Справа № 444/3694/23 Головуючий у 1 інстанції: Ясиновський Р. Б.
Провадження № 22-ц/811/3971/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
01 травня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 грудня 2024 року,-
у жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 01 січня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» є постачальником електричної енергії побутовим та малим не побутовим споживачам на території Львівської області, в тому числі і будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 . Для здійснення оплати за спожиту електроенергію відповідачу відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Зазначає, споживач зобов'язаний оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги за цінами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати житлово-комунальних послуг, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідач не виконувала свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за спожиту електроенергію, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість за період з 01 жовтня 2021 року до 01 вересня 2023 року у розмірі 3797.52 грн., яку просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут».
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 03 грудня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 3797.52 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2 684.00 грн.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що договір про надання послуг з постачання електричної енергії має укладатися на основі взаємної згоди сторін, однак її не ознайомили з умовами договору, що свідчить про відсутність її згоди на укладення договору. Відсутні чіткі гарантії щодо умов надання послуг та ризиків, пов'язаних з односторонньою зміною умов договору, зокрема, відповідач не забезпечує безперебійне постачання електроенергії, регулярно застосовує графіки відключень без попередження, чим порушує її права та позбавляє їх можливості планувати власну діяльність. При укладенні договору їй не надано інформацію про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» не є державною структурою, чим введено її в оману щодо істотних умов договору, що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, вона не бажає укладати договір з позивачем через завищені тарифи та необґрунтоване нарахування плати за електричну енергію, несправедливий розподіл ресурсів, відсутність прозорості та підзвітності, зловживання монопольним становищем та погіршення якості послуг. Зазначає, що не є споживачем електричної енергії в розумінні чинного законодавства, оскільки у її домоволодінні відсутні електроустановки, які виробляють, генерують або розподіляють електричну енергію. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є необґрунтованим, зроблений без врахування показників лічильника за відсутності об'єктивних даних для нарахування заборгованості. З 2018 року Жовківський районний суд Львівської області перебуває у стані припинення та проходить процедуру ліквідації, що є підставою для перегляду рішення суду у зв'язку з його можливою недійсністю. З наведених підстав просить рішення суду скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не оплачувала надані їй послуги з електропостачання, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за період з 01 жовтня 2021 року до 01 вересня 2023 року в розмірі 3797.52 грн., що підлягає стягненню з неї на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 67 ЖК України передбачено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 162 ЖК України громадянин, якому належить квартира (будинок) на праві приватної власності, зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання. Побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об'єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; надавати постачальникам послуг комерційного обліку, з якими він уклав договір, доступ до своїх електроустановок для здійснення монтажу, технічного обслуговування та зняття показників з приладів обліку споживання електричної енергії (ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.
Згідно з п. 3.1.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 року, договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.
Абзацом 5 пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 348607649 від 29 вересня 2023 року підтверджується, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 .
Для оплати за надані послуги за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 підписала заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, розробленого відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 та є однаковим для всіх споживачів.
Згідно з розрахунком заборгованості за електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 жовтня 2021 року до 01 вересня 2023 року така становить 3797.52 грн.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач надала довідку про відсутність заборгованості від 10 січня 2024 року, видану Національною компанією «Енергоресурс-Україна», згідно з якою ОСОБА_1 сплатила за всіма нарахуваннями щодо забезпечення її власними енергоресурсами з обсягів національних багатств українського народу та не має боргів.
На думку колегії суддів, довідка від 10 січня 2024 року, видана Національною компанією «Енергоресурс-Україна», не може бути належним та допустимим доказом відсутності у ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію, оскільки Національна компанія «Енергоресурс-Україна» не є постачальником електричної енергії споживачу за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), а відтак не уповноважена на проведення розрахунків за умовами договору про постачання електроенергії постачальником універсальних послуг, до якого приєдналася ОСОБА_1 .
Відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів на спростування поданого позивачем розрахунку заборгованості за спожиту електричну енергію, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі або частково чи відсутність такої взагалі, а також не надала свого розрахунку заборгованості на спростування поданого позивачем розрахунку.
Враховуючи те, що на підставі договору про постачання електричної енергії, до якого приєдналася ОСОБА_1 , який нею не оспорювався в судовому порядку і недійсним не визнавався, а відтак є чинним, відповідач користувалася послугами з постачання електричної енергії, постачальником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут», відтак у неї виник обов'язок щодо оплати вартості наданих послуг, однак такі відповідачем не оплачувалися, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 3797.52 грн. за період з 01 жовтня 2021 року до 01 вересня 2023 року.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності згоди споживача на укладення договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг спростовуються заявою-приєднанням до умов цього договору, яка містить підпис ОСОБА_1 , що свідчить про те, що вона погодилася з істотними умовами договору, до якого приєдналася.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 01.05.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк