Справа № 159/8694/24
Провадження № 2/159/457/25
30 квітня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області
під головуванням судді Лесика В.О.,
за участю секретаря судового засідання Куптій Ю.В.,
розглянувшиу відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2024 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ;
- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по частки квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог вказувала, що 17 вересня 2011 року сторони зареєстровали шлюб, який розірвано рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2024 року. За період перебування у шлюбі подружжя набуло за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки спірне майно придбане сторонами в період шлюбу, належить їм як подружжю на праві спільної сумісної власності, то вона має намір поділити зазначене майно шляхом визнання за нею 1/2 частини в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин, просить позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на позов.
Відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.
Рух справи в суді.
Позовна заява подано до суду 27.12.2024 року.
30 грудня 2024 року до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС у Волинській області скеровано запит про місце реєстрації відповідача.
30 січня 2025 року отримано повідомлення про реєстрацію відповідача ОСОБА_2 .
Ухвалою судді від 30.01.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та призначено підготовче судове засідання. Одночасно, відповідачу надано строк для подачі відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 15.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Аргументи учасників справи.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутності та позивача, позовні вимоги підтримує повністю з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач в силу вимог ст. 128 ЦПК України, був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, в судове засідання не з'явився без повідомлення причин.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 17 вересня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2024 року (справа № 159/889/24)шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 20 травня 2019 року.
Згідно з указаним договором продавець - ОСОБА_3 , передав у власність, а покупець - ОСОБА_2 , прийняв у власність вищевказану квартиру. Ринкова вартість квартири становила 349252 грн.
У пункті 5.5 даного договору вказано, що квартира набувається покупцем у спільну сумісну власність подружжя за згодою дружини ОСОБА_1 , про що свідчить її заява від 20.05.2019 року.
Указаний договір посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Ваврищук В.С.
З Витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності слідує, що право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 , на підставі договору -купівлі продажу 20.05.2019 року посвідченого приватним нотаріусом Ваврищук В.С.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.
Суд, дослідивши наявні письмові докази приходить до такого висновку.
Згідно із ч. 2 ст. 3, ч.ч. 1, 2 ст. 21, ч. 1 ст. 36, ст.ст. 60, 63, 68, 70, 71 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, передбаченими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 372, ч. 3 ст. 368 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у ст. 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України. Частиною першою ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тобто той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Статтею 60 СК України передбачено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція цієї статті свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в т.ч. у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно, набуте за час шлюбу, належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Тому якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18.
Вирішуючи питання про поділ квартири АДРЕСА_1 судом встановлено, що вказана квартири була придбана сторонами за час шлюбу, за спільні кошти подружжя, а тому вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідач в силу вимог процесуального закону не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на вказане нерухоме майно.
Якщо ж заява одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18).
Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_2 не надав належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана ним за особисті грошові кошти, не спростував презумпцію спільності майна подружжя на вказану квартиру. Вказане є його процесуальним обов'язком. Суду заборонено ухвалювати рішення на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на вищевказане нерухоме майно, яке набуто сторонами за час шлюбу, суд доходить обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Щодо розподілу судових витрат.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судові витрати по справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Що стосується вимоги про стягнення 10000 грн витрат на правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 8статті 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
На підтвердження зазначених витрат позивач надала копію договору про надання юридичних послуг від 23.12.2024 адвокатом Клімуком О.С., додаток до договору від 23.12.2024, акт виконаних робіт 27.12.2024, квитанція до прибуткового касового ордера від 27.12.2024 на суму 10000 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а й за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3, 5, 9статті 141 ЦПК, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в пункті 119 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, виходячи з положень частини 3 статті 141 ЦПК, ураховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в суді у сумі 10000 грн є завищеними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача про стягнення понесених ним під час подачі позову витрат на правову допомогу.
Ураховуючи характер виконаної адвокатом робіт, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 77, 78, 81,141, 247, 263, 265, 268 ЦПК України, ст.ст.328, 368, 370 ЦК України, ст. 60,63,68, 70 СК України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2503,30 ( дві тисячі п'ятсот три грн. 30 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі ) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2
Повний текст рішення складено 30.04.2025 року.
Головуючий: В.О.Лесик