Справа №442/6170/24
Провадження №2/442/70/2025
29 квітня 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Гарасимків Л.І.
секретаря Петрів В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дрогобичі Львівської області цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Дрогобицький хлібокомбінат» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним,-
Позивач Приватне акціонерне товариство «Дрогобицький хлібокомбінат» звернулося до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.09.2022 року справі № 442/4471/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Матір та вітчим загиблої малолітньої ОСОБА_3 звернулись із позовною заявою до позивача, відповідача та страхової компанії «Інго», в якій на момент події був застрахований автомобіль, про стягнення відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої смертю малолітньої особи.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.08.2023 року у справі 127/22896/22 позовні вимоги задоволено і стягнуто з Позивача, як власника джерела підвищеної небезпеки і роботодавця Відповідача моральну шкоду у розмірі 200 000 гривень на користь матері та 20 000 гривень на користь вітчима.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 15.11.2023 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове, яким стягнуто з Позивача па користь матері загиблої моральну шкоду у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 1943.98 (одна тисяча дев'ятсот сорок три грн. 98 коп.) грн. та та користь вітчима 200 000 (двісті тисяч) грн. моральної шкоди та 991.20 (дев'ятсот дев'яносто одна гривня 20 коп.) грн. витрат на правничу допомогу.
Таким чином, після цього у Позивача виникло право зворотньої вимоги відповідно до ч.І ст. 1191 ЦК України, де зазначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Відтак, позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача з позовом про стягнення майнової шкоди в розмірі 600000 грн. в порядку регресу.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2024 року у справі № 442/1473/24 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 в користь Приватного акціонерного товариства «Дрогобицький хлібокомбінат» майнову шкоду в розмірі 600 000 (шістсот тисяч) гривень та судовий збір в розмірі 9 000 (дев'ять тисяч) гривень.
Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано виконавчий лист у справі № 442/1473/24 та приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Наталією Михайлівною відкрито виконавче провадження № 75361465 па підставі виконавчого листа № 442/1473/24, виданого 27.05.2024 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.
Після відкриття виконавчого провадження Позивачу стало відомо, що 27.02.2024, тобто через 5 (п'ять) днів після звернення Позивача до суду з позовом до Відповідача про стягнення майнової шкоди в розмірі 600 000 грн. в порядку регресу, ОСОБА_1 відчужив належне йому майно, а саме частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:00:060:0062., площею 0,1 га та частку у праві спільної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 126,7 кв.м. своїй дочці ОСОБА_2 . Перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оформлено договором дарування, що посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Селедець Вікторією Вікторівною.
Вважає укладений договір дарування фраудаторним правочином, таким, шо підлягає визнанню його недійсним, оскільки є укладеним на шкоду кредитору та з метою вивести нерухоме майно з-під загрози звернення стягнення на нього задля примусового виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2024 року по справі № 442/1473/24.
Представник позивача Приватного акціонерного товариства «Дрогобицький хлібокомбінат» в судове засідання не з"явився, надіславши на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Позов підтримує та просить задовольнити його в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явились, належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання , причин неявки не повідомили та відзив на позовну заяву суду не подали.
Представник відповідача ОСОБА_4 подав відзив на позовну заяву, де просить в задоволенні позову відмовити. Однак в призначенні судом судові засідання не з"являвся, причини неявки суд не повідомляв.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених статтею 223 Цивільного процесуального кодуксу України.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Встановлено, що 27.02.2024, ОСОБА_1 відчужив належне йому майно, а саме частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:00:060:0062., площею 0,1 га та частку у праві спільної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 126,7 кв.м. своїй дочці ОСОБА_2 . Перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оформлено договором дарування, що посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Селедець Вікторією Вікторівною.
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.09.2022 року справі № 442/4471/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Матір та вітчим загиблої малолітньої ОСОБА_3 звернулись із позовною заявою до позивача, відповідача та страхової компанії «Інго», в якій на момент події був застрахований автомобіль, про стягнення відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої смертю малолітньої особи.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.08.2023 року у справі 127/22896/22 позовні вимоги задоволено і стягнуто з Позивача, як власника джерела підвищеної небезпеки і роботодавця Відповідача моральну шкоду у розмірі 200 000 гривень на користь матері та 20 000 гривень на користь вітчима.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 15.11.2023 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове, яким стягнуто з Позивача па користь матері загиблої моральну шкоду у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 1943.98(одиа тисяча дев'ятсот сорок три грн. 98 коп.) гри. та та користь вітчима 200 000 (двісті тисяч) грн. моральної шкоди та 991.20 (дев'ятсот дев'яносто одна гривня 20 коп.) грн. витрат на правничу допомогу.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2024 року у справі № 442/1473/24 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 в користь Приватного акціонерного товариства «Дрогобицький хлібокомбінат» майнову шкоду в розмірі 600 000 (шістсот тисяч) гривень та судовий збір в розмірі 9 000 (дев'ять тисяч) гривень.
Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано виконавчий лист у справі № 442/1473/24 та приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Наталією Михайлівною відкрито виконавче провадження № 75361465 па підставі виконавчого листа № 442/1473/24, виданого 27.05.2024 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.
Також встановлено , що станом на сьогоднішній день майнова шкода відповідачем ОСОБА_1 згідно виконавчого листа № 442/1473/24 від 27.05.2024 року як боржником не погашена, добровільне погашення грошових коштів не здійснювалося.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.08.2024 у справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24)) дійшов таких висновків.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6статті 3 Цивільного кодексу Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постановв Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постановв Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третястатті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів)« через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті3,13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та другастатті 228 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України)».
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та другастатті 234 ЦК України).
Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).
Касаційний суд вже зауважував, що:недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті3,13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов);кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщона виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікаціїфраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті3,13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.
Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна;очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторногоправочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті3,13 ЦК України) не допускається (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що: цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису; зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом; цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за кредитним договором. Боржник (дарувальник), який відчужує частку в праві спільної часткової власності на користь іншого співвласника на підставі безоплатного договору після пред'явлення позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України); договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, належить: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа). Касаційний суд акцентує увагу, що контрагентом з яким боржник вчиняє оспорюваний договір може бути не тільки родич боржника, але й інша особа (зокрема, співвласник в спільній власності); відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті3,13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброїсовісті та,зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна.
Так, позивач Приватне акцонерне товариство " Дрогобицький хлібокомбінат" звернулося із позовною заявою щодо визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, яке належало відповідачу ОСОБА_1 і на яке могло бути звернуто стягнення в порядку примусового виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2024 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акцонерного товариства " Дрогобицький хлібокомбінат" майнову шкоду в розмірі 600000 тисяч гривень та судовий збір в розмірі 9000 гривень.
Натомість ОСОБА_1 , після пред'явлення до нього позову про стягнення майнової шкоди , відчужив належне йому майно, а саме частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:00:060:0062., площею 0,1 га та частку у праві спільної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 126,7 кв.м. своїй дочці ОСОБА_2 . Перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оформлено договором дарування, що посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Селедець Вікторією Вікторівною.
При цьому, ОСОБА_1 було достеменно відомо про подання позивачем позову до нього про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу та в подальшому відкриття виконавчих проваджень.
В добровільному порядку погашення заборгованості боржником не здійснювалось.
Таким чином, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другоїстатті 16 ЦК України).
Відтак, оскільки відповдіач ОСОБА_1 , що є боржником у справі про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, та який відчужив майно на підставі договору дарування на користь своєї дочки ОСОБА_2 , діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, та уклав договір дарування нерухомого майна, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Згідно зі статтями 6, 11, 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
У відповідності до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Оскільки, ОСОБА_1 відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, усвідомлював наявність у нього зобов'язань перед позивачем Приватним акціонерним товариством "Дрогобицький хлібокомбінат", та заздалегідь передбачав існування негативних наслідків для нього у випадку примусового виконання судового рішення про стягнення майнової шкоди в розмірі 600000 гривень, шляхом звернення стягнення на таке майно, мав на меті приховання вказаного майна від кредитора, а тому не мав права на його відчуження, відтак ОСОБА_2 не стала правомірним власником спірного майна та не набула права на розпорядження таким.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги Приватного акціонерного товариства «Дрогобицький хлібокомбінат» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окрім цього, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів в користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 3028 грн.
Керуючись ст.ст. 258,259, 263 -265, 351-355 ЦПК України, суд
Позов Приватного акціонерного товариства «Дрогобицький хлібокомбінат» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним задовольнити.
Визнати укладений договір дарування 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку та 1/2 частки у праві спільної власності на житловий будинок, де дарувальником виступає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а обдарованою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недійсним.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 та з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Дрогобицький хлібокомбінат» сплачений останнім судовий збір в розмірі 3028.00 грн.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Повний текст рішення виготовлено 02.05.2025 року.
Головуюча суддя Л.І. Гарасимків