про відмову у відкритті касаційного провадження
01 травня 2025 року
м. Київ
справа №320/27819/23
адміністративне провадження № К/990/15902/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі № 320/27819/24 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач, скаржник), в якому просив:
визнати неправомірними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відмові актуалізувати дані ОСОБА_1 за договором банківського вкладу в національній валюті «Київська Русь» від 19.03.2015 № 24927-62.3;
зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб актуалізувати дані щодо ОСОБА_1 та включити інформацію щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь»), які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу в національній валюті «Київська Русь» від 19.03.2015 № 24927-62.3.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025, адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано неправомірними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відмові актуалізувати дані ОСОБА_1 за договором банківського вкладу в національній валюті «Київська Русь» від 19.03.2015 № 24927-62.3.
Зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб актуалізувати дані щодо ОСОБА_1 та включити інформацію щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу в національній валюті «Київська Русь» від 19.03.2015 № 24927-62.3.
15.04.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якій скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду 11.12.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі № 320/27819/23; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 911/945/16, від 04.06.2018 у справі № 598/1704/16-ц, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а також на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Перевіривши касаційну скаргу та документи, додані до неї, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Київський окружний адміністративний суд в ухвалі від 08.09.2023 про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на значну кількість спорів.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування певної норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов.
Зазначені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними та притаманні кожній аналогічній справі.
Так само, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, оскільки воно не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд вважає, що скаржник не довів наявність підстав, вказаних у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у цій справі.
Також як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд не приймає посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.06.2018 у справі № 598/1704/16-ц, оскільки такі висновки сформовані за інших обставин у справі, відповідно правовідносини в зазначених справах та справі, що розглядається, не є подібними.
Так, у постанові Верховного Суду від 04.06.2018 у справі № 598/1704/16-ц (на яку здійснено посилання у скарзі) позивач просив визнати за ним право вкладника за договором банківського вкладу та право на відшкодування коштів за вказаним договором, зобов'язати Уповноважену особу Фонду включити його до загального реєстру вкладників, які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок Фонду, зобов'язати Фонд виплатити йому 5 000,00 доларів США банківського вкладу. І Верховний Суд погодився із рішенням суду апеляційної інстанції про те, що зарахування на вкладний (депозитний) рахунок позивача грошових сум від третьої особи не допускається, оскільки це призводить до збільшення гарантованої суми відшкодування Фондом, що є підставою для визнання зазначеного договору нікчемним. Отже, враховуючи наведене, укладення між фізичною особою та банком договору банківського вкладу (депозиту) у доларах США суперечить спеціальній процедурі відшкодування вкладів, що передбачена Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого є спеціальними при вирішенні відповідних правовідносин.
Тоді як у справі № 320/27819/23 предметом спору є порушення, встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», процедури відшкодування коштів вкладникам банку за рахунок Фонду Уповноваженою особою та зобов'язання усунути таке порушення, шляхом включення позивача у перелік вкладників, що мають право на відшкодування гарантованого вкладу.
Також Суд не приймає до уваги посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.07.2018 у справі № 911/945/16, оскільки така постанова відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень та у матеріалах касаційної скарги, а відтак у Суду відсутня можливість надати оцінку щодо застосування такого висновку, у межах цієї справи.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Отже, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані у даній справі судові рішення прийняті з урахуванням різних фактичних обставин у справі, у різні періоди часу та за різного правового регулювання, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
У касаційній скарзі скаржник зазначає про необхідність висновку у подібних правовідносинах полягає у тому, щоб Верховний Суд на прикладі цієї справи має надати правовий висновок змісту норм Порядку та Інструкції з ведення Історичного формуляра, Історичної довідки та Журналу бойових дій,
Втім Суд вважає, що таке посилання є формальним, оскільки скаржник не вказує які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; не зазначає який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права за результатами розгляду касаційної скарги.
Верховний Суд звертає увагу, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає, що скаржником не доведено наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Фактично аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи, та незгоди автора касаційної скарги із висновками судів попередніх інстанцій, зазначеними в рішеннях, які оскаржуються, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень.
Інших обґрунтувань щодо наявності підстав касаційного оскарження у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 328 КАС України скаржник не зазначив.
Отже, за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, та скаржником не доведені визначені законом виключні обставини, які можуть слугувати підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі № 320/27819/24 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач: С.М. Чиркін
Судді: Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук