Справа № 635/739/18
Провадження №1-кп/635/205/2025
29 квітня 2025 року смт Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області в складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника адвоката ОСОБА_6 ,
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали об'єднаних кримінальних проваджень № 12017220480004018 від 14.08.2017 року та № 12017220000001659 від 27.12.2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_10 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
ОСОБА_8 , у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
ОСОБА_9 , у вчиненні злочину, передбаченого п.12 ч.2 ст. 115 КК України,
в судовому засіданні прокурором подано клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
В своєму клопотанні прокурор зазначає, що обвинувачені тримаються під вартою. Прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Крім того, прокурором зазначено, що на теперішній час обвинувачений ОСОБА_10 обґрунтовано підозрюється у вчиненні нового злочину під час перебування в СІЗО.
В своїх клопотаннях про продовження строку тримання обвинувачених під вартою прокурор посилається на наступні обставини.
Стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 прокурор посилається на такі ризики:
наявний ризик, передбачений п. 1. ч. 1 ст. 177 КПК України - можливість переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Так злочин, який інкримінується ОСОБА_9 є особливо тяжким та у випадку визнання останнього винним, передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Крім того, ОСОБА_9 після вчинення інкримінованого йому злочину залишив місце мешкання з метою уникнення кримінальної відповідальності, місце перебування його було невідоме, у зв'язку з чим органом досудового розслідування останнього було оголошено у розшук. Таким чином існують достатні ризики для втечі ОСОБА_9 з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду;
наявний ризик, передбачений п. 3. ч. 1 ст. 177 КПК України -незаконно впливати на потерпілого, свідка, інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні. Наявність зазначеного ризику обґрунтовується характером та обставинами вчинення злочину ОСОБА_9 , наявністю свідків, яким відомі обставини вчинення злочину, показання яких відкриті обвинуваченому, з зазначенням їх місця проживання, контактних номерів телефону та інше. Крім того, обвинувачений ОСОБА_9 мешкає в одному населеному пункті з потерпілою та свідками, вони усі знайомі між собою, що збільшує ризик впливу обвинуваченого ОСОБА_9 на вказаних осіб;
наявний ризик, передбачений п. 5. ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинення інших кримінальних правопорушень. Характер та спосіб вчинених дій, тяжкість вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення, той факт, що злочин вчинено групою осіб, за попередньою змовою, дають підстави вважати, що ОСОБА_9 може вчиняти інші кримінальні правопорушення. Вивченням особи підозрюваного ОСОБА_9 встановлено, що він не одружений, не має офіційних джерел доходу, за місцем мешкання тривалий час не проживав, тобто відсутні міцні соціальні зв'язки.
Стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 прокурор посилається на такі ризики:
наявний ризик, передбачений п. 1. ч. 1 ст. 177 КПК України - можливість переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Так злочин, який інкримінуються ОСОБА_8 є особливо тяжким, за які законодавцем передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі, та за вчинення якого не передбачене звільнення від відбуття покарання з іспитовим строком, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватись від суду. Після зміни запобіжного заходу ОСОБА_8 на більш м'який, останній неодноразово порушував умови цілодобового домашнього арешту, у зв'язку з чим ОСОБА_8 було змінено запобіжний захід на тримання під вартою. Таким чином існують достатні ризики для втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду обвинуваченого ОСОБА_8 ;
наявний ризик, передбачений п. 3. ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на потерпілого, свідка, інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні. Наявність зазначених ризиків обґрунтовується характером та обставинами вчинення злочину ОСОБА_8 , наявністю потерпілої, свідків, яким відомі обставини вчинення злочину, показання яких відкриті обвинуваченому, з зазначенням їх місця проживання, контактних номерів телефону та інше, усі вони є мешканцями одного населеного пункту, при обранні більш м'якого запобіжного заходу, обвинувачений буде мати можливість здійснювати тиск на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований злочин, чим перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні;
наявний ризик, передбачений п. 5. ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинення інших кримінальних правопорушень. Характер та спосіб вчинених дій, тяжкість вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, дають підстави вважати, що ОСОБА_8 може вчиняти інші кримінальні правопорушення, оскільки встановлено, що ОСОБА_8 раніше засуджений 30.09.2008 Харківським районним судом Харківської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік, 23.11.2010 Харківським районним судом Харківської області за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік, 23.03.2011 Харківським районним судом Харківської області за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 296 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки, в силу ст. 89 КК України не судимий, 16.10.2015 притягнутий Харківським РВ ХМУ ГУНП в Харківській області (на той час) до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 307, 25.09.2015 Ленінським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області (на той час) до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України.
Стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 прокурор посилається на такі ризики:
наявний ризик, передбачений п. 1. ч. 1 ст. 177 КПК України - можливість переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Так злочин, який інкримінується ОСОБА_10 є особливо тяжким та у випадку визнання останнього винним, передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Крім того, ухвалою Бердичівського міськрайсуду Житомирської області від 22.12.2017 задоволено заяву засудженого ОСОБА_10 про заміну не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням у виді обмеження волі строком 1 рік 8 місяців 10 днів. Відповідно до інформації ДУ «Бердичівська виправна колонія (№70)», 05.01.2018 засуджений ОСОБА_10 переведений до Бердичівського виправного центру (№108) на підставі наряду ЦМУ ПВКПП МЮУ №2.4-3201 ел. від 03.01.2018 відповідно до ухвали Бердичівського міськрайсуду Житомирської області від 22.12.2017. Згідно з ч. 2 ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК України), установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії), слідчі ізолятори. Відповідно до ч. 3 ст. 11 КВК України, кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії). Також, згідно з ч. 2 ст. 59 КВК України, засуджені до обмеження волі мають право: носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп'ютери та аксесуари до них, гроші, мобільні телефони та аксесуари до них, цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць; користуватися засобами мобільного зв'язку; одержувати правову допомогу, передбачену цим Кодексом для осіб, засуджених до позбавлення волі. Відповідно до ч. 3 ст. 59 КВК України, засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках: за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду - на період здійснення кримінального провадження; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування часу на дорогу; у разі необхідності оформлення документів для призначення та виплати пенсії; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого. Таким чином існують достатні ризики для втечі ОСОБА_10 з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду, оскільки перед застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обвинувачений ОСОБА_10 перебував у кримінально-виконавчій установі відкритого типу - виправному центрі;
наявний ризик, передбачений п. 3. ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на потерпілого, свідка, інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні. Наявність зазначених ризиків обґрунтовується характером та обставинами вчинення злочину ОСОБА_10 , наявністю потерпілої, інших обвинувачених, свідків, яким відомі обставини вчинення злочину, показання яких відкриті обвинуваченому, з зазначенням їх місця проживання, контактних номерів телефону та інше. Також, ОСОБА_10 обвинувачується в організації умисного вбивства, виконавцями якого були інші обвинувачені у даній справі та на яких ОСОБА_10 має певний вплив, у зв'язку з чим при обранні більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_10 буде мати можливість здійснювати тиск на інших обвинувачених з метою отримання від них показів на свою користь з метою уникнення від кримінальної відповідальності за інкримінований злочин;
наявний ризик, передбачений п. 5. ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинення інших кримінальних правопорушень. Характер та спосіб вчинених дій, тяжкість вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, дають підстави вважати, що ОСОБА_10 може вчиняти інші кримінальні правопорушення, оскільки встановлено, що ОСОБА_10 раніше засуджений 28.08.1990 Московським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 141, ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК України (в ред. 1960 року) до 2 років 6 місяців позбавлення волі; 28.05.1993 Київським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 142 КК України (в ред. 1960 року) до 3 років позбавлення волі; 13.09.1994 Київським районним судом м. Горлівка Донецької області за ч. 2 ст. 183-3 КК України до 4 років позбавлення волі; 18.03.1999 Жовтневим районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 206 КК України (в ред. 1960 року) до 1 року позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік; 07.05.2001 Дзержинським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 144, ст. 43 КК України (в ред. 1960 року) до 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; (ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07.11.2001 ч. 3 ст. 144 КК України перекваліфіковано на ч. 2 ст. 189 КК України; відповідно до ст. 43 КК України (в ред. 1960 року) визначено остаточне покарання 4 роки позбавлення волі; 08.04.2004 Комінтернівським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст.296 КК України до 1 року позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік; 08.02.2006 Червонозаводським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 187 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; 16.01.2014 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України до 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком 3 роки; 27.08.2014 Апеляційним судом Харківської області вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області в частині призначеного із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України скасовано та призначено покарання за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Разом з цим, до обласної прокуратури надійшла інформація, що СУ ГУНП в області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023220000000376 за ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст.28 ч. 4 ст. 185 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_10 діючи у групі з іншими особами, погрожуючи потерпілому застосуванням фізичного насильства, пошкодженням та знищенням належного йому майна, висунули протиправну вимогу щодо надання потерпілим організованій групі грошових коштів на суму 600 000 грн., після чого шляхом вчинення дій, поєднаних із систематичним вимаганням, отримали від останнього кошти на загальну суму 203 578 грн. та 12 мобільних телефонів. 06.02.2024 ОСОБА_10 та іншим особам повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 189 КК України із кваліфікуючою ознакою вчинення злочинів у складі організованої групи. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 06.02.2024 відмовлено у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10 , у зв'язку із чим 13.02.2024 на вказане судове рішення внесено апеляційну скаргу. Ухвалою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора задоволено, стосовно ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Тобто, ОСОБА_10 , відбуваючи покарання у ДУ «Бердичівська виправна колонія (№70)» за вироком суду, організував вчинення умисного вбивства ОСОБА_11 та перебуваючи у ДУ «Харківській слідчий ізолятор» під вартою у складі організованої групи в умовах воєнного стану вчинив вимагання. Таким чином обвинувачений ОСОБА_10 , будучи ізольованим від суспільства, організував та вчиним особливо тяжкі злочини проти життя, здоров'я та власності. Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_10 встановлено, що він не одружений, до засудження не мав офіційних джерел доходу, дітей не має, тобто у останнього відсутні міцні соціальні зв'язки. Крім того, відповідно до характеристики на засудженого ОСОБА_10 , наданої начальником ДУ «Бердичівська виправна колонія (№70)» від 22.12.2017, ОСОБА_10 під час тримання під вартою в Державній установі «Харківська установа виконання покарань (№27)» характеризувався негативно. З 22.01.2015 відбуває покарання в «Бердичівська виправна колонія (№70)», характеризується посередньо. До 10.05.2017 ОСОБА_10 було відмовлено у застосуванні більш м'якого покарання, відповідно до ст. 82 КК України у зв'язку з тим, що останній на шлях виправлення не став. Також 13.12.2017 ОСОБА_10 відмовлено в умовно-достроковому звільненні.
Прокурором в судовому засіданні підтримано клопотання в повному обсязі.
Обвинувачений ОСОБА_10 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на необґрунтовано тривалий час тримання під вартою, відсутність будь-яких ризиків, на які посилається прокурор, зокрема на неможливість впливу на потерпілого та свідків, які на теперішній час всі допитані, а також що стороною обвинувачення не надано доказів будь-яких спроб впливу на свідків. Обвинувачений вважає, що прокурором безпідставно протягом тривалого часу подаються однотипні клопотання про продовження строку тримання під вартою, хоча його вина в пред'явленому обвинуваченні не доведена, а кваліфікація пред'явленого обвинувачення за ст. 115 КК України є безпідставною. Крім того, обвинувачений вважає, що занадто довгий час тримання під вартою створює ситуацію, коли він фактично відбуває покарання без ухвалення обвинувального вироку в цій справі.
Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, підтримав доводи обвинуваченого ОСОБА_10 стосовно необґрунтовано тривалого тримання обвинувачених під вартою та відсутності ризиків, на які посилається прокурор в своєму клопотанні.
Обвинувачений ОСОБА_9 так само в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, підтримав доводи обвинуваченого ОСОБА_10 стосовно необґрунтовано тривалого тримання обвинувачених під вартою та відсутності ризиків, на які посилається прокурор в своєму клопотанні.
Обвинувачені просили суд відмовити прокурору в задоволенні поданого клопотання та змінити обвинуваченим запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Захисник заперечував проти задоволення клопотання прокурора та просив суд змінити обвинуваченим запобіжний захід на більш м'який, а саме цілодобовий домашній арешт з посиланням на безпідставну тривалість перебування обвинувачених під вартою і що протягом тривалого часу прокурором не наведено ніяких нових даних, які б свідчили про те, що з перебігом часу ризики, які існували на час застосування запобіжного заходу не зменшились. Захисник зазначив, що прокурор лише формально посилається в клопотання на існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України без урахування, що з перебігом тривалого часу такі ризики в будь-якому випадку зменшуються. З урахуванням недоведеності прокурором існування ризиків, на які сторона обвинувачення посилається в своїх клопотаннях, захисник просив суд обрати обвинуваченим більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, оскільки занадто довгі строки тримання обвинувачених під вартою порушують будь-які розумні строки як судового розгляду, так і права обвинувачених. Обвинувачені підтримали доводи захисника.
Вислухавши в судовому засіданні доводи учасників судового розгляду та перевіривши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
З урахуванням зазначених норм кримінально-процесуального закону слідчими суддями при проведенні досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. ст. 183, 193, 194 КПК України ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк тримання під вартою неодноразово продовжений при проведенні досудового розслідування та при розгляді справи по суті в суді.
Строк тримання під вартою обвинувачених закінчується 19.05.2025 року, тому на підставі ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання про доцільність подальшого отримання обвинувачених під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
З урахуванням наведеного, в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України при судовому розгляді прокурор має право подавати клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року відносно ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів. Ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 09.10.2017 року відносно ОСОБА_8 змінено запобіжний захід на більш м'який у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, який в подальшому був продовжений судом. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 05.02.2019 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту змінено на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Підставою для такого рішення стали чисельні факти порушення обвинуваченим умов домашнього арешту та невиконання покладених судом на нього обов'язків. Надалі, строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 неодноразово продовжувався слідчим суддею та судом. Колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду. Крім того, після зміни запобіжного заходу ОСОБА_8 на більш м'який, останній неодноразово порушував умови цілодобового домашнього арешту, таким чином існують достатні ризики для втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду. Суд враховує, що в даному кримінальному провадженні допитані потерпіла та всі свідки і розгляд справи перебуває на стадії дослідження клопотань учасників судового розгляду щодо можливих доповнень до досліджених доказів, тому ризик можливого впливу на свідків суттєво знизився до мінімального, якщо у разі необхідності виникне питання про повторний допит свідків. Крім того, існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Суд вважає, що з перебігом часу ризики, передбачені п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України суттєво не зменшились, не зважаючи на те, що судове слідство в основному майже завершено. В даному випадку факт закінчення дослідження доказів навпаки збільшує ризики, передбачені п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки зростає мотивація обвинувачених вижити заходів для створення перешкод суду в ухваленні вироку. Суд неодноразово наголошував, що в даному кримінальному провадженні перевага суспільного інтересу над інтересами обвинувачених характеризується як надто висока. Незважаючи на доволі тривалий час тримання обвинуваченого під вартою ризики, які стали підставою для застосування та продовження запобіжного заходу - не зникли та не зменшились суттєво, окрім ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Необхідність запобігання вказаним ризикам, з урахуванням переваги суспільного інтересу виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, оскільки в даному випадку суспільний інтерес значно превалює над приватними інтересами обвинуваченого, а застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам неможлива. В даному випадку прокурор обґрунтовано просить суд про продовження строку тримання під вартою з наведенням достатніх аргументів на підтвердження існуючих ризиків.
Крім того, судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2018 року відносно ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 18 днів, без визначення розміру застави. Надалі, строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 неодноразово продовжувався слідчим суддею та судом. ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду. Крім того, існує доведений факт, що ОСОБА_9 після вчинення інкримінованого йому злочину залишив місце мешкання з метою уникнення кримінальної відповідальності, місце перебування його було невідоме, у зв'язку з чим органом досудового розслідування останнього було оголошено у розшук та отримано дозвіл на затримання. Таким чином існують достатні ризики для втечі ОСОБА_9 з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду. Суд враховує, що в даному кримінальному провадженні допитані потерпіла та всі свідки і розгляд справи перебуває на стадії дослідження клопотань учасників судового розгляду щодо можливих доповнень до досліджених доказів, тому ризик можливого впливу на свідків суттєво знизився до мінімального, якщо у разі необхідності виникне питання про повторний допит свідків. Крім того, існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Суд вважає, що з перебігом часу ризики, передбачені п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України суттєво не зменшились, не зважаючи на те, що судове слідство в основному майже завершено. В даному випадку факт закінчення дослідження доказів навпаки збільшує ризики, передбачені п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки зростає мотивація обвинувачених вижити заходів для створення перешкод суду в ухваленні вироку. Суд неодноразово наголошував, що в даному кримінальному провадженні перевага суспільного інтересу над інтересами обвинувачених характеризується як надто висока. Незважаючи на доволі тривалий час тримання обвинуваченого під вартою ризики, які стали підставою для застосування та продовження запобіжного заходу - не зникли та не зменшились суттєво, окрім ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Необхідність запобігання вказаним ризикам, з урахуванням переваги суспільного інтересу, виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, оскільки в даному випадку суспільний інтерес значно превалює над приватними інтересами обвинуваченого, а застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам неможлива. В даному випадку прокурор обґрунтовано просить суд про продовження строку тримання під вартою з наведенням достатніх аргументів на підтвердження існуючих ризиків.
Крім того, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду. Ухвалою Бердичівського міськрайсуду Житомирської області від 22.12.2017 за заявою засудженого ОСОБА_10 йому було замінену невідбуту частину покарання більш м'яким покаранням у виді обмеження волі строком 1 рік 8 місяців 10 днів та переведено до Бердичівського виправного центру (№108). Після чого, він був взятий під варту по даному кримінальному правопорушенню. Крім того, відповідно до характеристики на засудженого ОСОБА_10 , наданої начальником ДУ «Бердичівська виправна колонія (№70)» від 22.12.2017, ОСОБА_10 під час тримання під вартою в Державній установі «Харківська установа виконання покарань (№27)» характеризувався негативно; з 22.01.2015 відбував покарання в «Бердичівська виправна колонія (№70)» - характеризувався посередньо. Таким чином існують достатні ризики для втечі ОСОБА_10 з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду. Суд враховує, що в даному кримінальному провадженні допитані потерпіла та всі свідки і розгляд справи перебуває на стадії дослідження клопотань учасників судового розгляду щодо можливих доповнень до досліджених доказів, тому ризик можливого впливу на свідків суттєво знизився до мінімального, якщо у разі необхідності виникне питання про повторний допит свідків. Крім того, існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Суд вважає, що з перебігом часу ризики, передбачені п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України суттєво не зменшились, не зважаючи на те, що судове слідство в основному майже завершено. В даному випадку факт закінчення дослідження доказів навпаки збільшує ризики, передбачені п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки зростає мотивація обвинувачених вижити заходів для створення перешкод суду в ухваленні вироку. Характер та спосіб вчинених дій, тяжкість пред'явленого обвинувачення, дають підстави вважати, що ОСОБА_10 може вчиняти інші кримінальні правопорушення, оскільки він раніше вже був неодноразово засуджений і знову обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення під час відбування покарання, що беззаперечно доводить існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення. Крім того, під час перебування під вартою в цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 направлені до іншого суду матеріали кримінального провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 255 КК України, вчиненого під час перебування під вартою в цьому кримінальному провадженні і стосовно нього в іншому кримінальному провадженні обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, що безумовно підтверджує неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. Суд вважає, що зі спливом часу не відбулось суттєвого зменшення ризиків, окрім ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки з об'єктивних причин на теперішній час судове слідство повністю не закінчено і суду надані нові дані про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_10 тримається під вартою більше 6 років та на теперішній час страждає на ряд тяжких захворювань, лікування яких потребує додаткових зусиль, в зв'язку із чим судом визначався розмір застави, однак таке рішення скасовано з огляду на те, що згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»). При цьому колегія суддів встановила, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільних інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, що обумовлює необхідність тримання обвинуваченого під вартою без визначення розміру застави. Судом також встановлено із показань самого обвинуваченого, що перебуваючи під вартою в умовах СІЗО він особисто розшукував учасників іншого кримінального провадження, з якого, як на його думку, було безпідставно отримано докази в цьому кримінальному провадженні, що об'єктивно доводить намагання обвинуваченого будь-яким чином вплинути на судовий розгляд справи, в тому числі вплинути на будь-яку особу, що має інформацію щодо цього кримінального провадження. Враховуючи сукупність таких фактів, суд вважає необхідним продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за наявності всіх обставини, що характеризують особу обвинуваченого та об'єктивних даних, що містяться в матеріалах кримінального провадження, які не дають суду сумнівів в неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Крім того суд враховує, що в судовому засіданні судом досліджувались матеріали НСРД, з яких суд встановив, що особи, близькі до ОСОБА_10 особи підшукують варіанти і реальні можливості вплинути на суд з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Хоча такі обставини в дійсності не були реалізовані, однак суд враховує, що в цьому кримінальному провадженні встановлені нові обставини, які свідчать про неможливість застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки в такому випадку перебування обвинувачених на волі може призвести до виникненні нових ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які до цього не існували. Суд також отримав відомості, що стосовно ОСОБА_10 в іншому кримінальному провадженні, що розглядається Жовтневим районним судом м. Харкова також застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Доводи обвинуваченого про те, що суд не має права оцінювати обґрунтованість пред'явленого обвинувачення в іншому кримінальному провадженні, яке перебуває в провадженні іншого суду заслуговують на увагу, однак в даному випадку суд керуються іншими критеріями, а саме виключно фактом застосування до ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в той період, коли в цьому кримінальному провадженні такий запобіжний захід уже застосовувався, що безумовно свідчить про неможливість застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Суд враховує факт доволі тривалого часу перебування обвинувачених під вартою, однак такі обставини мають об'єктивне підґрунтя, оскільки за наявності у суду об'єктивної можливості завершити розгляд справи по суті самі обвинувачені наполягали на новому розгляді справи, після чого поведінка обвинувачених перешкоджала судовому у розгляду, а з настанням військових дій на території України справу було передано двічі з одного суду до іншого, що вимагало розпочинати справу знову з підготовчого судового засідання. Однак такі обставини не знижують існуючих ризиків та не виключають їх існування, тому застосування до обвинувачених найсуворішого виду запобіжного заходу обумовлено тим, що не відбулось суттєвого зменшення існуючих ризиків, окрім ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а стосовно ОСОБА_10 , який має можливість впливати на інших обвинувачених, існують додаткові докази щодо можливості вчинення останнім нового злочину, навіть в умовах застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, а нове обвинувачення за ч. 2 ст. 255 КК України дає суду підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_10 реально впливає на інших обвинувачених в цьому кримінальному провадженні та має можливості навіть в умовах тримання під вартою здійснювати такий вплив, а якщо обвинувачені будуть перебувати не в умовах тримання під вартою, то це значно полегшить останнім можливість діяти узгоджено з метою створення будь-яких перешкод в ухвалені судом законного та обґрунтованого остаточного рішення. Крім того, перебування обвинувачених без суворої ізоляції з урахуванням їх особистих даних може створити нові ризики.
Суд також враховує, що судове слідство перебуває на завершальній стадій, допитані всі свідки, потерпіла, однак це не означає, що обвинувачені не будуть вчиняти дії, спрямовані на зміну показань особами, що були допитані в судовому засіданні. Хоча такий ризик суд визнає мінімальним, така обставина суттєво не впливає на висновки щодо неможливості застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу. Неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ґрунтується, в тому числі, на поведінці обвинувачених, які при звільненні з-під варти здатні створювати перешкоди у розгляді кримінального провадження з метою не дати можливості суду ухвалити остаточне рішення в цьому кримінальному провадженні.
Колегія суддів з урахуванням наведених фактів приходить до висновку, що клопотання прокурора є обґрунтованим і підлягають задоволенню.
При цьому суд при вирішенні питання щодо можливості визначення застави в даному випадку враховує наступні обставини.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини.
На час розгляду клопотання прокурора суд вважає необхідним врахувати, що як зазначено вище, тривалість тримання обвинувачених під вартою має об'єктивні причини, однак розгляд справи триває більше 6 років, що не може бути поза увагою суду.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року в справі «Харченко проти України» в пункті 79 суд зазначив наступне: «Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy), [GC], № 26772/95, п. 153, ЄСПЛ 2000-IV).»
Аналогічні висновки містяться у рішенні ЄСПЛ від 15.03.2017 року в справі «Ігнатов проти України».
В даному випадку, з урахуванням доводів сторони захисту про надмірне тримання обвинувачених під вартою, суд вважає за можливе при продовженні строку тримання під вартою визначити обвинуваченім розмір застави за правилами, передбаченими ст. 182 КПК України. Визначаючи розмір застав суд враховує дані про особи обвинувачених, суть пред'явленого обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, в результаті якого настала смерть людини, а також що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим, але доволі тривалий час безальтернативного тримання обвинувачених під вартою не може продовжуватись за таких виключних обставин. Суд враховує, що в цій справі судом раніше визначався розмір застави стосовно одного обвинуваченого ОСОБА_10 , однак таке рішення було скасовано.
На теперішній час судом визначено розмір застави і ухвала суду не скасована. Тому суд вважає, що необхідно додатково забезпечити обвинуваченим скористатися можливістю внесення застави, розмір якої суд визначив у максимальному розмірі, передбаченому ч. 5 ст. 182 КПК України, що буде належним чинником для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених та може запобігати існуючим ризикам, наявність яких доведена прокурором у судовому засіданні.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним задовольнити клопотання прокурора, продовжити обвинуваченим строк тримання під вартою на 60 днів із визначенням розміру застави у розмірі 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить суму в 908400 гривень.
Керуючись ст. ст. 139, 140, 331 КПК України, колегія суддів,
клопотання прокурора - задовольнити.
ОСОБА_8 продовжити строк тримання під вартою на 60 днів, а саме до 27 червня 2025 року включно.
ОСОБА_8 визначити заставу у розмірі 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить суму в 908400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, які необхідно внести на відповідний рахунок до спливу терміну тримання під вартою.
При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_8 з-під варти звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_8 наступні обов'язки строком до 29 червня 2025 року включно: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, утриматись від спілкування з будь-якою особою, що в даному кримінальному провадження є та/або може бути свідком, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
ОСОБА_9 продовжити строк тримання під вартою на 60 днів, а саме до 27 червня 2025 року включно.
ОСОБА_9 визначити заставу у розмірі 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить суму в 908400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, які необхідно внести на відповідний рахунок до спливу терміну тримання під вартою.
При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_9 з-під варти звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_9 наступні обов'язки строком до 29 червня 2025 року включно: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, утриматись від спілкування з будь-якою особою, що в даному кримінальному провадження є та/або може бути свідком, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
ОСОБА_10 продовжити строк тримання під вартою на 60 днів, а саме до 27 червня 2025 року включно.
ОСОБА_10 визначити заставу у розмірі 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить суму в 908400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, які необхідно внести на відповідний рахунок до спливу терміну тримання під вартою.
При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_10 з-під варти звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_10 наступні обов'язки строком до 29 червня 2025 року включно: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, утриматись від спілкування з будь-якою особою, що в даному кримінальному провадження є та/або може бути свідком, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3