Справа № 334/213/25
Пр 2/336/1593/2025
01.05.25
01 травня 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Нєдєльчевої О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №334/213/25 за позовом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам,
без повідомленням (виклику) сторін (учасників справи), -
Представник позивача перший заступник директора департаменту Ю.Швець в інтересах позивача 09.01.2025 звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з зазначеним позовом, просить стягнути з відповідачки на користь держави в особі Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради надміру виплачені кошти допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у сумі 12 000,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на обліку в Департаменті соціального захисту населення Запорізької міської ради знаходиться особова справа по призначенню допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 . Відповідачка є внутрішньо переміщеною особою згідно з довідкою від 06.06.2022 N2303-5005001709404, виданою управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району. На підставі заяви від 06.06.2022 відповідачці призначена і виплачувалася допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам у сумі 3 000,00 гривень з 01.02.2022 щомісячно. 21.10.2022 відповідач самостійно ініціювала зняття з обліку як внутрішньо переміщена особа, заяву на припинення виплати допомоги не подавала.
Згідно з рішенням Запорізької міської ради від 07.12.2022 №71 «Про реорганізацію управлінь соціального захисту населення Запорізької міської ради та перейменування управління соціального захисту населення Запорізької міської ради в Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради» та Положення про Департамент (опубліковано у відкритому доступі на офіційному сайті Запорізької міської ради в мережі Internet) Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради є правонаступником, зокрема, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району.
Відповідно до тверджень сторони позивача, допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам призначається та виплачується відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 N332, зі змінами.
Так, у лютому 2023 року виявлено, що в період з 21.10.2022 по лютий 2023 року відповідачка продовжувала отримувати допомогу, проте не мала права на неї, оскільки не подала відповідну заяву, а управління через технічні особливості не мало можливості в режимі реального часу відстежувати всіх громадян, які зняті з обліку у Єдиній інформаційній базі даних про ВПО та не подали відповідну заяву про припинення виплати допомоги.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідачці надміру перераховані (виплачені) бюджетні кошти в сумі 12 000,00 грн. за період з листопада 2022 року по лютий 2023 року. Повідомлення про припинення надання та повернення надміру отриманої допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання неодноразово направлені поштою на адресу проживання відповідачки, але кошти у добровільному порядку на рахунок позивача не повернені. За допомогою мессенджера «Вайбер» відповідачка 19.01.2024 скерувала заяву від 18.01.2024, відповідно до якої просила суму переплати сплачувати частинами по 1 000,00 гривень, але кошти на час звернення до суду не повернуті.
На підставі викладеного, керуючись ст.1166, 1212, 1213 ЦК України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2017 №509, Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 N332, позивач просить стягнути зазначену суму в інтересах держави та задовольнити позов.
За нормою ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа надійшла до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя 04.02.2025 відповідно до ухвали Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.01.2025.
Ухвалою судді від 10.02.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Відповідно до ухвали постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов'язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов.
За приписами ч.1,2 ст.47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Так, станом на час надходження справи до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя та здійснення провадження, ухвалення рішення ОСОБА_1 досягла повноліття, відповідно, має цивільну процесуальну дієздатність.
Відповідачка отримала копію ухвали 21.03.2025, своєчасно скерувала відзив на позовну заяву (25.03.2025), відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Згідно з доводами сторони відповідача ОСОБА_1 дійсно у червні 2022 року, у віці 15 років, взята на облік як внутрішньо переміщена особа, оскільки змінила місце проживання з с.Комишуваха, яке наближено до лінії фронту, переїхала до м.Запоріжжя. За відсутності достатніх коштів для проживання у м.Запоріжжі у жовтні 2022 року вона вимушено повернулась до с.Комишуваха та знялась самостійно з обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа. Незважаючи на скасування даного статусу позивач продовжив виплату їй допомоги як внутрішньо переміщеній особі протягом чотирьох місяців.
Щодо застосування положень ст.1212 ЦК України, як зазначено у відзиві, існують певні винятки. Так, за приписами ст.1215 ЦК України не підлягають поверненню, зокрема, суми допомоги, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Відповідно, допомога на проживання внутрішньо переміщеним особами є саме таким засобом для існування, рахункова помилка з боку позивача відсутня, як і недобросовісність з боку відповідачки, яка на час виплати була неповнолітньою особою, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Окремо ОСОБА_1 наголошено, що заяву про скасування статуту ВПО вона подавала через портал «Дія», де в розділі інформування чітко зазначено, що скасування статусу ВПО означає припинення виплат та пільг для тимчасово переміщених осіб, що відображено на доданих скріншотах у тексті відзиву. Тобто, враховуючи вищезазначене роз?яснення, необхідності подання окремої заяви про припинення виплата їй не було повідомлено. Згідно з відзивом, оскільки мають місце саме деліктні правовідносини між сторонами, а не договірні, відповідачка звертає увагу суду на тому, що її заява, подана до управління, про можливість часткової сплати допомоги (її повернення частинами) не має доказового значення.
Інші заяви по суті справи, з процесуальних питань, а також клопотання до справи не надходили, зустрічної позовної заяви не подано, що надає суду підстави для ухвалення рішення у справі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.
Відповідно до ч.1,8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків..
Розглянувши позовну заяву, відзив, дослідивши письмові докази, суд встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами, та дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено, що згідно з рішенням Запорізької міської ради від 07.12.2022 №71 «Про реорганізацію управлінь соціального захисту населення Запорізької міської ради та перейменування управління соціального захисту населення Запорізької міської ради в Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради» та Положення про Департамент, досліджених судом, Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради є правонаступником, зокрема, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району.
На обліку в Департаменті соціального захисту населення Запорізької міської ради у зв'язку із призначенням допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідачка).
Так, відповідачка є внутрішньо переміщеною особою згідно з довідкою від 06.06.2022 N2303-5001709404, виданою управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району.
На підставі заяви від 06.06.2022 відповідачці призначена і виплачувалася допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам у сумі 3 000,00 гривень з 06.06.2022 для дитини віком до 18 років щомісячно (рішення від 09.06.2022 про призначення допомоги переміщеним особам на проживання). У заяві про надання допомоги на проживання ВПО відповідачка своїм підписом засвідчила, що усвідомлює, що наведені нею відомості, які вплинули на надання допомоги, будуть перевірені згідно з законодавством, ознайомлена із умовами надання допомоги, надає згоду на обробку персональних даних відповідно до закону.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 21.10.2022 відповідачку знято з обліку внутрішньо переміщених осіб, що визнається сторонами, що підтверджено належними та допустимими письмовими доказами, зокрема, довідкою від 26.07.2023, за змістом якої за період з 01.11.2022 по 28.02.2023 виникла переплата з виплати вказаної допомоги у сумі 12 000,00 гривень. Відповідне повідомлення про припинення надання та повернення державної соціальної допомоги скеровано відповідачці 15.08.2023, 29.08.2023, як стверджує сторона позивача, за адресою проживання у м.Запоріжжі, проте формування повідомлення не свідчить про його належне надіслання та отримання.
До Департаменту соціального захисту населення ЗМР 19.01.2024 надійшла заява відповідачки від 18.01.2024, за змістом якої вона просить довзолити суму переплати, яка дорівнює 12 000,00 гривень, по допомозі ВПО сплачувати частинами по 1 000,00 гривень. Разом з цим, листування за допомогою месенджеру «Viber» не може бути визнано належним та допустимим доказом із урахуванням загальних положень про доказування (ст.76-81 ЦПК України).
Предметом позову є стягнення з відповідачки суми безпідставно нарахованої та виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Підставою для звернення до суду є встановлення з боку позивача відсутності підстав для виплати вказаного різновиду допомоги відповідачці та неможливість стягнення безпідставно сплачених сум допомоги в позасудовому порядку.
При розгляді справи суд виходить з таких норм чинного законодавства.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Конституції України).
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Рішення КСУ у справі N 1-25/2010 від 29.06.2010 N 17-рп/2010, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Ч.1,3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.2,3,6 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.2-5 цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Як передбачено ч.1,2 ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Крім того, за положеннями ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Також, за положеннями ст.1212, 1213 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері соціального забезпечення громадян (враховуючи правовідносини між сторонами та час їх виникнення) регулюються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Постановою КМУ від 20.03.2022 №322 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам». Цей Закон, як вказано у преамбулі, визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Вказаною Постановою КМУ (п.1) затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам; Порядок використання коштів державного бюджету для надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Статтею 3 та 5 Закону визначено, що формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення; соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин. Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
За приписами ч.1,2 ст.17, ч.1 ст.20 Закону основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Відповідно до ст.22 Закону розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій визначається відповідно до Конституції України та законів України. Координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за реалізацію державної політики у сфері фінансів та соціального захисту. Порядок надання відповідних соціальних гарантій, пільг встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказаний вище Порядок №322 визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога). Так, п.2 Порядку визначено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.
Допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 457 від 16.04.2022) для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.
Крім того, за змістом п.6,8,10 Порядку №322 визначено, що для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Порталу Дія. Заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 може бути також подана до органу соціального захисту населення, уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг. Допомога призначається органом соціального захисту населення протягом десяти робочих днів з дати надходження заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. За наявності у сформованих Мінцифри переліках внутрішньо переміщених осіб всієї необхідної інформації для призначення і виплати допомоги орган соціального захисту населення забезпечує призначення такої допомоги за відповідний період. У разі відсутності у зазначених переліках необхідної інформації або некоректності її викладення орган соціального захисту населення за наявності засобів зв'язку інформує внутрішньо переміщену особу, включену до сформованого Мінцифри переліку, про надання такою особою необхідної інформації для призначення допомоги за відповідні періоди, а у разі невключення інформації про особу до переліку така особа додатково подає інформацію, збережену на носіях, що підтверджує факт подання заяви засобами Порталу Дія.
Перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія.
У разі виявлення помилки у персональних даних одержувача, даних номера банківського рахунка (за стандартом IBAN) або категорії одержувача (працездатна особа, дитина, особа з інвалідністю) орган соціального захисту населення проводить коригування відповідної інформації та здійснює перерахунок розміру допомоги (з урахуванням раніше виплачених сум допомоги). Державне підприємство “Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики» на підставі списків, отриманих від органів соціального захисту населення або централізованого нарахування допомоги внутрішньо переміщеним особам відповідно до абзацу другого пункту 9 цього Порядку, щомісяця до 2, 12 і 22 числа формує Реєстри внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку через АТ “Ощадбанк» на банківський рахунок (за стандартом IBAN) у банку, в якому відкрито рахунок одержувача.
Крім того, згідно з п.11 Порядку, у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення. Повернення одержувачами коштів виплаченої їм допомоги проводиться на рахунок Мінсоцполітики, відкритий в органах Казначейства.
П.1 ч.1 ст.1215 ЦК України передбачено, що не підлягають поверненню, зокрема, безпідставно набуті допомоги, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Вказана норма не застосовується у разі зловживань та недобросовісної поведінки набувача допомоги.
На правильне застосування вказаних норм звертав увагу Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року за наслідками розгляду справи № 545/163/17 (касаційне провадження № 61-33727сво18).
Суд виходить з того, що зловживанням або недобросовісністю з боку набувача соціальної допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо. Проте, у даному випадку стороною позивача у встановленому законом порядку не доведено факту зловживань з боку відповідачки, винність її дій чи недобросовісність щодо надання недостовірних даних, що призвело до безпідставного отримання соціальних виплат.
Тому, за відсутності зловживань (недобросовісності) з боку відповідачки, підстави для стягнення з неї виплачених сум допомоги, призначення, нарахування та виплата якої здійснювалось управлінням соціального захисту населення за територіальністю фактичного проживання ОСОБА_1 з використанням дискреційних повноважень при прийнятті відповідного рішення, відсутні.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Заява №29979/04) визнав низку порушення п.1 ст.6 Конвенції, ст.1 Першого протоколу до Конвенції та ст.13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами. Разом з цим, у вказаній справі викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Так, цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).
Суд також наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів, що підтверджують виникнення помилки при нарахуванні допомоги відповідачці та дозволяють з'ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою, або помилкою, пов'язаною з неналежним виконанням обов'язків певними службовими особами, відповідальними за призначення й нарахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Також суд враховує, що п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова від 05.02.2018 у справі № 556/1231/17).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На виконання ч.4 ст.263 ЦПК України судом при розгляді справи враховані правові висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 464/659/21, провадження № 61-7058св22.
Суд додатково звертає увагу на тому, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Необхідно також звернути увагу, що у рішенні по справі «CAKAREVIC v.CROATIA» (заява №48921/13) від 26 квітня 2018 року Європейський суд з прав людини звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Встановивши вищенаведені обставини, оцінивши наявні докази у справі у їх сукупності та взаємозв'язку, суд визнає недоведеними позовні вимоги позивача, тому ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору у сумі 3 028,00 гривень, слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 32, 76-82, 89, 95, 133, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відмовити.
Витрати зі сплати судового збору у сумі 3 028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) залишити за позивачем.
Реквізити сторін: Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 37573438, адреса місцезнаходження: 69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд.3;
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса за місцем фактичного проживання (як внутрішньо переміщеної особи): АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 01.05.2025.
Суддя Л.А. Вайнраух