Справа № 643/15894/24
Провадження № 2/643/1487/25
(заочне)
02.05.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Броницької М.В.,
за участю секретаря судового засідання Борисенко Я.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -
встановив:
13.12.2024 ОСОБА_1 звернувся у Салтівський районний суд міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд змінити розмір аліментів, стягнутих рішенням Московського районного суду м. Харкова по справі № 643/15476/16-ц від 09.07.2017 з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви (08.12.2016) до досягнення дитиною повноліття на 1/8 частину всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що перебував у шлюбі з відповідачем, від якого народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб було розірвано. На утримання дитини ним сплачувалися аліменти на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова по справі № 643/15476/16-ц від 09.07.2017 в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви (08.12.2016) до досягнення дитиною повноліття.
Позивач зазначає, що на момент подання позову в його житті відбулися зміни матеріального та сімейного стану. Позивач з 02.09.2023 перебуває в другому шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В шлюбі народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відбулися зміни в трудовій діяльності позивача, що негативно відобразилися на рівні заробітної плати. Змінилося місце проживання, вимушений проживати з батьками, оскільки фінансовий стан не дозволяє йому винаймати окреме житло для сім'ї.
Дружина не працює, оскільки знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, утримання якої теж покладає на позивача відповідні витрати.
Позивач зазначає, що не має заборгованості зі сплати аліментів. З вересня 2023 (після укладення ним шлюбу) колишня дружина не дає йому можливості спілкуватися з дочкою, заблокувавши номер його телефону, при цьому перебуваючи з дочкою за кордоном.
Таким чином, позивач лише перераховує кошти відповідачу на утримання дитини, при цьому будучи позбавлений спілкування зі своєю дитиною.
Крім того, позивач зазначає, що стан здоров'я його сина після народження та його дружини після пологів дуже погіршився, що підтверджується відповідними медичними висновками.
Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 16.12.2024 відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11.02.2025 підготовче провадження в справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
За час розгляду справи Московський районний суд м. Харкова відповідно до визначеної законом процедури було перейменовано на Салтівський районний суд міста Харкова.
Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 02.05.2025 постановлено провести заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 247 ЦПК України, під час судового розгляду справи здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
У судовому засіданні 02.05.2025 позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задоволити. Подав заяву про те, що проти винесення заочного рішення в справі не заперечує.
Відповідач у судове засідання 02.05.2025 не з'явилася, про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні поштові конверти з відміткою про відсутність адресатів за адресою, зазначеною в позовній заяві, що свідчить про належне їх повідомлення. Відповідач не використала наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи за її відсутності до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача. Своїм правом на подачу відзиву на позов відповідач не скористалася.
Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 04.11.1950, що набрала чинності для України 11.09.1997, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши кожен наявний у матеріалах справи доказ на предмет його належності, допустимості, достовірності, а усі докази в сукупності та взаємозв'язку - на предмет їх достатності, суд встановив відповідні обставини, які вказують на характер сімейних правовідносин між сторонами, врегламентованих відповідними цивільно-правовими нормами, які підлягають застосуванню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.ст.150, 180 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннямист.181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина 3 ст.181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.06.2006 № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Саме зміна матеріального стану платника аліментів є окремою підставою для їх перегляду. Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 16.09.2024 у справі № 591/6388/22, зменшення розміру аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, та дружину, яка перебуває у декретній відпустці, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини від попереднього шлюбу та суперечитиме її інтересам.
При цьому зміна сімейного стану є самостійною, незалежною від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів, про що вказав Верховний Суд у справі № 303/369/20.
Таким чином, враховуючи зміст ст.ст.181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.
Так, частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимогі на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином позивач вважає за доцільне визначити частку доходу для слати аліментів на утримання дитини у розмірі 1/8 від частки доходу, що відповідатиме, на його думку, вимогам ст. 182 СК України, принципу розумності, справедливості та забезпеченню найкращих інтересів усіх дітей та утриманців позивача. Позивач проходить службу у м. Лубни Полтавської області, хоча до травня 2023 проходив службу у межах Харківського гарнізону, отримує стабільну заробітну платню, від утримання дитини не відмовляється, однак вважає, що суд повинен встановити всі обставини та змогу платника аліментів сплачувати відповідний розмір на дитину, враховуючи кількість утриманців та обставини відповідно до ст. 182 та ст. 192 СК України.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , від якого народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 97 відповідно до свідоцтва про народження, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції від 30.09.2020 серія НОМЕР_2 (а.с. 9). Шлюб було розірвано за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19.04.2017, яке набрало законної сили 25.04.2017 (а.с. 10-11).
На утримання дитини позивач сплачує аліменти на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова по справі № 643/15476/16-ц від 09.03.2017, яке набрало законної сили 20.03.2017 в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви (08.12.2016) до досягнення дитиною повноліття (а.с. 12-14).
Позивач з 02.09.2023 перебуває в другому шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 2308 відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.09.2023, серія НОМЕР_3 (а.с. 25). В шлюбі народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 67, відповідно до свідоцтва про народження, виданого Лубенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, серія НОМЕР_4 (а.с. 29).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є працівником Головного управління Національної поліції у Полтавській області та отримує відповідний дохід, про що Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Полтавській області надано довідку про доходи № 72 від 25.07.2024 (а.с. 22). Водночас суду надано довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про розмір грошового забезпечення № 247 та № 248 від 02.09.2024, з яких вбачається, що за період з 01.01.2022 по 07.05.2023 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 був вищий порівняно з актуальним (а.с. 23).
Таким чином, позивач надав суду належні докази зміни свого сімейного та матеріального станів.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 (остаточне 13.04.2011) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25.10.2000, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07.10.2010 (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04) від 27.01.2004.
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10.02.2010 (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23.12.2003), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Дослідивши матеріали справи, виходячи з принципу того, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача, суд приходить до висновку щодо наявності законних підстав для зменшення в даному випадку розміру аліментів, що стягується з позивача на користь відповідача на утримання їхньої малолітньої дочки на підставі рішення суду від 09.03.2017, оскільки позивачем доведено, а відповідачем не спростовано зміну сімейного та матеріального стану позивача, що являє собою дві окремі підстави для зміни розміру аліментів.
З огляду на наведене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки належними та допустимими доказами останнім підтверджено погіршення його майнового стану, зміну його сімейного стану та народження другої дитини.
Разом з тим слід зазначити, що суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати не став таким, що потребує матеріальної допомоги, та були збалансовано забезпечені інтереси дітей платника аліментів, виходячи з принципу пріорітетності прав кожної дитини.
Суд зазначає, що в кожному випадку одержувач аліментів не позбавлений права звертатися за їх переглядом в сторону збільшення у випадку покращення матеріального становища платника аліментів, про що стало відомо одержувачу, чи у випадку виникнення інших законних підстав.
Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов задоволити.
Змінити розмір аліментів, стягнутих рішенням Московського районного суду м. Харкова по справі № 643/15476/16-ц від 09.07.2017 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви (08.12.2016) та до досягнення дитиною повноліття - на 1/8 частину всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 .
Суддя М.В. Броницька