Провадження № 11-кп/803/1694/25 Справа № 207/2324/17 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
29 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - адвоката ОСОБА_5 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні №12017040780000594 від 28 квітня 2017 року, щодо:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Дніпродзержинськ, громадянина України, який має середньо-спеціальну освіту, одруженого, працюючого в ТОВ «Хімпромтехнологія» охоронцем, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, -
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_5
За вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 жовтня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. На підставі п. 1 ч.1 ст. 49 КК України та ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від покарання, у зв'язку із закінченням строків давності.
Цим вироком ОСОБА_6 визнаний винним за наступних обставин.
Так, ОСОБА_6 01 січня 2017 року приблизно о 03.00 годині, знаходячись за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , після спільного вживання спиртних напоїв, на підставі особистих неприязних стосунків, наніс 1 удар кулаком в обличчя ОСОБА_9 , чим спричинив останній ушкодження у вигляді синців на обличчі, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які мають незначні скороминущі наслідки.
Вказані дії ОСОБА_6 судом кваліфіковані, за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
В апеляції:
- захисник просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдати останнього, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та недопустимість доказів.
Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні медичні документи, на підставі яких сформовано висновок експерта №547-Е від 25.05.2017 року, оскільки слідчим при направленні матеріалів експерту не були надані медичні документи на підставі яких був зроблений судово-медичний висновок, а саме висновок спеціаліста №7 від 03.01.2017 року. Крім того, в матеріалах відсутні докази на підтвердження долучення потерпілою оригіналів документів, також стороні захисту не така медична документація на підтвердження факту нанесених тілесних ушкоджень також надана не була.
Зауважує на тому, що висновок експерта №547-Е від 25.05.2017 року, є недопустимим доказом, оскільки складений з порушенням вимог Інструкції про проведення судово-медичної експертизи №6 від 17.01.1995 року та порушень норм процесуального закону, так як на дослідження експерту був наданий лише протокол слідчого експерименту за участю потерпілої, а висновок спеціаліста №7 від 03.01.2017 року у встановленому законом порядку не надавався, потерпіла під час дослідження участі не приймала.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор просить оскаржуваний вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника, - без задоволення.
Обґрунтовуючи свою позицію зазначає, що вирок суду є законним та обґрунтованим, а висновки суду такими, що ґрунтуються на досліджених в сукупності доказах, які є належними та допустимими та які поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_6 у скоєному.
Ствердження щодо недопустимості доказу вважає безпідставними, оскільки усі оригінали медичних документів були надані слідчим, що підтвердив експерт під час допиту в суді. Окрім того, вина ОСОБА_6 підтверджується не тільки письмовими доказами, а і показами потерпілої та свідків, які є взаємоузгодженими та послідовними, зі змісту яких слідує, що саме обвинувачений наніс ОСОБА_9 виявлені в неї тілесні ушкодження.
Вислухавши обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні з викладених в ній підстав, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зауважив, що оскаржуваний вирок є законним та обґрунтованим, а вина ОСОБА_6 доведеною поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, взаємозв'язку і достатності, дійшов обґрунтованого і правильного висновку про доведеність винуватості у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, який відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Щодо доводів захисту про непричетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, з посиланням на недопустимість окремих доказів, колегія суддів вважає безпідставними.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, є ґрунтовним та підтверджується сукупністю досліджених місцевим судом доказів, що узгоджуються між собою, в тому числі:
- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення потерпілої ОСОБА_9 від 18.04.2017 року, в якій остання просить вжити заходів щодо ОСОБА_6 , який завдав їй фізичного болю;
- протоколом слідчого експерименту від 25.05.2017 року за участю потерпілої ОСОБА_9 під час якого остання, детально розповіла про події, які мали місце 01.01.2017 року, а також обставини за яких ОСОБА_6 наніс їй тілесні ушкодження вказавши на механізм їх нанесення, спосіб і локалізацію;
- висновком експерта №547 - Е від 29.05.2017 року, згідно якого, виявлені у ОСОБА_9 тілесні ушкодження відносяться до легких та враховуючи характер та їх розташування, могли виникнути при взаємному розташуванні потерпілої та нападника за механізмом, як відображено в протоколі слідчого експерименту за участю потерпілої від 25.05.2017 року.
Суд першої інстанції дав належну оцінку вказаним вище доказам не тільки з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, а й з точки зору їх узгодженості, взаємозв'язку та системності, і ці докази в своїй сукупності взаємодоповнюють один одного і є достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення та доведеність вини останнього у його вчиненні, а також для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.
Так, із наданих ОСОБА_6 показань в суді першої інстанції чітко слідує, що останній фактично не заперечував обставин та подій, що сталися 01 січня 2017 року приблизно о 03.00 годині, а саме в результаті раптово виниклих неприязних відносин нанесення потерпілій тілесних ушкоджень.
Версія захисту з посиланням на обопільний конфлікт та нанесення тілесних ушкоджень саме обвинуваченому та його дружині є неприйнятною та такою, що спростовується матеріалами справи та показаннями свідків, - очевидців події, а саме ОСОБА_10 , яка будучи допитаною в суді першої інстанції зазначила, що особисто бачила, як ОСОБА_6 ударив кулаком в перенісся ОСОБА_9 , після чого зранку свідок побачила під обома очима потерпілої два великих синця та поріз на фаланзі правої руки, який остання їздила зашивати до лікарні.
Свідок ОСОБА_11 будучи допитаними в суді першої інстанції, вказав, що в день події саме ОСОБА_6 вдарив його жінку в перенісся, після чого він підбіг до них, так як хотів захистити потерпілу, але ОСОБА_6 завалив їх на диван, схопив за горло та почав душити. Також свідок зауважив, що після удару обвинуваченого у ОСОБА_9 опухло обличчя, брови, ніс та під очима з'явилися синці.
Об'єктивних даних, які спростовували вказані показання в матеріалах справи не має, також як і відсутні відомості про те, що останні з будь-яких підстав обумовили обвинуваченого.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які інші належні докази того, що інкримінований ОСОБА_6 злочин вчинено іншими особами, оскільки сама потерпіла вказала на останнього, як особу яка нанесла їй удари, так і свідки вказали саме нього, будь-яких інших осіб ними помічено не було.
Доводи захисника щодо недопустимості доказу, а саме висновку експерта №547-Е від 25.05.2017 року, є безпідставними.
Так, відповідно до статей 86, 101, 102 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Досліджений судом першої інстанції висновок експерта №547-Е від 25.05.2017 року, складено з дотриманням вимог процесуального закону на підставі постанови слідчого про проведення судово-медичної експертизи.
Як зазначено у постанові слідчого та у висновку експерта на проведення експертизи слідчим було надано копію постанови про призначення СМЕ, протоколу допиту та слідчого експерименту за участю потерпілої з додатками.
Під час проведення дослідження, експерт дійсно використовував дані висновку спеціаліста №7 від 03.01.2017 року, однак сторона захисту вважає, що посилання на вказаний висновок спеціаліста є неприпустимим, оскільки він не був наданий на проведення експертного дослідження, такі ствердження не є слушними, з огляду на наступне.
Береться до уваги, що допитаний в суді першої інстанції експерт ОСОБА_12 зазначав, що при проведенні експертного дослідження згідно Інструкцією “Про проведення судово-медичної експертизи" №6 від 17.01.1995 (далі - Інструкції), експерт має право на використання будь-якої медичної документації, що стосується кримінального провадження.
Слід зазначити, що відповідно до п. 2.8 Інструкції, у разі якщо це внутрішні документи лікарні вони зберігаються у бюро протягом 25 років та можуть бути використані експертом, також, згідно положень Інструкції проведення СМЕ доручається тому експертові, який проводив первісний огляд особи та складав висновок спеціаліста, а тому експерт ОСОБА_12 , з урахуванням положень Інструкції та за викладених вище обставин був належною та уповноваженою особою на проведення експертного дослідження.
Крім того, під час допиту в суді першої інстанції експерт повністю підтвердив висновки експертизи №547 - Е від 29.05.2017 року, та вказав, що ним при огляді у ОСОБА_13 були виявлені ушкодження у вигляді синців на обличчі, рани на 2-му пальці правової кисті, які могли утворитись при зазначеному у слідчому експеременті механізмі.
За висновком спеціаліста №7 від 03.01.2017 року, та фототаблиці до нього слідує, що у потерпілої є синці під очима та припухлість обличчя в області бровей та носу, як про це в своїх поясненнях також вказували зазначені вище свідки.
Також, в суді першої інстанції експерт зауважив, що слідчим були надані матеріали та висновок спеціаліста, окрім того враховується, що положення Інструкції експерту не забороняють самостійно користуватись попереднім висновком.
Враховуючи викладене колегія суддів не вбачає істотних порушень допущених експертом при складанні висновку.
А тому, мотиви на які посилався захисник в апеляційній скарзі з метою визнання висновку експерта недопустимим доказом є неприйнятними, оскільки дані обставини не є підставою для визнання доказу недопустимим в розумінні положень ст. 87 КПК України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною ВС у постанові від 02.11.2021 у справі № 757/3303/15-к та від 13.09.2022 у справі № 189/676/17.
Щодо доводів захисту про неврахування показань свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , слід зазначити, що покази вказаних свідків не узгоджуються з наведеними вище дослідженими судом першої інстанції доказами та показами інших свідків у їх сукупності, а тому враховуючи, що зазначені захистом свідки не були безпосередніми очевидцями конфлікту, а вже постфактум бачили кінець конфлікту, що підтверджується і показами самого ОСОБА_6 та його дружини, суд першої інстанції правомірно не поклав їх в основу вироку суду.
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини та досліджені ним докази, поза розумним сумнівом підтверджують, що саме ОСОБА_6 в день події наніс ОСОБА_9 , тілесні ушкодження, механізм нанесення яких, характер та локалізація узгоджується, як з показаннями потерпілої та свідків, а також підтверджується висновком експерта.
Доводи захисту щодо порушення порядку надання потерпілою висновку спеціаліста №7 від 03.01.2017 року та його використання без отримання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів також є безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей і документів, інших доказів, клопотань, а також на реалізацію їх процесуальних прав.
Статтею 56 КПК передбачено, що потерпілий є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, а й слідчому.
Зважається на те, що потерпілий наділений безпосереднім правом надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров'ю, а слідчий зобов'язаний прийняти ці документи для з'ясування усіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування. Колегія суддів зазначає, що лише у випадку неможливості отримати документи у добровільній формі від потерпілого, слідчий звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді про отримання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів.
Зазначене узгоджується з правовою позицією ВС викладеною у постанові від 18.06.2020 у справі № 740/2536/17 (провадження № 51-634км19).
Як убачається з матеріалів провадження висновок експерта був складений на підставі постанови слідчого і для проведення цього висновку було використано висновок спеціаліста №7 від 03.01.2017 року, який потерпіла добровільно надала, а тому твердження сторони захисту, що медична документація покладена в основу висновку експерта, отримана з порушенням вимог КПК, не ґрунтується на вимогах закону.
За таких обставин при аналізі доводів захисту враховується також правова позиція ВС викладена у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3кс22), в якій зауважено на тому, що при вирішенні питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
А тому з урахуванням того, слідчим дотримано порядок призначення експертизи, яку було проведено уповноваженою особою, беручи до уваги, що сторона захисту не була процесуально обмежена у подачі доказів чи заявлені клопотань про призначення повторної експертизи, враховуючи захистом не зазначено, як саме надання висновку спеціаліста потерпілою вплинуло на конституційні чи конвенційні права обвинуваченого, у такому разі будь-яких порушень вимог процесуального закону та прав обвинуваченого за наведених обставин колегією суддів не вбачається.
Таким чином, досліджені та проаналізовані судом першої інстанції докази в їх сукупності і взаємозв'язку поза розумним сумнівом свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від покарання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України та ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, слід зазначити наступне.
Відповідно до приписів ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Ураховуючи, що інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, відповідно до вимог ст. 12 КК України не є тяжким та з дня його вчинення минуло майже сім років, тобто строки притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 49 КК України сплили, при цьому перебіг давності не зупинявся і не переривався, висновок суду про те, що у разі невизнання ОСОБА_6 вини останній, підлягав звільненню від покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України є обґрунтованими.
Разом з цим, посилання суду першої інстанції на правову позицію ВС викладену у постанові від 18.06.2020 у справі № 756/6876/19 (провадження № 51-5464км19) є нерелевантним, при невизначені конкретного виду та розміру покарання.
Однак, враховуючи відсутність апеляційного поводу з цього питання, колегія суддів не може погіршити процесуальне становище обвинуваченого.
З огляду на вище разом наведене, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - адвоката ОСОБА_5 , - залишити без задоволення.
Вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні №12017040780000594 від 28 квітня 2017 року, щодо ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення її копії.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4