Провадження № 11-кп/803/1747/25 Справа № 175/612/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
30 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (приймає участь в
режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження матеріали кримінальних проваджень № 42021042150000043, № 12022046680000523 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2, 3, 4 ст.190 КК України, якому продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 07 червня 2025 року,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, або зменшити визначений судом розмір застави.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що прокурором не доведено наявність ризиків, а також неможливість застосування до ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів.
Зазначає, що обвинувачений має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий.
Стверджує, що визначний судом розмір застави є непомірним для обвинуваченого.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2025 року ОСОБА_7 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 07 червня 2025 року із раніше визначеним розміром застави.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначив, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину.
Від прокурорів - процесуальних керівників не надійшло клопотання про їх участь у розгляді провадження, у зв'язку з чим відповідно до ст.4221 КПК України розгляд апеляційної скарги проведено у відсутність прокурора, проти чого не заперечували обвинувачений та його захисник.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисника та просили її задовольнити, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до матеріалів провадження, на розгляді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області перебувають обвинувальні акти № 42021042150000043, № 12022046680000523 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2, 3, 4 ст.190 КК України.
З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді від 16.11.2022 року до обвинуваченого ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції 09.04.2025 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлена наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може:
- переховуватись від суду, оскільки обвинувачується, в тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину, при цьому враховується тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним. Окрім того, ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту;
- незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки відповідно до ст.23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, про що свідчить тривалість злочинної діяльності обвинуваченого, кількість епізодів.
Таким чином, зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджуються наданими судом першої інстанції матеріалами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: - особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, та встановлені ризики; - заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; - домашній арешт, з огляду на інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки відсутні відомості про міцні соціальні зв'язки за адресою, де буде проживати обвинувачений у разі обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Підстав для застосування судом до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини, а також з урахуванням кількості епізодів та обставин інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень.
При цьому слід зазначити, що судом розглянута можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, а саме, застави.
Посилання захисника на те, що визначена судом застава є непомірною для обвинуваченого, - є безпідставним, оскільки з наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали Дніпровського апеляційного суду від 16.01.2025 року вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_7 була визначена застава в розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 454 200 грн. Колегія суддів вважає, що застава була визначена відповідно до вимог п.3 ч.5 ст.182 КПК України, з урахуванням тяжкості та обставин вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, кількості епізодів та розміру викраденого у потерпілих майна, що становить 723 786,80 грн, 554 800 грн, 67 925 грн, 80 397,70 грн, 72 000 грн, 7100 грн, 40 100 грн, 36 000 грн, 15 000 грн, 34 499,50 грн та 16 452 грн, а тому відсутні підстави для зменшення розміру застави.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурором не доведено ризики та неможливість застосування до ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 відповідає вимогам ч.3 ст.199 КПК України, так як в ньому, в тому числі, зазначені обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, а також щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Твердження захисника, що обвинувачений має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, колегія суддів вважає такими, що не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні ухвали, що оскаржується, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _________ __________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4