Справа № 127/32328/24
Провадження №11-кп/801/528/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 травня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника в режимі відеоконференції - ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2025 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів з 21 березня 2025 року до 19 травня 2025 року включно.
Ухвала суду мотивована тим, що в судовому засіданні прокурором доведено продовження існування ризиків, які були підставою для застосування запобіжного заходу, та на даному етапі провадження застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
ухвала є незаконною та необґрунтованою, винесеною без урахування всіх фактичних обставин справи;
прокурором не доведено обставин для продовження найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою запобігання ризикам, указаним у клопотанні;
сам по собі факт тяжкості злочину, який інкримінується ОСОБА_7 , не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки суперечить принципу невинуватості;
суд не урахував стан здоров'я обвинуваченого, що потребує лікування поза межами СІЗО та не обґрунтував неможливість застосування до нього менш суворих запобіжних заходів, зокрема застави.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги, з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, указав, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, заявлені ризики доведені.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала суду у повній мірі не відповідає.
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною третьою статті 331 КПК України встановлено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.
Висновки суду про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованими.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Європейський суд з прав людини у справі № 33977/96 від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» указав, що:
«суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З оскаржуваної ухвали слідує, що прокурором в судовому засіданні та матеріалами кримінального провадження доведено наявність обвинувачення ОСОБА_7 , який обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за яке, у разі визнання його винуватим, загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність інкримінованого злочину.
Водночас, суд наголошує, що на відміну від обґрунтованості підозри, яка є обов'язковим елементом перевірки під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу під час здійснення досудового розслідування, сам факт розгляду обвинувального акту в суді, а відтак перебування особи у статусі обвинуваченого, дають підстави стверджувати про наявність висунутого обвинувачення. При цьому доведеність такого обвинувачення чи його спростування встановлюється виключно рішенням суду за наслідками судового розгляду, зокрема вироком.
ОСОБА_7 є військовослужбовцем, обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану, під час досудового розслідування на виклики до органу досудового розслідування не з'являвся, про місце знаходження не повідомляв, у зв'язку з чим був оголошений у розшук.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402 - 405, 407, 408, 429 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується та продовжується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто тримання під вартою.
Таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
При вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд першої інстанції правильно виходив не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків переховування останнього від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчиненню інших кримінальних правопорушень.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини указує, що в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Указані вимоги судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Щодо доводів апеляційної скарги та клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який або можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ураховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
З оскаржуваної ухвали слідує, що приймаючи рішення про відсутність підстав для визначення застави, суд першої інстанції не умотивував свого рішення та лише послався на норму закону, яка дає суду право не визначати заставу.
Частиною третьою статті 183 КПК України встановлено, що слідчий суддя (суд) при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Водночас ч. 4 ст. 183 КПК України встановлює винятки з цього правила та зазначає, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 408 КК України.
Системний аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що за наявності обґрунтованої підозри (обвинувачення) особи у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), визначених ч. 4 ст. 183 КПК України вирішення питання про визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу, належить до дискреційних повноважень слідчого судді (суду), проте з обов'язковим урахуванням підстав та обставин, передбачених ст. 177, 178 КПК України та рішення про визначення або не визначення застави має бути належним чином умотивовано.
Апеляційний суд звертає увагу, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені застави: обставини кримінального правопорушення, особливий характер справи, майновий стан підозрюваного, його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб, масштаб його фінансових операцій, дані про особу підозрюваного, встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК, «професійне середовище» підозрюваного, шкода заподіяна кримінальним правопорушенням, тощо.
У даному провадженні установлено, що обвинувачений ОСОБА_7 тривалий час перебуває під вартою, досудове розслідування завершено та наразі обвинувальний акт перебуває на розгляді в суді першої інстанції.
Сам факт завершення досудового розслідування указує на істотне зменшення обсягу ризиків, зокрема знищенню та приховуванню документів, незаконного впливу на свідків, тощо.
З урахуванням указаних обставин, міцних соціальних зв'язків обвинуваченого та стану його здоров'я, колегія суддів дійшла висновку, що на даному етапі судового провадження до обвинуваченого ОСОБА_7 можливо застосувати альтернативний запобіжний захід та визначити розмір застави з покладенням на нього відповідних обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, що належним чином гарантуватиме виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків.
Щодо розміру застави апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави у разі невиконання цих обов'язків.
Частиною четвертою статті 182 КПК установлено, що розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави для різних категорій кримінальних правопорушень (злочинів) визначений п. 1-3 абз. 1 ч. 5 ст. 182 КПК України, та з-поміж інших, щодо осіб, підозрюваних у вчиненні особливо тяжкого злочину, встановлений у розмірі від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Застава у жодному разі не виконує функції покарання особи або ж відшкодування збитків, обрання цього заходу не означає доведення її вини, натомість її розмір повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Кримінальний процесуальний закон саме на слідчого суддю (суд) покладає обов'язок під час визначення розміру застави перевіряти, чи він не є завідомо непомірним для підозрюваного (обвинуваченого).
Розмір застави повинен бути встановлений з урахуванням належної особі власності, якою вона може безперешкодно і без шкоди для близьких розпоряджатися для внесення застави, її майнового і сімейного стану.
Згідно з ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Застосовані загальні принципи щодо обґрунтування тримання підозрюваного під вартою та визначення розміру застави наведені, зокрема, в рішенні у справі «Корбан проти України» від 04 липня 2019 року, де йдеться про те, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти. Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України» від 13 січня 2022 року (заява 23312/15) суд вважав, що зосереджуючись на розмірі шкоди, не здійснивши ретельної оцінки всіх відповідних факторів, у тому числі її спроможність сплатити визначений розмір застави, і відсутність задовільного пояснення, чому застава була визначена у такому надзвичайно великому розмірі, національні суди не дотрималися зобов'язання навести відповідне та достатнє обґрунтування для своїх рішень про визначення розміру застави, як вимагає пункт 3 статті 5 Конвенції.
Колегія суддів при визначенні розміру застави, ураховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, специфіку інкримінованого злочину, який вчинено у період воєнного стану, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, його майновий стан та сімейний стан, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, вважає доцільним визначити обвинуваченому ОСОБА_7 , заставу у розмірі 100 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 302 800 грн, яка буде співмірною з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та у разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На думку апеляційного суду, саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та не буде непомірним для обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів.
Отже, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, його наслідків, суспільної небезпечності, тяжкості імовірного покарання за вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, рішення суду щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в сумі становить 302 800 грн відповідає меті забезпечення реалізації завдань кримінального провадження.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 слід задовольнити частково, оскаржувану ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора, продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 19 травня 2025 року, із визначенням застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800 грн, оскільки більш м'які запобіжні заходи не достатні для запобігання встановленим ризикам та не забезпечать виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 4221 КПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2025 року скасувати.
Клопотання прокурора задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 19 травня 2025 року.
Визначити ОСОБА_7 заставу у розмірі 100 (ста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800 (триста дві тисячі вісімсот) гривень, за умови внесення якої обвинувачений може бути звільнений з-під варти.
Обвинувачений чи інший заставодавець мать право внести заставу на рахунок UA068201720355269002000083601, Банк отримувача - ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) - 820172, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 42257550, отримувач Вінницький апеляційний суд.
У разі внесення застави обвинуваченим чи іншим заставодавцем покласти на ОСОБА_7 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
прибувати до суду за першою вимогою;
не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду;
повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
утриматись від спілкування із особами, які являються свідками у даному кримінальному провадженні;
здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі невиконання обвинуваченим ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4