Справа № 333/9517/24
Провадження № 2-а/333/35/25
28 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
судді: Наумової І.Й.,
за участю секретаря судового засідання: Кунець В.В.,
розглянув адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову тимчасово виконуючого начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 від 22.10.2024 року №775 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень і закрити провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог у позові зазначено, що 22 жовтня 2024 року тимчасово виконуючим обов'язки ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову № 775, відповідно до якої його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Відповідно до постанови за справою про адміністративне правопорушення № 775 від 19.10.2024 о 16 год. 15 хв. у АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 при перевірці військово-облікових документів не мав при собі військово-облікового документу, про що складено відповідний акт від 19.10.2024. Уповноваженою особою у відповідності до ч. 6 ст. 258 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення від 18.10.2024 № 1014, в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме 22.10.2024 о 12:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_3 . Тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
З винесеною постановою позивач не згодний, вважає її необгрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням суб'єктом владних повноважень обставин, що мають значення для цієї справи, невідповідністю зроблених ним висновків, а також очевидним порушенням з боку останнього законодавства, зокрема, щодо порядку перевірки військово-облікових документів, порядку розгляду справи.
Протокол про адміністративне правопорушення № 1014 складено не уповноваженою на те особою.
У постанові № 775 зазначено: «Уповноваженою особою у відповідності до ч. 6 ст. 258 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення від 18.10.2024 № 1014, в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме 22.10.2024 о 12:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_3 .
Як вбачається з протоколу, 19.10.2024 стрілець-помічник гранатометника І відділення охорони роти охорони старший солдат ОСОБА_3 склав протокол про адміністративне правопорушення № 1014 відносно мене за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
При складенні протоколу стрілець-помічник гранатометника І відділення охорони роти охорони старший солдат ОСОБА_3 не надав копії наказу про уповноваження його керівником ІНФОРМАЦІЯ_3 на складення таких протоколів про адміністративне правопорушення.
У протоколі про адміністративне правопорушення від 19.10.2022 зазначено: «19 жовтня 2024 року о 16 год. 15 хв. пр. Соборний, 145 в період мобілізації не мав при собі та відмовився пред'явити свій військово-обліковий документ на вимогу уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_1 с-та ОСОБА_4 »
Сержант ОСОБА_4 для підтвердження своїх повноважень вимагати у позивача військово-обліковий документ мав пред'явити відповідне посвідчення, в якому зазначена адміністративно-територіальна одиниця, на території якої с-т ОСОБА_4 має право вимагати пред'явлення військово-облікового документа. А крім посвідчення він мав надати ще і документ, що посвідчує його особу.
Натомість, таких документів сержантом ОСОБА_4 пред'явлено не було.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що він не мав при собі та нібито відмовився пред'явити свій військово-обліковий документ на вимогу уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_1 с-та ОСОБА_4 .
Інкриміноване йому у протоколі правопорушення є надуманим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Зазначає, що ним було надано фото свого військово-облікового документа, що містилося в телефоні. Однак, це осіб, які перевіряли документи, не влаштувало. Отже, факт відмови ним пред'явити військово-обліковий документ відсутній. Таким чином, у протоколі неправильно зазначені фактичні обставини скоєння правопорушення та неправильно зазначений його склад.
Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення зазначається, що до нього додається акт про відсутність в/о документа, який мені надано не було. Про час його складання мені також невідомо, оскільки такий документ за його присутності не складався, з його змістом він ознайомлений не був.
Тимчасово виконуючий обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 в постанові за справою про адміністративне правопорушення встановив, що суть правопорушення полягає в тому, що при перевірці військово-облікових документів він не мав при собі військово-облікового документу, що йде у розріз із суттю правопорушення, викладеного у протоколі. Причому, у постанові не спростований факт, зафіксований у протоколі про адміністративне правопорушення щодо його відмови у пред'явленні документа.
Постанова за справою про адміністративне правопорушення № 775 від22.10.2024 притягає його до відповідальності за протоколом про адміністративне правопорушення від 18.10.2024 № 1014, що не відповідає дійсності, оскільки протокол про адміністративне правопорушення щодо нього був складений 19.10.2024. В свою чергу, це унеможливлює притягнення до адміністративної відповідальності, так як правопорушення, в якому його звинувачують, 18.10.2024 скоєно не було.
В оспорюваній постанові № 775 за справою про адміністративне правопорушення зафіксовано, що він на розгляд справи не з'явився, що не відповідає дійсності.
Вказує, що з'явився за повісткою, виданою йому 19.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 , у визначеній в ній час, а саме: 22.10.2024 о 12:00. Охорона зафіксувала його прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що зроблений запис у Журналі. Пройшовши до кабінету № 9, йому повідомили, що керівника немає на місці, він поїхав, справа ще не розглядалась, коли буде керівник, не знають.
Надалі ОСОБА_2 наддав йому вже надруковану постанову і повідомив про накладення штрафу у сумі 17 000, 00 грн. Заслухано його не було, можливості зробити заяви та надати клопотання під час розгляду справи його позбавили, чим порушили права, надані ст. 268 КУпАП.
Позивач просить касувати постанову за справою про адміністративне правопорушення № 775, винесену 22.10.2024 тимчасово виконуючим обов'язки ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн, справу про адміністративне правопорушення закрити та стягнути на його користь судові витрати у розмірі 605,60 грн.
Ухвалою суду від 05 листапода 2025 року відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення залишити без задоволення, посилаючись на те, що 19.10.2024 року о 16 год. 15 хв. у АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 при перевірці війського-облікових документів не мав при собі війського-облікового документу, про що було складено відповідний акт від 19.10.2024 року. Уповноваженою особою у відповідності до ч. 6 ст. 258 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення від 18.10.2024 № 1014 в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме 22.10.2024 о 12:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_3 . В протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вказав, що не знав , що військово-обліковий документ потрібно мати при собі.
В матеріалах справи знаходиться акт про відсутність військово-облікового документу від 19.10.2024 року.Розглянув матеріали справи, встановлено, що своїми діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки. На розгляд справи ОСОБА_1 не з'явився. Про місце, дату та час розгляду справи попереджений належним чином, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення. До функціональних обов'язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , затверджених начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 26.12.2023 року, прямо відноситься розгляд справ про адміністративні правопорушення, визначені ст. 235 КУпАП і накладати адміністративні стягнення.
Вважає, що постанова № 775 від 22.10.2024 року винесена з додержанням вимог чинного законодавства України, тому позовна заява задоволенню не підлягає.
В судовому засіданні позивач надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив скасувати постанову тимчасово виконуючого начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 від 22.10.2024 року №775 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень і закрити провадження у справі. Також додав, що у нього при перевірці не було з собою військо-облікового документу, він не знав, що його необхідно мати при собі. Він пропонував з'їздити додому на 20 хвилин та привезти документи, але в цьому йому було відмовлено.
Представник позивача адвокат Логінова В.В. підтвердила обставини, зазначені в позовній заяві, просила позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача до суду не з'явився, ніяких заяв та клопотань до суду не надав, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.
Частинами 1, 2 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Так, згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Стаття 280 КУпАП вимагає від органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, яка, зокрема, повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи, прийняте у справі рішення.
Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, оцінити наявні докази. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в т.ч. вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Суд враховує, що особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доказана у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України)
У зв'язку із застосуванням даного принципу саме відповідач, як особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинен довести наявність події і складу адміністративного правопорушення та винуватість особи, тобто наявність законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до вимог статей 9, 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 3 ст.210-1КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що вчинено в особливий період.
Диспозиція вказаної норми є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.
Судом встановлено, що 22.10.2024 тимчасово виконуючого начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 було розглянуто справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та встановлено, що ОСОБА_1 19.10.2024 о 16 годині 15 хвилин в АДРЕСА_2 при перевірці військово-облікових документів не мав при собі військово-обліковою документу, про що було складено акт від 19.10.2024 року, чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме ч. 6, ст. 22. ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Про розгляд справи ОСОБА_1 був повідомлений завчасно, а саме 18.10.2024, що не оспорюється позивачем та підтверджується його підписом в протоколі про адміністративне правопорушення.
Як зазначає у своєму позові позивач, 19.10.2025 він під час руху він був зупинений групою осіб та на вимогу сержанта ОСОБА_4 надати військово-обліковий документ ним було надано фото військово-облікового документа, що містилось в його телефоні, однак зазначене не підтверджується матеріалами справи, а саме: підписом правопорушника в протоколі про адміністративне правопорушення №1014 від 19.10.2025, складеного відносно нього за ч.3 ст.210-1 КУпАП та письмовими поясненнями ОСОБА_1 «Не знав що потрібно носити з собою», в даних поясненнях відсутні пояснення щодо надання інших документів, а також заперечення та застереження з цього приводу.
Твердження позивача щодо зазначення в постанові неправильної дати складення протоколу про адміністративне правопорушення від 18.10.2024 року № 1014 замість 19.10.2024 року, суд не бере до уваги, оскільки вважає це технічною помилкою, опискою, так як самим позивачем по справі в якості доказу складення зазначеної постанови була надана копія протоколу про адміністративне правопорушення від 19.10.2024 року № 1014 у відношенні ОСОБА_1 .
Суд також звертає увагу, що акт про відсутність військово- облікового документу від 19.10.2024 року вказаний у якості додатку до протоколу про адміністративне правопорушення №1014 від 19.10.2025, який підписаний позивачем і в якому відсутні будь-які пояснення, зауваження чи застереження ОСОБА_1 з приводу відсутності даного акту.
Судом також досліджена копія постанови №775 за справою про адміністративне правопорушення від 22.10.2025, в якій також міститься підпис ОСОБА_1 та зазначено про його неявку на розгляд справи, датою отримання (наручно) зазначено - 22.10.2025, однак ніяких зауважень та застережень правопорушника щодо розгляду справи за його відсутності дана постанова не містить також.
За клопотанням позивача, ухвалою суду від 27.01.2025 року було витребувано інформацію з ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відвідування зазначеної установи 22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 . На виконання зазначеної ухвали суду надано відповідь 28.02.2025 року, за якою, у книзі відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутній запис про те, що ОСОБА_1 відвідував установу 22 жовтня 2025 року.
Тобто, порушень прав позивача під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення оспорюваної постанови судом не встановлено.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена статтею 210-1 КУпАП.
За частиною першою статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543/зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
За визначенням абзацу 5 частини першої статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені у статті 22 Закону №3543, відповідно до частини шостої якої у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10-1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Отже, за змістом частини шостої статті 22 Закону № 3543-XII відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП настає як за відсутність при собі військово-облікового документа, так і при не пред'явленні його за вимогою уповноваженого представника.
Таким чином, громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ в період проведення мобілізації та/або протягом дії воєнного стану, а його відсутність є порушенням законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що визначає склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Законодавчий припис про необхідність мати при собі і пред'являти за вимогою військово-обліковий документ покладає на особу обов'язок отримати такий документ.
Частиною десятою статті 1 Закону № 3543 (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 3633-IX від 11 квітня 2024 року) було передбачено, що до військово-облікових документів належать: посвідчення призовника, військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок № 559) затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву.
Пунктом 2 цієї постанови установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
- в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
- у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559.
Згідно із пунктом 7 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.
Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.
Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
За пунктом 14 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку видається (замінюється) за письмовою заявою громадянина України ІНФОРМАЦІЯ_6 або його відділом (відповідним органом СБУ, підрозділом розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку у випадках, зокрема, якщо призовник, який перебував на військовому обліку до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, не отримував посвідчення призовника, а військовозобов'язаний та резервіст - військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військового квитка офіцера запасу або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Для отримання (заміни) військово-облікового документа на бланку громадянин зобов'язаний особисто звернутися з письмовою заявою до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (відповідного органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку та надати кольорову фотокартку встановленого розміру. (пункт 17 Порядку № 559).
Згідно із пунктом 18 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку повинен бути виданий (замінений) протягом п'яти робочих днів з дати реєстрації заяви в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки або його відділі (відповідному органі СБУ, підрозділі розвідувального органу).
Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено факт того, що 19.10.2024 під час перевірки військово - облікових документів він мав при собі тимчасове посвідчення військовозобов'язаного або військово-обліковий документ в електронній формі, яке пред'явив співробітникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Посилання представника позивача на виконання ОСОБА_1 . Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок», а саме прозодження ВЛК, постановку останнього на облік до ІНФОРМАЦІЯ_7 та отримання військово-облікового документа військовозобов'язаного № 6953, не спростовує порушення позивачем вимог пункту 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - у період проведення мобілізації(крім цільової) громадяни України чоловічої статті віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'явити його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, за що передбачена відповідальність частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оспорювана постанова, ухвалена уповноваженою посадовою особою, в порядку та спосіб, встановлені законодавством, стягнення накладено в межах санкції статті КУпАП та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а тому підстави для задоволення позовної заяви відсутні.
При цьому суд критично ставиться до твердження позивача про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки доводи позивача спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються та зводяться до намагання уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.
Відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови відображає склад адміністративного правопорушення.
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 605,60грн.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати зі сплати судового збору належить віднести на рахунок позивача.
Керуючись ст. ст., 77, 205, 211, 217, 241, 246, 250, 255, 286 КАС України, -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя: І.Й.Наумова