Справа № 308/18402/23
Іменем України
24 квітня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Джуги С.Д., Кожух О.А.
за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 березня 2024 року, ухвалене суддею Дергачовою Н.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу досудового розслідування, прокуратури
встановив:
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу досудового розслідування, прокуратури.
Позов мотивує тим, що органом досудового розслідування здійснювалося розслідування у кримінальному провадженні за №4201600000000071 від 15.06.2013.
Відповідно до постанови прокурора Генеральної прокуратури України Шененка Р.В. з кримінального провадження за №4201600000000071 виділено матеріали відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з присвоєнням номера 42016000000001389.
17.06.2016 Печерським районним судом м. Києва у даному провадженні було надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови прокурора Генеральної прокуратури України Шененка Р.В. з кримінального провадження за №4201600000001389 виділено матеріали відносно ОСОБА_1 з присвоєнням номера 42016000000003067.
20.06.2018 Печерським районним судом м. Києва відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за №4201600000003067 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, за відсутністю ОСОБА_1 , якого на той час було оголошено в міжнародний розшук. З даної ухвали слідує, що ОСОБА_1 23.05.2016 у даному провадженні було оголошено про підозру, при цьому вручити останньому письмове повідомлення про підозру не виявилось можливим у зв'язку з невстановленням місця знаходження, зазначене повідомлення було направлено у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
18.06.2018 ОСОБА_1 за повідомленням Українського бюро інтерполу було затримано на території Словацької республіки.
26.11.2018 ОСОБА_1 , було екстрадовано та затримано в аеропорту Бориспіль.
28.11.2018 слідчим суддею Писанець В.А. Печерського районного суду м. Київ у справі №757/59114/18-к обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
21.03.2022 Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області залишеним без змін Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14.06.2023 у справі №6979/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 343 КК України ч.2 ст. 146 КК України ч. 1 ст. 345 КК України. ч.4 ст. 187 КК України. ч.4 ст. 296 КК України (епізод 7), ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано.
Фактичні обставини встановлені у Вироку Мукачівського міськрайонного суду від 21.03.2022, Ухвалі Закарпатського апеляційного суду від 14.06.2023, Ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 28.11.2018, Ухвалі Мукачівського міськрайонного суду від 10.02.2017, Постанові обласної прокуратури м. Кошице, Словацької республіки, Рішенням обласного суду м. Кошице, Словацької республіки, Постанові обласної прокуратури м. Кошице, Словацької республіки.
ОСОБА_1 на момент затримання офіційно працював в м. Ніредьгаза, Угорська Республіка, та його заробітна плата складала 147 750 угорських форинтів, що у перерахунку по курсу національного банку України складає 14 700,31 грн. Доказом цього є довідка про заробітну плату з офіційного місця роботи.
У Словацькій республіці позивач поніс витрати на правничу допомогу згідно рахунків на суму 4 800 євро, що в перерахунку по курсу НБУ станом на день подачі позову складає 199 200 грн.
В Україні на правничу допомогу позивач поніс витрати у розмірі 46 500 гривень, що підтверджується Додатком до договору від 16.08.2018 року та Актом виконаних робіт.
Крім цього понесені витрати на виготовлення перекладу. Так, згідно довідки приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Іванова Ю.О. плата за переклад складає 900 гривень та згідно іншої довідки 200 гривень відповідно. Таким чином загальна сума матеріальної шкоди складає 1 128 900 гривень 00 копійок.
Обґрунтовуючи суму моральної шкоди позивач зазначив, що під час перебування в умовах ізоляції в Словацькій республіці перебував в одиночній камері з максимумом обмежень встановленими Законами та нормативно - правовими Актами Словацької республіки. Крім цього ОСОБА_1 , перебував в умовах ізоляції і в Україні. Такі негативні зміни в його житті призвели до душевних страждань, розладів здоров'я. Оскільки позивач є багатодітним батьком то позивач тяжко переживав вимушені змінив своєму житті. Під час перебуванням в умовах ізоляції позивач постійно переживав за своїх дітей, за умови їх належного забезпечення оскільки до моменту ув'язнення він був єдиним годувальником в родині. Крім цього, такі вимушені зміни в його житті призвели до втрати основної роботи в Угорщині. Звинувачення в надуманих кримінальних провадженнях завдали шкоди діловій репутації позивача.
Тому, просив стягнути з держави Україна на свою користь 1 500 000 грн моральної шкоди та 1 128 000 грн матеріальної шкоди заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 березня 2024 року позовну заяву задоволено частково, зокрема стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 569 500 грн моральної шкоди, 1 128 818,60 грн матеріальної шкоди, що разом становить 1 698 318,60 грн.
Суд мотивував своє рішення тим, що оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством з 23.05.2016 по 14.06.2023, тобто 85 місяців та був виправданий за шістьма складами кримінальних правопорушень, враховуючи моральні страждання перенесені ним під час його ізоляції та перебування під слідством, то моральна шкода підлягає частковому задоволенню. Крім цього, суд при визначенні моральної шкоди бере до уваги характер правопорушення та тяжкість злочину, а також тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, погіршення стану здоров'я, втрату роботи, кар'єри, звичного кола спілкування та інші негативні наслідки. Тобто, задоволено 569 500 грн морального відшкодування.
Щодо матеріального відшкодування, то суд прийшов до висновку, що доводи надані позивачем є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню в частині стягнення: середнього заробітку, правової допомоги наданої позивачу в Словацькій Республіці та Україні, а також витрат на послуги перекладача, що в загальному становить 1 128 818,60 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду держава Україна, в особі Офісу Генерального прокурора подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача моральної та матеріальної шкоди.
В своїх доводах посилається на те, що відшкодування моральної шкоди проводиться тільки, коли існують реабілітуючі підстави, а кримінальне провадження позивача було закрито з нереабілітуючих підстав, тому таке було задоволено судом першої інстанції незаконно. Закінчення строків давності не є реабілітуючою підставою закриття кримінального провадження та не виправдовує особу, яка вчинила діяння.
Апелянт вважає, що позивачем не доведено та судом не встановлено жодного факту незаконності дій органу досудового слідства, прокуратури.
Зазначає, що суд першої інстанції здійснив розрахунки щодо відшкодування невиплаченої заробітної плати неправильно, оскільки потрібно керуватися мінімальною заробітною платою, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, що встановлено в ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а така становить 1 600 грн, а не 6 700 грн, які брав за основу суд.
Щодо матеріальної шкоди зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесені ним витрати на правову допомогу. Вказує, що такі взагалі були понесені ним в рамках іншої судової справи та не є обґрунтовані достатнім чином.
У відзиві на апеляційну скаргу поданою Державною Казначейською службою України, просять апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора України задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Зокрема, зазначає, що казначейство не повинно бути залучено в даній справі, оскільки ніяких прав позивача ним порушено не було.
Погоджується з апелянтом з приводу неправомірного задоволення вимог позивача в частині відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Зазначає, що моральна шкода завищена та нічим не обґрунтована, а матеріальна шкода - не підкріплена доказовою базою, зокрема витрати на правничу допомогу є значно завищеними і взагалі були пов'язані з розглядом іншої справи та до цієї не стосуються.
Щодо відшкодування неодержаного доходу(упущеної вигоди) зазначають, що така повинна бути доведена, зокрема потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення.
Також вказує, що формулювання резолютивної частини рішення є неправильним, оскільки держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах.
У відзиві на апеляційну скаргу поданою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бухтояров Р.О., вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а подана апеляційна скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Зазначає, що розмір задоволеної судом моральної шкоди є пропорційним завданої позивачу шкоди. Зокрема, позивач перебував в одиночній камері в Словацькій Республіці з максимум обмежень, що призвело до тяжких душевних страждань та шкоди для його здоров'я. Такі зміни призвели до втрати його роботи, завдали шкоди його діловій репутації.
Розмір матеріальної шкоди також був визначений судом правильно. Зокрема, в частині упущеної вигоди, тобто невиплаченої заробітної плати. Зазначає, що позивач - єдиний, хто приносить в сім'ю прибуток. Також він поніс витрати на правову допомогу та витрати пов'язані з перекладом, що відшкодовується державою в повному обсязі.
У дане судове засідання з'явились всі учасники справи, а саме: позивач ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Бухтояров Р.О., представник Державної казначейської служби України - Бардашевська Л.С. та Роман М.С., який представляє відповідача Офіс Генерального прокурора України.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Бухтояров Р.О. просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач Бардашевська Л.С., яка діє в інтересах Державної казначейської служби України, просила задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідач Роман М.С., який діє в інтересах Офісу генерального прокурора України, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційним судом встановлено, що у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу досудового розслідування, прокуратури.
31.05.2016 постановою Генеральної прокуратури України оголошено ОСОБА_6 в розшук в рамках кримінального провадження №22013070000000071(Т1 а.с.100-101).
17.06.2016 Печерським районним судом міста Києва надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 .
Ухвалою Мукачівського районного суду Закарпатської області від 10.02.2017 у справі №303/6979/16 обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42016000000003067 від 01.11.2016 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 2 ст. 194, ст. 257, ч. 2, 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 279, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 342, ч.1 ст. 343, с. 1, 2, 4 ст. 345 КК України повернуто прокурору(Т1 а.с.74).
18.06.2018 в м. Кошіце, Словацька Республіка, обвинуваченого було затримано за повідомленням Українського бюро інтерполу(Т1 а.с.75-76).
Обласною прокуратурою м. Кошице Словацької Республіки 19.06.2018 ознайомлено ОСОБА_1 з причинами затримання(Т1 а.с.91-96).
20.06.2018 Генеральна прокуратура України звернулась до Міністерства юстиції Словацької Республіки з листом, в якому просила забезпечити тимчасовий арешт та тримання під вартою ОСОБА_1 , що і було зроблено Словацькою Республікою(Т1 а.с.69, 76-86).
Рахунок-фактура №197/2018 від 27.06.2018 за представництво у кримінальній справі в Словацькій Республіці щодо наданої юридичної допомоги становить 1 700 євро(Т1 а.с.107-111).
Згідно рахунку-фактури №206/2018 від 29.06.2018 за представництво у кримінальній справі в Словацькій Республіці щодо наданої юридичної допомоги становить 3 100 євро(Т1 а.с.112-116).
Довідкою виданою 01.07.2018 в м. Ніредьгаза, Угорська Республіка, підтверджується, що ОСОБА_1 в червні 2018 року перебував у трудових відносинах на посаді керуючого справами в магазині, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та отримував заробітну плату в розмірі 150 000 форінтів чистого доходу(Т1 а.с.124-126).
Обласним судом м. Кошіце 04.07.2018 Словацької Республіки забезпечено ОСОБА_1 право на адвоката(Т1 а.с.87-90).
20.07.2018 Генеральна прокуратура України звернулась до Міністерства юстиції Словацької Республіки з метою повідомити про намір екстрадиції ОСОБА_1 (Т1 а.с.70-73).
26.07.2018 Генеральна прокуратура України зверталась до Міністерства юстиції Словацької Республіки з метою екстрадиції ОСОБА_1 (Т1 а.с.68).
Довідкою лікаря ОСОБА_7 від 01.10.2018 підтверджено, що ОСОБА_1 потребує постійного медичного нагляду та регулярного прийому ліків, а також періодичної госпіталізації(Т1 а.с.97-98).
Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.03.2022 у справі №303/6979/16-к встановлено, що 26.11.2018 ОСОБА_1 було затримано в аеропорту м. Бориспіль(Т1 а.с.28).
28.11.2018 Ухвалою Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави(Т1 а.с.60-66).
Згідно акту виконаних робіт від 15.06.2023 укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Verum», в особі адвоката Бухтоярова Р.О., загальна вартість виконаних адвокатом робіт становить суму 46 500 грн(Т1 а.с.128).
Довідками від 09.10.2023 та від 10.10.2023 виданих приватним нотаріусом Івановою Ю.О. сплачено 1 200 грн за вчинені нотаріальні дії(а.с.129-130).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом частини першої статті 1173, статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право
на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення
або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На вказаному неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Згідно ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає зокрема у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Згідно ч. 1, 5, 6 статті 4 вищезгаданого Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Згідно статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
В доводах апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора України, в особі держави України, вказує, що ОСОБА_1 не має право на отримання відшкодування від держави. Даний довід мотивований тим, що за 6 епізодами позивач був виправданий, однак ОСОБА_1 був засуджений за ч. 3 ст. 296 КК України, проте звільнений від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, тобто у зв'язку зі спливом строків давності. Посилається на висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.12.2021 у справі №451/1215/18.
Крім цього, зазначає, що вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.03.2022 та ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14.06.2023 у справі №303/6979/16-к не встановлено фактів незаконності дій органу досудового слідства, прокуратури, що також у своїй сукупності впливає на факт безпідставного відшкодування шкоди судом першої
інстанції.
Державна казначейська служба України поділяє думку Офісу Генерального прокурора України з приводу недоведеності підстав для відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
З даними доводами колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.
У ході судового розгляду колегією суддів встановлено, що 23.05.2016 Печерським районним судом м. Києва ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121; ч. 2 ст. 125; ч. 2 ст. 129; ч. 3 ст. 146; ч. 2 ст. 147; ч. 2 ст. 147; ч. 2 ст. 194; ст. 257; ч.ч. 2, 3 ст. 258; ч.ч. 1, 2 ст. 263; ч. 1 ст. 279; ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 296; ч. 2 ст. 342; ч. 1 ст. 343; ч.ч. 1, 2, 4 ст. 345 КК України.
18.06.2018 в м. Кошіце, Словацька Республіка, обвинуваченого було затримано за повідомленням Українського бюро Інтерполу.
26.07.2018 Генеральна прокуратура України зверталась до Міністерства юстиції Словацької Республіки з метою екстрадиції ОСОБА_1 .
Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.03.2022 у справі №303/6979/16-к встановлено, що 26.11.2018 ОСОБА_1 було затримано в аеропорту м. Бориспіль.
28.11.2018 Ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі №757/59114/18-к ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
21.03.2022 Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області залишеним без змін Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14.06.2023 у справі №6979/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 343 КК України ч.2 ст. 146 КК України ч. 1 ст. 345 КК України. ч.4 ст. 187 КК України. ч.4 ст. 296 КК України (епізод 7), ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано. За ч. 3 ст. 296 КК України (епізод 1) ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження закрито.
Частиною 6 статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 23.05.2016, коли останньому було оголошено підозру та до 14.06.2023, коли ухвалою Закарпатського апеляційного суду підозрюваного було звільнено від кримінальної відповідальності, тобто 85 місяців, що складає 7 років та 1 місяць.
Слід погодитись з висновками суду першої інстанції, що ч. 3 ст. 296 КК України не передбачено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування процедури видачі та екстрадиційного арешту. Тобто, дана обставина дає суду можливість виокремити шкоду, яка була заподіяна ОСОБА_1 саме відносно ч. 1 ст. 343 КК України ч.2 ст. 146 КК України ч. 1 ст. 345 КК України. ч.4 ст. 187 КК України. ч.4 ст. 296 КК України (епізод 7), ч. 1 ст. 263 КК України, за якими його було виправдано.
Посилання прокурора на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.12.2021 у справі №451/1215/18 не заслуговує на увагу, оскільки обставини даної справи не є релевантними до справи №308/18402/23.
Так, у справі №451/1215/18 позивача було виправдано за пунктом 10 частини другої статті 115, статті 153, частини першої статті 185 КК України та засуджено і визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 185, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України.
В подальшому таку особу було звільнено від відбування покарання на підставі Закону України «Про застосування амністії у 2014 році», тобто позивач фактично був засуджений та відбував покарання за частиною третьою статті 185, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України законно, однак був амністований.
У справі №308/18402/23 ОСОБА_1 був засуджений за ч. 3 ст. 296 КК України, однак не відбував покарання, оскільки ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14.06.2023 його було звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строків давності. Крім цього, слід зазначити, що ОСОБА_1 своєї провини не визнав і це також підтверджується вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.03.2022 та ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14.06.2023. Тобто, тільки за наявності згоди обвинуваченого та визнання його вини, засудження такого, може йти мова про відсутність підстав для відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу досудового розслідування, прокуратури, а в даній справі такі обставини не містяться.
Тобто, саме сукупність вищезгаданих обставин дає право позивачеві на відшкодування завданої йому шкоди, а тому доводи Офісу Генерального прокурора України та Державної казначейської служби України з приводу відсутності підстав для відшкодування шкоди органами досудового розслідування та прокуратури не заслуговують на увагу.
Щодо відсутності вини органів досудового розслідування та прокуратури, яка не була встановлена вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.03.2022 та ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14.06.2023, то слід зазначити, що стаття 1176 ЦК України та положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» чітко зазначають, що шкода завдана особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Слід погодитись з доводами ОСОБА_1 викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, що останній перебуваючи під слідством і судом з 23.05.2016 по 14.06.2023, а також у Словацькій Республіці у період з 18.06.2018 по 26.11.2018, перебував в одиночній камері з максимум обмежень, в умовах ізоляції і з розладами здоров'я, що, зокрема підтверджується довідкою лікаря ОСОБА_7 від 01.10.2018, призвели до значних душевних страждань та переживань. Крім цього, позивач - єдина особа, яка забезпечує сім'ю, тобто є годувальником. Під час перебування в ізоляції ОСОБА_1 переймався долею своїх дітей та жінки, за умови їх належного забезпечення. Звинувачення та розпочаті кримінальні провадження, його перебування в ізоляції завдали шкоди діловій репутації позивача.
Серед інших доводів Офісу Генерального прокурора України є те, що суд першої інстанції неправильно взяв за основу щомісячний розмір мінімальної заробітної плати у сумі 6 700 грн., оскільки статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» встановлено як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1 600 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зауважила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Тобто, відповідачем не враховано, що позов подано 25.10.2023 та згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» мінімальний розмір заробітної плати становив суму 6 700 грн. Законодавець тільки в 2024 році визначив дану норму як розрахункову величину для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1 600 грн, а тому з врахуванням дати подання позову судом першої інстанції вірно здійснено нарахування саме на основі мінімального розміру заробітної плати.
Щодо суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з держави Україна на користь ОСОБА_1 , то така становить 568 160 грн, а не 569 500 грн. задоволених судом першої інстанції.
Слід виходити з того, що позивач перебував під судом та слідством з 23.05.2016 по 14.06.2023, тобто 84 місяці та 24 дні. За 24 дні мінімальна заробітна плата становить 5 360 грн (6 700/30 = 223,33 х 24). За 84 місяці мінімальна заробітна плата становить суму 562 800 (6 700 х 84) грн., тобто всього сума становить 568 160 грн (5 360 + 562 800), яка підлягає стягненню з держави Україна на користь ОСОБА_1 .
Прокуратура та казначейство у своїх доводах зазначають, що витрати пов'язані з наданням правничої допомоги в Україні та Словацькій Республіці не підлягають відшкодуванню, оскільки такі не доведено належними та допустимими доказами. Дані витрати були понесені ним в рамках іншої судової справи та не є обґрунтовані достатнім чином.
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Крім цього, пунктом 4 частини 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що внаслідок встановлених незаконних дій досудового розслідування та прокуратури відшкодуванню підлягають суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Тому, з огляду на вищезазначене ОСОБА_1 має право на відшкодування витрат на правничу допомогу незалежно від того де така правнича допомога йому надавалась - в Україні чи за кордоном.
Щодо доказів, які підтверджують такий розмір, то апеляційний суд вважає, що надані позивачем докази, зокрема: акт виконаних робіт від 15.06.2023 укладений між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Verum», в особі адвоката Бухтоярова Р.О., а також рахунок-фактура №197/2018 від 27.06.2018 виписаний ТОВ «PUCHALLA, SLAVIK & partners» за представництво у кримінальній справі в Словацькій Республіці щодо наданої юридичної допомоги, рахунок-фактура №206/2018 від 29.06.2018 виписаний ТОВ «PUCHALLA, SLAVIK & partners» за представництво у кримінальній справі в Словацькій Республіці щодо наданої юридичної допомоги - у своїй сукупності дають підстави вважати, що позивач довів належними та достатніми доказами понесені ним витрати на правову допомогу.
Відповідачі, крім зазначеного, вважають, що заробіток позивача, який він втратив внаслідок незаконних дій за період з моменту його фактичного затримання 18.06.2018 по 14.06.2023 не підлягає відшкодуванню, оскільки позивач не надав суду наказ або розпорядження керівника за місцем роботи про відсторонення від роботи, що ставить під сумнів наявність трудових відносин між позивачем та ПП Сабо Дьордь в м. Ньїредьгаза, Угорщина.
Проте, слід враховувати, що ОСОБА_8 було затримано 18.06.2018 в Словацькій Республіці та в подальшому екстраговано в Україну, а тому останній не мав можливості звернутися до свого роботодавця в Угорщині за таким наказом або розпорядженням особисто. Слід враховувати також той факт, що факт перебування позивача у трудових відносинах з ПП ОСОБА_9 не спростовано відповідачами належними та допустимими доказами. Крім цього, в українському законодавстві передбачено видачу наказу або розпорядження про відсторонення від роботи, однак відомостей про угорське законодавство та порядок відсторонення від роботи в Угорській Республіці не досліджувалось ні судом першої інстанції, ні сторонами по справі, а тому слід вважати, що доводи відповідачів в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, стягненню з держави України на користь ОСОБА_1 підлягає матеріальна шкода, а саме: 882 018,60 грн у відшкодування втраченого заробітку(грошового доходу) з якої підлягають відрахуванню податки і збори, грошові кошти у розмірі 245 700,00 гривень у відшкодування витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги та грошові кошти у розмірі 1 200,00 гривень витрат за надання послуг з посвідчення перекладу документів.
Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу Державною казначейською службою України, що казначейство не повинно бути залучено в даній справі, оскільки ніяких прав позивача ним порушено не було не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно правового висновку викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Офіс Генерального прокурора України (дії посадової особи якої призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16).
Практика справ предметом яких є відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями органу досудового розслідування, прокуратури свідчить про те, що Державна казначейська служба України є одним з належних відповідачів в такій справі, оскільки саме такий орган уповноважений повернути кошти з державного бюджету особі, яка постраждала від незаконних дій чи рішень державних органів.
У справі «Шульгін проти України» (заява № 29912/05, рішення від 08 грудня 2011 року) ЄСПЛ звертав увагу, що українське законодавство передбачає можливість вимагати компенсацію будь-кому, хто став жертвою незаконного кримінального переслідування, затримання та/або засудження.
Отже, з підстав наведених в мотивувальній частині даної постанови, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо часткового задоволення апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора України та зміни рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 березня 2024 року на підставі ст. 376 ЦПК України шляхом викладення резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції в редакції даної постанови.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора України, задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 березня 2024 року змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 грошові кошти у розмірі 568 160,00 гривень у відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності; грошові кошти у розмірі 882 018,60 гривень у відшкодування втраченого заробітку (грошового доходу) з якої підлягають відрахуванню податки і збори; грошові кошти у розмірі 245 700,00 гривень у відшкодування витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги та грошові кошти у розмірі 1 200,00 гривень витрат за надання послуг з посвідчення перекладу документів.
У задоволенні решти розміру позовних вимог, відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 травня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: