Справа № 553/1674/25
Провадження № 2-а/553/16/2025
Іменем України
30.04.2025м. Полтава
Суддя Подільського районного суду міста Полтави Грошова Н.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до поліцейського 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області капрала поліції Борисенко Яни Олексіївни про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
24.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до поліцейського 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області капрала поліції Борисенко Яни Олексіївни про скасування постанови про накладення адміністративного правопорушення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4445335, винесеної 07.04.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 КУпАП.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Ленінського районного суду м. Полтави зазначену справу передано в провадження судді Грошової Н.М.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Кодексом адміністративного судочинства України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.
Відповідно до п. 2 ст. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 19 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Положеннями ч. 1 ст.171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позовну заяву подано у строк, установлений законом (якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності врегульовані ст. 286 КАС України, відповідно до якої позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Із поданих до суду матеріалів встановлено, що позивач 24.04.2025 звернувся до суду з позовною заявою про оскарження постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності від 07.04.2025, яку вона отримала в день її винесення.
Частиною 6статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення та продовження процесуальних строків подання позову про скасування постанови про накладення адміністративного правопорушення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4445335, винесеної 07.04.2025, в якому позивач зазначає, що на момент отримання нею оскаржуваної постанови, вона разом із с своєю малолітньою донькою щойно прибули з Нідерландів, подолавши більше 2000 км. шляху за 3 дні, щоб встигнути на судове засідання в м. Полтава, що відбулося в Ленінському районному суді на 14:00 год. 07 квітня 2025 в справі № 553/1977/24, в якій вона є відповідачем. Тобто вже одразу її тимчасове перебування в Україні було розплановане на кожен день, щоб встигнути якомога більше втілити запланованих справ. Тобто її приїзд був запланований як раз з урахуванням важливих подій для неї та її сім'ї, такі як: засідання суду, Пасхальні свята, День народження доньки, поминальні дні, посів урожаю та інші. Також зазначила, що святкування Пасхальних свят - є надважливими святами для усіх християн України. Вона та її родина також християнами. Також вказує, що підготовка до захисту свого цивільного права проти незаконно виписаної постанови потребувала додаткового часу та зосередженої уваги, бо з самого моменту зупинки її поліцейським вона не погоджувалася з її правомірністю.
Крім того, позивач посилалася на складну ситуацію в Україні та рішення Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 по справі № 500/1912/22, в якому окрім іншого було зазначено, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Стосовно доводів позивача про уведення в Україні воєнного стану, суд зазначає, що питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04.04.2023р. у справі № 140/1487/22, від 23.01.2023р. у справі № 496/4633/18, від 23.12.2022р. у справі № 760/5369/19, від 29.09.2022р. у справі № 500/1912/22, від 02.06.2022р. у справі у №757/30991/18-а.
Так, у вищевказаних постановах Верховний Суд зазначив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 Верховний Суд наголосив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Про те позивачем не надано жодного доказу на обґрунтування доводів поданої заяви про поновлення пропущеного строку. Доводи позивача про її тимчасове перебування на території України, участь в судовому засіданні у справі № 553/1977/24не підтвердженні належними доказами, зазначення обставин, як святкування Пасхального свята та Дня народження доньки, поминальні дні та посів урожаю не можуть бути визнані судом поважними причинами пропуску строку для звернення до суду із позовом.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)
Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії", зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Враховуючи вище викладене, даний позов подано із пропущенням строку на звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 286 КАС України, і матеріали справи не містять доказів в обґрунтування поважності причин, які об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на судовий захист.
Частиною 2 ст. 123 КАС України визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Із урахуванням вищевикладеного, оскільки зазначені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані судом неповажними, суддя приходить до висновку, що позовну заяву слід повернути позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 123, 241-243, 248, 293-295 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області капрала поліції Борисенко Яни Олексіївни про поновлення строку на оскарження постанови, скасування постанови про адміністративне правопорушення - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для його повернення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Н.М. Грошова