Провадження № 11-сс/803/862/25 Справа № 203/2151/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
30 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року про накладення арешту на майно у межах кримінального провадження № 12025042110000882 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю:
представника ОСОБА_8
третьої особи ОСОБА_7
Ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого Слідчого відділу Дніпровського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_9 та накладено арешт на вилучений в ході огляду 28 березня 2025 року автомобіль марки «Renault», р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_10 , заборонивши відчуження, розпорядження та користування цим автомобілем.
В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя послався на положення ст. 98, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та врахував, що розслідуване кримінальне правопорушення стосується порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, а водій зник з місця ДТП, у зв'язку з чим дійшов висновку про необхідність накладення арешту на вилучений під час огляду автомобіль, який може бути знаряддям кримінального правопорушення, для забезпечення збереження речових доказів.
В апеляційній скарзі представник просить ухвалу суду скасувати та відмовити в задоволенні клопотання слідчого. В обґрунтування апеляційних вимог наводить доводи зміст яких полягає у тому, що слідчий суддя порушив вимоги ч. 1 ст. 172 та ч. 6 ст. 173 КПК щодо строків розгляду клопотання слідчого про арешт майна та постановлення ухвали. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 173 КПК, ухвала слідчого судді постановляється не пізніше 72 годин з дня надходження клопотання до суду, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено. Зазначає, що клопотання слідчого надійшло до суду 01.04.2025, а розгляд клопотання відбувся тільки 09.04.2025, тобто з порушенням встановлених законом строків розгляду. В суді першої інстанції представник зауважував на закінченні цих процесуальних строків, проте слідчий суддя проігнорував ці доводи. Вважає, що слідчий суддя вийшов за межі своїх повноважень, розглянувши та задовольнивши клопотання поза межами строків, що вказує на незаконність судового рішення.
В суді апеляційної інстанції представник та ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу та з підстав, викладених у скарзі просили її задовольнити.
Прокурор до суду не з'явився, про час і дату судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, та про відкладення судового засідання із заявами не звертався, у зв'язку з чим апеляційний розгляд проведений без його участі відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження, апеляційний суд вважає їх частково обґрунтованими, проте вони не можуть бути визнані як підстава для скасування ухвали слідчого судді з наступним підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: (1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; (2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; (3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
За змістом ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення: (1) збереження речових доказів; (2) спеціальної конфіскації; (3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; (4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вказаних вимог закону слідчим суддею при розгляді клопотання слідчого про накладання арешту дотримано в повному обсязі.
Як видно з матеріалів провадження, слідчим відділом Дніпровського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025042110000882, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України у зв'язку тим, що 28 березня 2025 року приблизно 08 год. 23 хв. водій ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом «Renault», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Степана Бандери, на перехресті з пр. Лесі Українки, виконуючи маневр - поворот праворуч на червоний сигнал світлофора (зелена стрілка), здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофора справа наліво відносно руху водія та після вчиненого порушення ОСОБА_7 зник з місця події. За результатом ДТП пішохід отримала тілесні ушкодження. 28 березня 2025 року в ході огляду, було вилучено автомобіль «Renault», р.н. НОМЕР_1 , який було передано на зберігання до майданчику тимчасово тримання транспорту за адресою: м. Дніпро, вул. Курсантська, 22.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 автомобіль «Renault», р.н. НОМЕР_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_10 .
З урахуванням вищенаведених положень процесуального закону та встановлених фактичних обставин, рішення слідчого судді про відповідність автомобіля «Renault», р.н. НОМЕР_1 ознакам речового доказу, а саме що він є знаряддям або засобом вчинення злочину, є обґрунтованим, а тому для забезпечення збереження речового доказу накладення арешту на вказане майно є законним та необхідним.
Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги представника, що слідчий суддя проігнорував його доводи про закінчення строків розгляду клопотання та постановлення ухвали, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 6 ст. 173 КПК. Як видно зі змісту ухвали, слідчий суддя проаналізував такі доводи і навів обґрунтовані мотиви в їх спростування з якими погоджується і суд апеляційної інстанції.
Слідчий суддя правильно зазначив, що норми, які містяться в ч. 6 ст. 173 КПК передбачають, що ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено. Тобто, вона регулює питання припинення тимчасового вилучення майна за збігом 72-годиннго строку, проте не є самостійною підставою для відмови в накладенні арешту на таке майно, не залежно від того, чи було воно повернуте особі, у якої його було вилучено.
Відповідно до положень ч. 3 ст.173 КПК передбачений перелік обставин, які має врахувати суд, слідчий суддя при вирішенні питання про можливість арешту майно, при цьому, закінчення 72-годинного строку розгляду клопотання не віднесено до таких обставин.
Слушно слідчий суддя вказав, що розгляд клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025042110000882 не відбувся протягом 72 годин саме з метою забезпечення можливості власнику та володільцю майна та його представникам взяти участь в розгляді клопотання та висловити свою думку стосовно нього.
Таким чином, такі дії слідчого судді були спрямовані в першу чергу на забезпечення принципу рівності сторін та надання можливості власнику та володільцю майна взяти участь в судовому розгляді клопотання слідчого.
Пропуск процесуального строк постановлення ухвали слідчим суддею про арешт майна, є єдиним доводом апеляційної скарги представника, відхиляючи який, апеляційний суд також враховує правові позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладені зокрема в постановах від 13 червня 2023 року у справі № 572/1861/18 та від 09 квітня 2024 року у справі № 369/4929/19, відповідно до яких навіть якщо розгляд клопотання про арешт тимчасово вилученого майна розглянуто слідчим суддею із порушенням тих строків, які визначені КПК, то цей факт не може призвести до автоматичного визнання арештованих речових доказів недопустимими. Пропуск визначеного кримінальним процесуальним законом строку для звернення з клопотанням або ж для його розгляду вочевидь є недотриманням вимог КПК, проте він не може сам по собі призводити до недопустимості використання як доказів того майна, питання про арешт якого ставилося.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо незаконності накладеного арешту колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з матеріалів кримінального провадження слідує, що клопотання слідчого та ухвала слідчого судді містять вказівки на правові підстави, зазначені ст. 170, 171, 173 КПК, для накладення арешту на майно, а також містить належне обґрунтування таких підстав та необхідності в застосуванні такого заходу забезпечення, які знайшли своє підтвердження як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.
Разом з тим у випадку, якщо наявність зв'язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована або будуть проведені всі необхідні слідчі дії та експертні дослідження з таким майном, чи встановлено відсутність складу злочину, а так само стороною обвинувачення у розумні строки, в сенсі ст. 28 КПК, не будуть вжиті належні заходи для встановлення та перевірки відповідних обставин, власники майна, треті особи та їх представник наділені правом ініціювати в порядку ст. 174 КПК питання про скасування накладеного арешту.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржена ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та вмотивованою, підстав для її скасування не встановлено, у зв'язку з чим апеляційна скарга представника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 170, 172, 173, 405, 407, 419, 422 КПК, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року про накладення арешту на майно у межах кримінального провадження № 12025042110000882 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4