Справа № 646/2355/25
№ провадження 3/646/943/2025
01.05.2025 м. Харків
Суддя Основ'янського районного суду міста Харкова Шиховцова А.О., розглянувши матеріал про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №265556 від 08.03.2025 водій ОСОБА_1 08.03.2025 о 08 год. 30 хв. за адресою: м. Харків, вул. Лисаветинська, буд. 1Б, керував транспортним засобом «Kia Sorento“, д.н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alkotest 6820“ та проведення такого огляду в медичному закладі відмовився у присутності свідка, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
04.04.2025 ОСОБА_1 подав до суду заперечення, де не погодився зі складеним протоколом про адміністративне правопорушення, зазначив що 08.03.2025 о 08 год. 30 хв. направлявся до місця дислокації підрозділу, де проходить військову службу. Протокол був складений формально, без з'ясування всіх обставин. Працівники поліції не з'ясували, чи виконує ОСОБА_1 у даний час службові обов'язки з метою недопущення порядку проведення огляду для військовослужбовців, передбаченому ст. 266-1 КУпАП. Тому ОСОБА_1 вважає проведений огляд недійсним. ОСОБА_1 просив врахувати позитивну характеристику з місця несення військової служби, що він є учасником бойових дій з липня 2017 року в зоні проведення АТО, з 26.02.2022 бере участь у відсічі збройної агресії російської федерації, має державні нагороди: відзнаку «За оборону України», медаль «За оборону міста-героя Харків», медаль «За визволення Харківської області». Враховуючи вищевикладене, просив закрити провадження на підставі п.1 ч.1. ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях ознак адміністративного правопорушення. Справу просив розглянути без його участі у зв'язку з виконанням бойових завдань.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, врахувавши письмові заперечення ОСОБА_1 , оцінивши всі докази, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суддя дійшов таких висновків.
Так, відповідно до ст. 251КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП повністю доведена та підтверджується матеріалами справи, зокрема:
-даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №265556 від 08.03.2025 водій ОСОБА_1 08.03.2025 о 08 год. 30 хв. за адресою: м. Харків, вул. Лисаветинська, буд. 1Б, керував транспортним засобом «Kia Sorento“, д.н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alkotest 6820“ та проведення такого огляду в медичному закладі відмовився у присутності свідка, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП;
- даними з акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками «запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці», на акті огляду міститься позначка відмови від проходження огляду за допомогою спеціальних технічних засобів;
-даними з направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції КНП ХОР «ОКНЛ», відповідно до якого ОСОБА_1 не доставлявся до медичного закладу для проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння;
-письмовими поясненнями свідка ОСОБА_3 , який пояснив, що ОСОБА_1 08.03.2025 о 08:30 год. у військовій формі був в стані алкогольного сп'яніння, сів за кермо автомобіля «Kia“, д.н.з. НОМЕР_2 та почав рух по двору будинку з порушенням правил дорожнього руху;
-відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції, з яких вбачається, що ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора та в медичному закладі відмовився, наслідки відмови від проходження огляду ОСОБА_1 були роз'яснені.
За ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, у випадку відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок проходження огляду осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції закріплено у ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 №1452/735(далі -Інструкція № 1452/735).
Відповідно до п. 2 розділу І Інструкції № 1452/735, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до п. 7 розділу І Інструкції № 1452/735, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення. А відповідно до п. 7 розділу ІІІ даної інструкції проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов'язкове.
Відповідно до вимог наказу № 1395 від 07.11.2015 року Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділ Х. Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КУпАП, п. 6 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Із аналізу наведених доказів та норм законодавства слід зробити висновок, що водій транспортного засобу має право відмовитись від проходження огляду на стан сп'яніння, про що складається відповідний протокол про адміністративне правопорушення.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Доводи ОСОБА_1 про те, що його огляд на стан алкогольного сп'яніння повинен був проведений виключно органами ВСП у порядку, передбаченого статтею 266-1 КУпАП, суд враховує вимоги частини 1 статті 15 КУпАП, де крім іншого, зазначено, що військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 перебував в площині адміністративного процесу саме як водій транспортного засобу, а тому порядок його огляду регулюється положенням статті 266 КУпАП.
Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Водій зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені Законом України «Про дорожній рух» і Правилами дорожнього руху, зокрема передбачений вказаним законом обов'язок виконувати розпорядження поліцейського, яке він дає на підставі цих Правил чи інших нормативних актів.
Одним із таких розпоряджень поліцейського, є вимога пройти саме медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння водія (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 11-21сап21 (реєстраційний номер рішення 101473367)).
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам«Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіхстаттях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
З врахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, його винуватість у вчиненні даного правопорушення підтверджується сукупністю наявних у справі, належних та допустимих доказів, які узгоджуються між собою і сумнівів у їх достовірності не викликають.
Згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі ст.151 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
В п.2.2 Рішення від 15.06.2022 р. № 4-р(II)/2022 Конституційний Суд України, розглядаючи питання притягнення осіб до адмінвідповідальності, зазначив, що: - « адмінвідповідальність в Україні та процедура притягнення до адмінвідповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні» (перше речення абз.1 п.п.4.1 п.4 мотивувальної частини Рішення від 22.12.2010 р. № 23-рп/2010);
- « суспільна користь адмінстягнень за адмінправопорушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи» (перше речення абз.1 п.п.2.5 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21.07.2021 р. № 3-р(II)/2021).
В п.3 цього Рішення, Конституційний Суд України вказав, що за ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в контексті вирішення питання конституційності ст.69 КК України у справі про призначення судом більш м'якого покарання, зазначив таке:
- « Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить п.3 ч.1 ст.65 КК України відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину » (абз.7 та 8 п.п.4.2 п.4 мотивувальної частини);
- « встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності» (абз.6 п.5 мотивувальної частини).
В ч.2 та 3 п.4.3 Рішення Конституційний Суд України вкотре наголосив, що в законодавчому внормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов'язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності.
Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб'єкту накладення адмінстягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
З огляду на наведені у рішенні Конституційного Суду України висновки, суд вважає доречним розглянути доводи про врахування принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.
Так, під час судового розгляду справи, судом було досліджено матеріали, надані ОСОБА_1 із запереченнями та які містять інформацію про його сумлінну професійну діяльність як військослужбовця:
-службову характеристику з місця проходження військової служби, згідно з якою ОСОБА_1 характеризується позитивно, займаній посаді відповідає;
-посвідчення учасника бойових дій на ім'я ОСОБА_1 ;
-нагороду з відзнакою «За службу державі»;
-нагороду пам'ятною медаллю «За оборону міста-героя Харків»;
-нагороду медаллю «За визволення Харківської області»;
-відзнаку Президента України «За оборону України»;
-подяку Міністра внутрішніх справ України за сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативу та наполегливість.
При цьому суд констатує, що дії водія не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам. Крім того, обставини, які б обтяжували відповідальність правопорушника, відсутні.
Чинними нормами ст. 130 КУпАП передбачено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону, суд бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 21.01.2011 р. у справі «Корнєв та Карпенко проти України» адміністративні правопорушення, закріплені норми КУпАП, за які передбачена відповідальність у виді позбавлення певних прав, не є незначними, у зв'язку з чим вони відносяться до норм, які регулюються кримінальним законодавством і таким, що вимагає застосування всіх гарантій статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до ст. 69 КК України винній особі може бути призначене покарання більш м'яке, ніж передбачене законом.
Враховуючи, що КУпАП прийнятий Верховною Радою УРСР 07.12.1984 року і він не включає поняття призначення стягнення нижче, передбаченого статтею КУпАП, то в даному випадку відповідно до ст. 7 КУпАП суд вважає за можливе застосувати норми статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і призначити стягнення більш м'яке, ніж передбачене санкцією статті 130 КУпАП.
Враховуючи обставини, встановлені під час судового розгляду, характер вчиненого правопорушення, особу винного, вважаю за можливе накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян без позбавлення права керування транспортними засобами, що буде необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним нових правопорушень.
Положеннями ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
Керуючись ст.ст. 130 ч.1, 268, 279, 283, 294 КУпАП, суд, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок без позбавлення права керування транспортними засобами.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Строк пред'явлення до виконання 3 (три) місяці з дня винесення постанови.
Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя А.О. Шиховцова