Провадження № 11-кп/803/1644/25 Справа № 202/5645/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року у кримінальному провадженні №12024046660000089 від 21 лютого 2024 року, щодо:
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпропетровськ, громадянина України, з середньою освітою, непрацевлаштованого, неодруженого, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, -
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_5
потерпілої ОСОБА_8
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_9
За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Судом вирішено питання речових доказів та судових витрат.
Цим вироком ОСОБА_5 визнаний винним за наступних обставин.
18 лютого 2024 року близько 15 години 00 хвилин знаходячись за місцем свого проживання, а саме в кухні квартири АДРЕСА_2 , умисно завдав ОСОБА_8 не менше двох ударів лівою рукою стиснутою в кулак в область голови з правої сторони, та один удар правою рукою стиснутою в кулак в область обличчя з лівої сторони, та не менше двох ударів лівою рукою, стиснутою в кулак в область ребер з правої сторони, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження у вигляді середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні.
Дії ОСОБА_5 кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
В апеляції:
- обвинувачений не оскаржуючи висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини та правильності кваліфікації дій, просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та на підставі ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що призначене покарання є надмірно суворим. Вказує на наявність обставин, які пом'якшують його покарання, а саме визнання вини, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Зауважує, що раніше не судимий, за місце проживання характеризується позитивно, вчинив нетяжке кримінальне правопорушення.
За наведених обставин, вважає за можливе призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Заслухавши сторони кримінального провадження: прокурора, яка просила вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення; обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо підтримали доводи апеляційної скарги та просили вирок суду в частині призначеного покарання змінити; потерпілу, яка просила прийняти рішення на розсуд суду, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, як висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 , правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження та правова кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 122 КК України ніким з учасників судового розгляду не оскаржуються, тому з огляду на положення ст. 404 КПК України, колегією суддів в цій частині не перевіряються.
Також, фактичні обставини та вина визнавались самим обвинуваченим в ході судового провадження в суді першої інстанції, у зв'язку з чим судовий розгляд був проведений в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, через що колегія суддів не входить в перевірку вказаних обставин.
Аналізуючи доводи обвинуваченого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі, колегія суддів вважає слушними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, яке повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Враховується також практика Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №756/4830/17-к), згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема 75 КК України, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Положеннями ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін “явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
При цьому повноваження суду, надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття “судова дискреція» у кримінальному судочинстві.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв'язку з системним тлумаченням положень статей 65-67 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного.
Згідно з приписами ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд, застосовуючи положення ст. 75 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного.
Однак, приймаючи рішення про неможливість виправлення ОСОБА_5 за умов застосування до нього правил ст. 75 КК України, місцевий суд належним чином свої висновки не вмотивовував та під час ухвалення вироку не отримали належної оцінки дані про особу обвинуваченого його вік, а також не враховані інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного.
Так, ОСОБА_5 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав в повному обсязі, не змінював своєї позиції і не намагався приховати певні обставини, визнав всі обставини, викладені в обвинувальному акті. При цьому, враховується відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Колегія суддів зважає на те, що обвинувачений раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності раніше не притягувався, вчинив нетяжке кримінальне правопорушення у молодому віці, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.
Звертається увага, що в суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 щиро розкаявся у скоєному, просив вибачення у потерпілої та зауважив, що за період перебування під вартою усвідомив протиправність своїх дій та вчинку, у чому щиро кається.
Приймається до уваги також те, що ОСОБА_5 з часу вчинення інкримінованого проступку, будь-яких протиправних дій, кримінально-караних діянь не вчиняв, дотримувався належної процесуальної поведінки, навіть з урахуванням того, що відносно нього не було застосовано запобіжного заходу.
Крім того, на час апеляційного розгляду стороною обвинувачення не надано відомостей про те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні інших злочинів, що саме по собі свідчить що досягнення мети виправлення останнього можливе і без ізоляції його від суспільства. Вказана форма пост кримінальної поведінки особи свідчать про те, що в особі винного відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.
З огляду на принцип індивідуалізації та домірності (пропорційності) покарання, який полягає, зокрема у адекватності застосованого заходу примусу та скоєного діяння, в даному конкретному випадку реальне відбуття ОСОБА_5 покарання у виді 2 років позбавлення волі буде непропорційним відносно вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Таким чином, щире каяття та молодий вік обвинуваченого, слід віднести до обставин, що пом'якшують покарання.
Також, враховуючи тяжкість та обставини вчиненого кримінального правопорушення, рівень його суспільної небезпеки, зазначені вище дані про особу ОСОБА_5 , повне визнання ним вини, відсутність негативних наслідків правопорушення, належну пост кримінальну поведінку, з урахуванням відсутності обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_5 та попередження нових злочинів можливо досягти без відбування ним покарання, тобто ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Саме таке покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, є справедливим та домірним вчиненому кримінальному правопорушенню і є таким, що сприятиме виправленню обвинуваченого, як особи яка у молодому віці вперше вчинила кримінальне правопорушення, яка усвідомлює протиправність своїх дій та щиро кається у скоєному.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413, ст. 414 КПК України підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості.
З огляду на викладене, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню, в вирок суду в частині призначеного покарання, - зміні.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 408 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 , - задовольнити.
Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року у кримінальному провадженні №12024046660000089 від 21 лютого 2024 року, щодо ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, - змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_5 , засудженим за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на два роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 , від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки.
Покласти на ОСОБА_5 , обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 з-під варти, негайно в залі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, у той же строк з моменту отримання копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4