Справа № 462/1386/24 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б. М.
Провадження № 22-ц/811/391/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
17 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Марко О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та кредитним договором,
товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь:
- заборгованість за кредитним договором № 14451-12/2022 у розмірі 50110,00 грн, з яких 12 900,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 37 210,00 грн - сума заборгованості за відсотками;
- заборгованість за кредитним договором № 17077-12/2022 у розмірі 38625,00 грн, з яких 10 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 28 625,00 грн - сума заборгованості за відсотками;
- заборгованість за договором позики № 5177936 у розмірі від 6 320,01 грн, з яких 2 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4320,01 грн - сума заборгованості за процентами за користування позикою;
- заборгованість за договором позики № 78576941 у розмірі 32 725,00 грн, з яких 8 500,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 24225,00 грн - сума заборгованості за відсотками;
- заборгованість за кредитним договором № 00-6306238 у розмірі 12053,34 грн, з яких 5 355,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6 698,34 грн - сума заборгованості за звичайними відсотками;
а також проситло стягнути понесені позивачем судові витрати.
Позов мотивовано тим, що 13 грудня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм») та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 14451-12/2022 (далі - кредитний договір №14451-12/2022), який було підписано позичальником електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на мобільний телефон позичальника. Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 кредитного договору ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» надало відповідачу фінансовий кредит у розмірі 12 900,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. 30 серпня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Інвеструм Груп» (далі - ТОВ «Інвеструм Груп») та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська компанія з повернення боргів» укладено договір факторингу № 30082023, у відповідності до умов якого сторони погодили перехід від ТОВ «Інвеструм Груп» до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржників стосовно заборгованостей, зокрема, і право вимоги до ОСОБА_1
15 грудня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 17077-12/2022 (далі - кредитний договір № 17077-12/2022), підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, надісланого на мобільний телефон позичальника. Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 договору ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» надало відповідачу фінансовий кредит у розмірі 10 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених Договором. 26 вересня 2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська компанія з повернення боргів» укладено договір факторингу № 26092023, у відповідності до умов якого сторони погодили перехід від ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська компанія з повернення боргів» права вимоги до боржників стосовно заборгованостей, зокрема і право вимоги до ОСОБА_1
14 лютого 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» (далі - ТОВ «Маніфою») та ОСОБА_1 укладено договір позики № 5177936 (далі - договір позики № 5177936), який було підписано позичальником електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на мобільний телефон позичальника. Згідно підпункту 2.1. договору, за цим Договором позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 2 000,00 грн, а позичальник прийняв на себе обов'язки повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов'язані з виконанням цього договору. 13 липня 2023 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 13-07/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Маніфою» передало (відступило) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги до боржників, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1
22 січня 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів») та ОСОБА_1 також укладено договір позики №78576941 (далі - договір позики № 78576941), відповідно до умов якого позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 8 500, 00 грн, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити плату від суми позики. 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21, за яким ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало право вимоги кредитора до боржників, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1
23 грудня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Качай гроші» (далі - ТОВ «Качай гроші») та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 00-6306238 (далі - кредитний договір № 00-6306238), підписаний позичальником електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на мобільний телефон позичальника. Відповідно до умов такого сторонами погоджено надання кредитодавцем позичальнику кредиту у національній валюті у розмірі 5 355,00 грн на умовах, передбачених кредитним договором, а позичальник зобов'язався повернути кошти кредитору, сплатити проценти за користування кредитним коштами та виконати інші обов'язки, передбачені кредитним договором. 30 серпня 2023 року між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 30082023/2, у відповідності до умов якого ТОВ «Качай гроші» передало (відступило) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, серед яких і до ОСОБА_1 .
Оскільки взяті на себе зобов'язання за жодним із вказаних договорів відповідач не виконав, грошові кошти у добровільному порядку ним не повернуто, просили позов задовольнити.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 14451-12/2022 від 13 грудня 2022 року у розмірі 50 110 грн 00 коп., за кредитним договором № 17077-12/2022 від 15 грудня 2022 року заборгованість у розмірі 38 625 грн 00 коп., за договором позики № 5177936 від 14 лютого 2023 року заборгованість у розмірі 6 320 грн 01 коп., за договором позики № 78576941 від 22 січня 2023 року заборгованість у розмірі 32 725 грн 00 коп. та за кредитним договором № 00-6306238 від 23 грудня 2022 року заборгованість у розмірі 12 053 грн 34 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в розмірі 3 028 грн 00 коп.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в лютому 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить рішення Залізничного районного суду м.Львова від 10 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
В апеляційній скарзі, не оспорюючи фактів укладення ОСОБА_1 кредитних договорів та договорів позики, а також їх невиконання належним чином позичальником ( ОСОБА_1 ), особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що позивач не наділений правом пред'явлення позовних вимог за договором позики № 78576941, укладеним 22 січня 2023 року з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», адже цей договір укладений після укладення 14 червня 2021 року між позивачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договору факторингу № 14/06/21. Тобто, на момент укладення договору факторингу не існувало боргового зобов'язання, яке виникло лише в 2023 році, а відтак не могло перейти до позивача за договором, укладеним до дати виникнення зобов'язання за договором позики.
Звертає увагу на помилковість нарахування позивачем, а в подальшому і стягнення судом, процентів за користування кредитом (позикою) понад строк кредитування. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/15 та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
Апеляційна скарга містить вимогу про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої та апеляційної інстанції, в розмірі 14 323 грн 16 коп.
В лютому 2025 року від ТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення. Особа, яка його подала, зазначає, що позивачем підставно нараховано проценти після строку кредитування, адже за умовами укладених відповідачем договорів такі підлягають сплаті по день повернення кредиту (позики). Відповідні умови договорів були відомі відповідачу під час їх укладення, недійсними не визнані. Свого контрозрахунку суми заборгованостей, відповідачем до суду першої інстанції не подано. Вважає, що позивач набув право вимоги за договором позики №78576941 від 22 січня 2023 року. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то, на його думку, їх розмір є неспівмірним зі складністю справи, не відповідає критерію реальності та розумності таких витрат. Звертає увагу, що справа розглядалася судом першої інстанції без участі представників сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи.
Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін.
Враховуючи, що сторони не з'явились в судове засідання, позивач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи реалізував своє право подати відзив на апеляційну скаргу, в якому просить проводити розгляд справи у відсутність його представника, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
Аналіз змісту апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу свідчить, що учасниками справи визнаються обставини щодо укладення відповідачем договорів позики (кредитних договорів), а також заборгованості за ними.
Питання на які слід надати відповідь під час апеляційного розгляду: чи наділений позивач правом на стягнення заборгованості за договором позики № 78576941, а також на стягнення процентів за іншими договорами, нарахованими поза межами строку кредитування.
Щодо стягнення заборгованості за договором позики № 78576941.
Судом встановлено, що 22 січня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 78576941, відповідно до умов якого позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 8 500,00 грн, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити плату від суми позики.
Сторонами у договорі погоджено, що знижена процентна ставка на день становить 1, 0 % та застосовується у відповідності до умов програми лояльності, процентна ставка за понад строкове користування позикою за день становить 2, 70 % та не застосовується у період карантину, пеня становить 2, 70 % та не застосовується у період карантину. Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 2 333, 95 %, орієнтовна загальна вартість позики становить 11 050, 00 грн.
14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, відповідно до якого фактор - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» - відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно витягу з реєстру боржників № 9 від 23 серпня 2023 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, серед боржників, право вимоги до яких відступлено, є і боржник ОСОБА_1 за договором позики № 78576941.
Актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року встановлено, що клієнт ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передав, а фактор ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло реєстр боржників, відтак з урахуванням пункту 1.2. договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року до фактора перейшли права вимоги заборгованості від боржників і фактор став кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 ГК України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (тут і далі чинного на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів із відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, з огляду на частину першу статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частину п'яту статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг.
У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Якщо предметом договору факторингу є майбутня вимога, можливе укладення тільки консенсуального договору. Але при виникненні права вимоги (перетворення майбутньої вимоги в наявну) право грошової вимоги за таким договором переходить без підписання сторонами іншого (крім договору) документа. За консенсуальним договором факторингу перехід права грошової вимоги від клієнта до фактора може здійснюватись з настанням певної події.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно із частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).
При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).
Від висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) в постанові від 08 серпня 2023 року, не відступила.
Здійснивши аналіз умов укладеного 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» договору факторингу № 14/06/21, колегія суддів вважає, що його предметом є тільки передача права грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав (пункт 1.1), тобто наявної вимоги. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом за цим договором передано право вимоги за кредитним договором, укладеним відповідачем 22 січня 2023 року. Тобто, на момент укладення договору факторингу, права грошової вимоги до ОСОБА_1 не існувало, адже не існувало договірного зобов'язання між ним та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відтак і не могло існувати право простроченої вимоги за цим зобов'язанням, котре могло бути передане позивачу.
За таких обставин, невірними є висновки суду першої інстанції про те, що у позивача виникло право вимоги до відповідача за договором позики №78576941, адже таке набуто ним на підставі правочину, за яким таке право не могло бути переданим.
Щодо стягнення процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено три кредитні договори: № 14451-12/2022, № 17077-12/2022, № 00-6306238 та договір позики № 5177936, право вимоги погашення заборгованості за якими на підставі договорів факторингу перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц на які посилається особа, що подала апеляційну скаргу).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що на дату завершення строку кредитування за кредитними договорами: № 14451-12/2022, № 17077-12/2022, № 00-6306238 та за договором позики № 5177936 була наявна заборгованість за тілом кредиту, розмір заборгованості якої визнається в апеляційній скарзі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для її стягнення з відповідача.
Також колегія суддів вважає, що наявні підстави і для стягнення заборгованості за процентами, за користування кредитом, протягом строку кредитування. Розмір заборгованості за ними, який розрахований в апеляційній скарзі, з яким погоджується колегія суддів, позивачем в суді апеляційної інстанції не спростований.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів, передбачених умовами договорів, після завершення строку кредитування за ними.
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
З урахуванням мотивів позову, а також доводів відзиву на апеляційну скаргу, здійснивши аналіз умов укладених відповідачем кредитних договорів та договору позики, а саме тих, які стосуються порядку нарахування процентів та відповідальності сторін, колегія суддів зауважує, що відповідні пункти щодо нарахування процентів за договорами, зокрема, до дня повного погашення заборгованості за кредитом (позикою), розташовані в розділі, яким врегульовано правомірну поведінку сторін («Порядок нарахування процентів»), водночас договори містять окремий розділ, що регулює відповідальність сторін («Відповідальність сторін та порядок вирішення спорів»), положеннями якого передбачено, що у разі неповернення кредиту в строк, проценти передбачені цим договором продовжують нараховуватись за кожен день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 180 календарних днів, починаючи з дня прострочення (т. 1 а. с. 13, 28); за кожен день неправомірного користування позикою/її частиною нараховуються проценти на прострочену позику в розмірі 1, 01 % від залишку заборгованості за позикою (т. 1 а. с. 52); у випадку прострочення повернення суми кредиту, позичальник зобов'язаний сплатити неустойку - пеню в розмірі 1 % від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з першого дня прострочення (т. 1 а. с. 86). Позивач у наданих суду розрахунках заборгованості (т. 1 а. с. 25, а. с. 41, а. с. 64, а. с. 95) за проценти заборгованості за відсотками, тобто як проценти за «правомірне користування кредитом», а не як міру відповідальності, що виключає можливість їх стягнення не інакше як на підставі статті 625 ЦК України. Проте таких вимог позивачем не заявлено, як і не заявлено вимог про стягнення неустойки.
Ураховуючи наведене та зміст заявлених позовних вимог, відсутні правові підстави для стягнення з позичальника процентів, передбачених кредитними договорами та договором позики, поза межами строку кредитування.
Зазначене тлумачення відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, на який міститься посилання в апеляційній скарзі.
Згідно зі частиною шостою статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Аналіз позовної заяви та матеріалів справи свідчить, що позивачем за кредитним договором № 00-6306238 до стягнення заявлено заборгованість у розмірі 12 053 грн 34 коп., з яких заборгованість за сумою боргу - 5 355 грн 00 коп., заборгованість за звичайними відсотками - 6 698 грн 34 коп. Вимог про стягнення комісії за цим договором позивачем не пред'явлено.
З прохальної частини апеляційної скарги убачається, що особа, яка її подала за цим договором просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 19 492 грн 20 коп., з яких заборгованість за сумою кредиту 5 355 грн 00 коп., заборгованість за узгодженими сторонами процентами за користування кредитом - 14 137 грн 20 коп., заборгованість за комісією 255 грн 00 коп.
Враховуючи принцип диспозитивності, колегія суддів вважає, що за цим договором підлягає стягненню заборгованість у розмірі, визначеному позивачем у позовній заяві.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Враховуючи наведене, оскільки судом першої інстанції частково неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а саме, оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики № 78576941 від 22 січня 2023 року у розмірі 32 725,00 грн підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в їх задоволенні, а щодо решти позовних вимог рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши суму стягуваних відсотків за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим з метою його чіткості розуміння та виконуваності резолютивну частину рішення необхідно викласти в новій редакції.
Також рішення суду першої інстанції слід змінити і в частині розподілу судового збору, зменшивши суму його стягнення пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Оскаржене рішення в частині мотивів стягнення заборгованості за тілом кредиту (позики), а також в частині нарахованих відсотків за період користування кредитом (позикою) необхідно залишити в силі.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Згідно зі частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, необхідно змінити розмір стягнутого з відповідача на користь позивача судового збору за розгляд справи судом першої інстанції з 3 028 грн 00 коп. до 928 грн 08 коп., та стягнути з позивача на користь відповідача 2519 грн 90 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Як зазначено в частині першій статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (перше речення частини другої статті 137 ЦПК України).
Частиною третьою статті 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частини четвертої - шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат».
У пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України (схожі положення містяться у статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 5.44 постанови від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».
У відзиві на позовну заяву, а також в апеляційній скарзі відповідачем зазначено орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, який становить 13 000 грн 00 коп. та 6 000 грн 00 коп. відповідно, та додано документи, що підтверджують їх оплату.
У відповіді на відзив на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу позивач виклав заперечення щодо заявлених до стягнення сум витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням доводів поданих позивачем заперечень, враховуючи конкретні обставини справи, що переглядається, з огляду на результати вирішення апеляційної скарги, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції з 13 000 грн 00 коп. до 8 000 грн 00 коп., а понесених в суді апеляційної інстанції - з 6 000 грн 00 коп. до 4 000 грн 00 коп., та стягнути їх з позивача на користь відповідача в розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам (69,35 %), що складатиме 5 548 грн 00 коп. та 2 774 грн 00 коп. відповідно.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року в частині вирішення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 78576941 від 22 січня 2023 року у розмірі 32 725,00 грн, з яких 8 500,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 24225,00 грн - сума заборгованості за відсотками, скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року в частині вирішення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 14451-12/2022 від 13 грудня 2022 року у розмірі 50110 грн 00 коп., за кредитним договором № 17077-12/2022 від 15 грудня 2022 року заборгованості у розмірі 38 625 грн 00 коп., за договором позики № 5177936 від 14 лютого 2023 року заборгованість у розмірі 6 320 грн 01 коп. та за кредитним договором № 00-6306238 від 23 грудня 2022 року заборгованість у розмірі 12 053 грн 34 коп. змінити, зменшивши суму стягуваних відсотків за користування кредитними коштами за цими договорами.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року в частині вирішення питання про стягнення судового збору змінити, зменшивши суму стягнутого судового збору з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з 3 028 грн 00 коп. до 928 грн 08 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Викласти абзаци перший-третій резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та кредитними договорами задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 14451-12/2022 від 13 грудня 2022 року у розмірі 15 318 грн 75 коп., з яких 12 900 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 2 418 грн 75 коп. - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 17077-12/2022 від 15 грудня 2022 року у розмірі 11 875 грн 00 коп., з яких 10 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 1 875 грн 00 коп. - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 5177936 від 14 лютого 2023 року у розмірі 3 620 грн 00 коп., з яких 2 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 1 620 грн 00 коп. - заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором кредитної лінії № 00-6306238 від 23 грудня 2022 року у розмірі 12 053 грн 34 коп., з яких 5 355 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 6 698 грн 34 коп. - заборгованість за процентами
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №78576941 від 22 січня 2023 року у розмірі 32 725, 00 грн, з яких 8 500,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 24 225,00 грн - сума заборгованості за відсотками, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 928 грн 08 коп.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 5 548 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.»
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 2 519 грн 90 коп. судового збору, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 2 774 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Поновити дію рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року у не скасованій та не зміненій під час апеляційного перегляду частині.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 22 квітня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич