025 р. Справа№ 910/11559/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Іоннікової І.А.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Кузьмінській О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025
(повний текст складено та підписано 04.03.2025)
у справі № 910/11559/24 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
про визнання недійсними пунктів договору, пунктів додаткової угоди до договору та внесення змін до договору постачання природного газу
за участю представників:
від позивача: Плаха О.В.
від відповідача: Ковтонюк Ю.А.
ПрАТ "Черкаське хімволокно" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" про визнання недійсними пунктів договору, пунктів додаткової угоди до договору та внесення змін до договору постачання природного газу. Позивач просить:
1) визнати недійсними пункти 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу від 01.06.2021 № 8380-НГТ-36, укладеного між ПрАТ "Черкаське хімволокно" та ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг";
2) визнати недійсними пункт 1 додаткової угоди від 01.06.2021 № 1, пункт 11 додаткової угоди від 01.10.2021 № 9, пункт 1 додаткової угоди від 14.01.2022 №17, укладених між ПрАТ "Черкаське хімволокно" та ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" до договору від 01.06.2021 № 8380-НГТ-36.
3) внести зміни до договору постачання природного газу від 01.06.2021 № 8380-НГТ-36, укладеного між ПрАТ "Черкаське хімволокно" та ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", шляхом його доповнення пунктами 5.1-1 та 5.8 у наступній редакції:
"5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.8 цього договору, споживач здійснює розрахунок за придбанi обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.3 п. 3.5 цього договору".
"5.8. Розрахунки за договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення споживачем на користь постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах."
Позовні вимоги обґрунтовано наявністю підстав для визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу № 8380-ГТ-36 від 01.06.2021, пункту 1 додаткової угоди № 1 від 01.06.2021, пункту 11 додаткової угоди № 9 від 01.10.2021, пункту 1 додаткової угоди № 17 від 14.01.2022 та внесення змін до договору постачання природного газу № 8380-НГТ-36 від 01.06.2021 шляхом доповнення його пунктами 5.1-1 та 5.8 у викладеній позивачем редакції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/11559/24 у задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд виходив з того, що позивач у заявленому позові поєднав два способи захисту та просив визнати недійними пункти договору та додаткових угод, якими встановлюється порядок та строк оплати за фактично посталений природний газ, натомість замість оспорюваних пунктів договору, просить доповнити його новими умовами.
Проте, Законом "Про ринок природного газу" встановлено, що строки та порядок оплати є істотними умовами договору постачання природного газу. Відповідно, умови договору про порядок розрахунків мають регулюватись договором протягом всього часу його дії, а їх зміна можлива лише у спосіб, що визначений договором та/або законом.
Суд першої інстанції також послався на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 11.08.2021 у справі № 926/324/20, від 18.11.2021 у справі № 907/12/19, від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 02.05.2018 у справі № 910/14411/16, згідно з якими умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.
Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не доводить підстав для зміни умов договору як відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, так і відповідно до ст. 652 ЦК України.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, ПрАТ "Черкаське хімволокно" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/11559/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
За твердженням скаржника, порядок та строки здійснення оплати за договором є несправедливими, а саме такими, що були погоджені позивачем під впливом тяжкої обставини: 1) необхідність забезпечити проведення опалювального сезону; 2) мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; 3) відсутність коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів.
Скаржник зазначає, що укладення сторонами договору є безпосереднім наслідком державного регулювання, відсутністю вільного ринку, а не результатом вільного волевиявлення сторін. Скаржник посилається на Рекомендації АМКУ від 07.10.2021, де зазначено про ознаки монопольного (домінуючого) становища ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на ринку з продажу природного газу на момент укладення договору.
Також скаржник наполягає на належності та ефективності обраного ним способу захисту та зазначає, що в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України іншими випадками, встановленими законом, якраз і є випадки, передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 5 ГПК України, коли суд може (і має) застосувати ефективний спосіб захисту.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Черкаське хімволокно" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/11559/24, справу призначено до розгляду на 30.04.2025.
14.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, заперечуючи доводи та вимоги позивача, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 залишити без змін.
Представник скаржника в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційного скарги підтримав та просив її задовольнити, наполягаючи на обґрунтованості позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив, доводячи її безпідставність.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать з матеріали справи, 01.06.2021 між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник) та ПрАТ "Черкаське хімволокно" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 8380-НГТ-36, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб, або в якості сировини, а не для перепродажу.
За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (п. 1.2 та п. 1.3 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 року до червня 2024 року, а саме з червня 2021 року до червня 2022 року в кількості 48615,083 тис.куб.м.
На період з червня 2022 року до червня 2023 року та на період з червня 2023 року до червня 2024 року замовлені обсяги визначаються сторонами окремими додатковими угодами до цього договору. У випадку, якщо сторони не узгодили замовлені обсяги газу на зазначені періоди та не підписали відповідні додаткові угоди, постачальник має право розірвати договір в односторонньому порядку.
Згідно із п. 2.2 договору споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього договору повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених п. 1.2 цього договору.
У відповідності до п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Розділом 5 договору сторони встановили порядок та умови розрахунків за природний газ.
Відповідно до п. 5.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в п. 2.1 цього договору, - до 10 числа розрахункового періоду в якому здійснюється постачання газу;
- 30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в п. 2.1 цього договору, - до 20 числа розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.4 п. 3.5 цього договору.
За умовами п. 5.4 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1 цього договору.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором.
Відповідно до п. 5.5 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ та компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
Пунктом 6.1 договору визначено, що споживач має право розірвати цей договір або припинити його в частині поставки природного газу, в тому числі у разі вибору іншого постачальника, але не раніше ніж в останній день розрахункового періоду, попередивши постачальника не менш ніж за 20 діб до розірвання/припинення договору. При цьому споживач зобов'язаний виконати свої обов'язки за цим договором у частині оформлення використаних обсягів природного газу та їх оплати відповідно до умов договору.
Згідно з п. 9.1 договору споживач має право на вільний вибір постачальника шляхом укладення з ним договору постачання природного газу відповідно до умов та положень, передбачених Правилами постачання природного газу.
Відповідно до п. 11.1 договору у разі виникнення спорів (розбіжностей) сторони зобов'язуються розв'язувати їх шляхом проведення переговорів та консультацій. Будь-яка із сторін має право ініціювати їх проведення.
У разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) розв'язуються у судовому порядку (п. 11.2 договору).
Даний договір набуває чинності з дати його укладення і діє до 30.06.2025 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1 договору).
Додатковими угодами № 5/1 від 26.07.2021, № 6 від 26.08.2021, № 8 від 22.09.2021, № 11 від 29.10.2021, № 12/2 від 29.11.2021, № 15 від 28.12.2021 до договору, сторонами викладався пункт 2.1.1 договору у нових редакціях, відповідно до останньої з яких, зокрема узгоджено, що з червня 2021 року до червня 2022 року поставці підлягає газ у кількості 59 565,510 тис.куб.метрів
Додатковою угодою № 1 від 01.06.2021 до договору п. 5.1 договору викладено в наступній редакції:
"5.1. Оплата за природний газ за цим договором (окрім розрахункових періодів: жовтень 2021 року, жовтень 2022 року, жовтень 2023 року, листопад 2021 року, листопад 2022 року, листопад 2023 року, квітень 2022 року, квітень 2023 року, квітень 2024 року, травень 2022 року, травень 2023 року, травень 2024 року) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 50% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в п. 2.1 цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.4 п. 3.5 цього договору.
5.1.1. Оплата за природний газ за розрахунковий період - жовтень 2021 року, жовтень 2022 року, жовтень 2023 року здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в п. 2.1 цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.4 п. 3.5 цього договору.
5.1.2. Оплата за природний газ за розрахунковий період - листопад 2021 року, листопад 2022 року, листопад 2023 року здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 40% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в п. 2.1 цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.4 п. 3.5 цього договору.
5.1.3. Оплата за природний газ за розрахунковий період - квітень 2022 року, квітень 2023 року, квітень 2024 року здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 60% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в п. 2.1 цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.4 п. 3.5 цього договору.
5.1.4. Оплата за природний газ за розрахунковий період - травень 2022 року, травень 2023 року, травень 2024 року здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в п. 2.1 цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.4 п. 3.5 цього договору."
Додатковою угодою № 9 від 01.10.2021 до договору викладено, зокрема п. 5.1 договору в наступній редакції:
"5.1. Оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем у якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.4 п. 3.5 цього договору.
Також, зазначеною додатковою угодою виключено пункти 5.1.1, 5.1.2, 5.1.3, 5.1.4 та в абзаці першому пункту 5.2 замінено слова "починаючи з вересня 2021 року" на слова "починаючи з жовтня 2021 року".
Додатковою угодою № 17 від 14.01.2022 до договору, сторонами викладено п. 5.1 договору у новій редакції, відповідно до якої: оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- оплата вартості обсягу природного газу, що фактично був переданий постачальником у розрахунковому періоді відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу, окрім обсягу І (фіксованого), здійснюється споживачем в повному об'ємі (100% вартості) до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
- оплата 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу обсягу І (фіксованого) здійснюється споживачем до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий у розрахунковому періоді природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% вартості фактично переданого природного газу обсягу І (фіксованого);
- у разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.4 п. 3.5 цього договору.
30.06.2022 сторонами укладено додаткову угоду № 22 до договору, за умовами якої сторони дійшли взаємної згоди достроково розірвати та припинити в частині передачі природного газу дію договору з 01.06.2022.
Також сторони в зазначені додатковій угоді підтвердили, що споживач зобов'язаний здійснити розрахунки за природний газ, отриманий відповідно до договору, та не сплачений на момент підписання даної додаткової угоди, в строк та на умовах, визначених п. 5.1 договору, а також виконати вимоги п. 5.2 договору що до укладення договору про договірне списання до повного виконання споживачем зобов'язань з оплати природного газу, переданого за договором.
Позивач направив відповідачу листа вих. № 325 від 22.03.2024 з проектом додаткової угоди до договору з пропозицією доповнити договір пунктом наступного змісту:
"5.7. Розрахунки за договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення споживачем на користь постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах."
Лист позивача відповідачем залишено без відповіді.
За встановлених обставин, позивач, посилаючись на вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, просить визнати недійними пункти договору та додаткових угод, якими встановлюється порядок та строк оплати за фактично посталений природний газ, натомість замість спірних пунктів договору доповнити його новими умовами.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Згідно із ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст. 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину (ч. 2 ст. 233 ЦК України).
Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, для визнання правочину недійсним з наведеної вище підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин:
1) наявність тяжкої обставини;
2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Тобто, позивач має довести те, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір. Також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах;
3) наявність невигідних для себе умов правочину;
4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки;
5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини.
Закон України "Про ринок природного газу" передбачає існування в Україні ринку природного газу, одним із принципів функціонування якого є вільна торгівля природним газом та вільний вибір постачальників природного газу.
Так, ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" передбачає, що споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника.
Згідно із ч. 2 ст. 12 Закону "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того на розгляді Верховного Суду вже перебувала справа № 910/17359/23 за позовом споживача (ПАТ "Донбасенерго") до ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" про визнання недійсними пунктів договору постачання природного газу у зв'язку з наявністю тяжких обставин та вкрай невигідних умов.
Верховний Суд у постанові від 27.06.2024 у справі № 910/17359/23, зокрема, зазначив, що "згідно з п. 16 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства забезпечує споживачам (оптовим покупцям) можливість вільно обирати та змінювати постачальника (оптового продавця) на умовах, передбачених цим Законом та іншими актами законодавства;
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання спірного Договору недійсним відповідно до вимог ч. першої ст. 233 ЦК України. Укладення сторонами оспорюваного Договору в частині п. 4.3. Розділу 4, а саме підписання Додаткової угоди № 1 від 26.05.2022 до Договору, якою сторони погодили новий порядок розрахунків за фактично переданий газ, свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо погодження спірного пункту Договору, а тому доводи скаржника, що спірний правочин було вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах не знайшли свого підтвердження. ПАТ "Донбасенерго" не доведено, що оспорюваний Договір вчинений ним саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків, як і не доведено, що за відсутності тяжкої обставини оспорюваний Договір позивачем би не укладався, або був би укладений на інших умовах."
Місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку, що висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 27.06.2024 у справі № 910/17359/23, підлягають врахуванню при розгляді даної справи, оскільки ці справи є подібними за змістовим критерієм (оспорювання споживачем умов договору постачання природного газу щодо порядку розрахунків з підстав, визначених ст. 233 ЦК України, коли постачальник заперечує такі доводи, зокрема посилаючись на те, що договір було укладено внаслідок реалізації права споживача вільно обирати продавця природного газу).
При цьому, місцевий господарський суд обґрунтовано визнав безпідставними посилання позивача на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі № 925/552/20, від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20, оскільки по-перше, правозастосування норми ст. 233 ЦК України у вказаних справах здійснювалося не щодо умов договору поставки природного газу в частині визначення порядку розрахунку, а щодо договорів, які постачальник спонукав укласти споживачів для можливості укладення договору постачання природного газу (договори про переведення боргу, договори гарантії). У вказаних справах оспорювані договори укладалися саме як правова підстава для подальшої можливості споживачу укласти договір постачання природного газу, тоді як у дані справі такі обставини не доводились позивачем, натомість останній послідовно стверджує про наявність його волевиявлення на укладення договору з ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" з огляду на найвигідніші умови щодо ціни на природний газ у останнього на ринку; по-друге, позивачем у вказаних справах виступала юридична особа публічного права, тоді як позивач у даній справі не має такого статусу, натомість здійснює свою господарську діяльність з надання комунальних послуг на принципі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику з метою отримання прибутку.
Також місцевий господарський суд мотивовано вказав, що необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
Верховний Суд у постановах від 02.08.2018 у справі № 918/341/16, від 14.02.2018 у справі № 910/8862/17, від 06.03.2018 у справі № 910/8866/17 неодноразово наголошував, що для застосування ст. 233 ЦК України має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Разом з тим, у спірних правовідносинах, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, укладення договору постачання природного газу відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин.
Оцінюючи доводи скаржника щодо монопольного (домінуючого) становища ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на ринку з продажу природного газу на момент укладення договору, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України мають право надавати рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а в разі якщо порушення припинено, - щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень.
За результатом здійснених заходів контролю, як свідчать Рекомендації Антимонопольного комітету України від 07.10.2021, Комітетом виявлено, що ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" під час укладання договорів купівлі-продажу природного газу з виробниками теплової енергії, маючи ознаки монопольного (домінуючого) становища на ринку оптової реалізації (постачання) природного газу та користуючись наявною ринковою владою, встановило такі умови реалізації товару, які неможливо було встановити за умови існування значної конкуренції на ринку, що містить ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Комітет встановив, що умови пунктів 3.3, 6.2, 9.4 договору не відповідають Правилам постачання природного газу, якими передбачено право Споживачів на одночасне отримання природного газу від декількох постачальників на одну точку комерційного обліку.
Тобто, на предмет наявності ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції Комітет не оцінював умови договору, якими сторони врегулювали порядок розрахунків та строків оплати.
При цьому, позивач не довів суду, що у спірний період був позбавлений вільного вибору будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що вільно встановлюються на ринку.
Доводи позивача про те, що позивач був зобов'язаний купувати газ саме у відповідача, оскільки ціни на природний газ у нього були значно нижчими за ринкові, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, не можуть підтверджувати невигідність умов укладеного сторонами договору та наявність тяжких обставин у спірних правовідносинах, оскільки їх суть навпаки зводиться до того, що позивач врегулював свої відносини щодо отримання природного газу за найвигіднішими на ринку на той час критеріями ціни.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що договір у частині розрахунків та строків оплати був укладений на вкрай невигідних умовах, оскільки, на переконання позивача, умова про оплату природного газу за фактом його отримання є невигідною, тому, що не передбачає, що така оплата має здійснюватися тільки після отримання видатків на таку оплату з Державного бюджету.
У відповідності до висновків, зроблених у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 910/9626/20, як мотивовано зазначив суд першої інстанції, для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Так, у постанові від 12.08.2021 у справі № 910/4288/20 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що для застосування ст. 233 ЦК України умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто, такі умови мають бути явно кабальними для особи.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.09.2021 у справі № 404/8483/15-ц, ст. 233 ЦК України хоча і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.
Таким чином, як мотивовано вказав суд першої інстанції, для визнання недійним правочину на підставі ч. 1 ст. 233 ЦК України позивач має довести не тільки наявність тяжких обставин, а й наявність невигідності умов, на яких укладено договір. При цьому доведенню підлягає не будь-яка форма невигідності, а саме крайня форма невигідності, тобто умови договору мають бути явно кабальними для позивача.
У спірних правовідносинах позивач просить визнати недійними пункти договору, якими передбачено, що оплата здійснюється за фактом отримання природного газу.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що умова про оплату за фактично поставлений природний газ не носить крайньої форми невигідності для позивача.
Так, згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
За змістом п. 21 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених НКРЕКП постановою від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила) споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених договорами.
Згідно з пунктом 19 розділу II Правил постачання природного газу, постачальник має право отримувати від споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
Отже, оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням ЦК України, Закону України "Про ринок природного газу" та Правилам постачання природного газу.
Відповідні умови договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений.
Колегія суддів також не вбачає на даний час правових підстав для перекладення на відповідача тягаря різниці в тарифах, що виникла не з його вини.
Зокрема, позивачем не доведено наявність правових підстав, які б ставили оплату вже поставленого товару в залежність від видатків Державного бюджету, а також те, що врегулювання договірних відносин з оплати поставленого природного газу на умовах, запропонованих позивачем, є звичайними умовами відповідних аналогічних договорів, які не були застосовані лише у спірних правовідносинах щодо позивача.
Сам по собі факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, з урахуванням подальших неодноразових змін таких умов, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.
Відповідні висновки узгоджуються з висновками Верховного суду, що викладені у постановах від 16.11.2021 у справі № 21/89б/2011(913/630/20) та від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24.
Щодо вимоги про внесення до договору змін щодо порядку розрахунків, колегія суддів зазначає, що підстави для зміни або розірвання договору визначені ст.ст. 651, 652 ЦК України, де за загальним правилом, викладеним в частинах перших цих статей, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України).
У відповідності до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 16.01.2021 у справі № 910/2861/18, істотним є порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди, її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18.
Однак, як мотивовано вказав суд першої інстанції, у спірних правовідносинах позивач не доводить підстав для зміни умов договору відповідно до ст. 651 ЦК України.
За встановлених обставин, відсутні також підстави, встановлені договором або законом.
Так, ст. 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Таким чином, зміна договору за рішенням суду у зв'язку із істотною зміною обставин допускається лише у виняткових випадках та при наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір, і на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі наявність всіх цих чотирьох умов.
При вирішенні спору про внесення змін до договору у зв'язку з істотною зміною обставин, мають бути досліджені обставини існування чотирьох умов, встановлених ч. 2 ст. 652 ЦК України (схожі за змістом позиції викладені в постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/23585/17, від 15.04.2021 у справі № 904/1007/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 зазначила, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов'язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у ст. 652 ЦК України. За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов'язання (абз.1 ч. 1 ст.651 ЦК України). Припис абз. 2 ч.1 ст. 652 ЦК України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі ст. 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.
Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 627 ЦК України), є винятковим заходом.
Таким чином, зміна договору за рішенням суду у зв'язку із істотною зміною обставин допускається лише у виняткових випадках та при наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України і на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі наявність всіх цих чотирьох умов та виняткового випадку.
Під час розгляду справи наявність істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, не знайшла свого підтвердження.
Також, як вбачається з позовної заяви, позивачем не зазначено, з яких підстав та що саме він вважає винятковим випадком, з обов'язковою наявністю якого закон пов'язує можливість зміни договору за рішенням суду (ч. 4 ст. 652 ЦК України).
Суд доходить висновку, що посилання на опалювальний період, який вже закінчився станом на час розгляду справи, не може буте розцінене, як винятковий випадок та як підставу для зміни договору відповідно до ст. 652 ЦК України.
Отже, відсутність виняткового випадку, який є обов'язковою умовою для зміни договору за рішенням суду відповідно до ч. 4 ст. 652 ЦК України, є підставою для відмови в задоволені позову.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання спірних пунктів 5.1 та 5.4 договору, пункту 1 додаткової угоди від 01.06.2021 № 1, пункту 11 додаткової угоди від 01.10.2021 № 9, пункту 1 додаткової угоди від 14.01.2022 № 17, якими вносились зміни до пунктів 5.1 договору, недійсними, як і не доведено наявності правових підстав для внесення змін до договору шляхом його доповнення пунктами 5.1.1 та 5.8, в зв'язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Скаржником в суді апеляційної інстанції належними та допустимими доказами не спростовано висновку місцевого господарського суду про безпідставність позовних вимог.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/11559/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/11559/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/11559/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 01.05.2025.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді І.А. Іоннікова
Ю.Б. Михальська