01 травня 2025 року
м. Київ
справа № 520/13234/21
адміністративне провадження № К/990/17655/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Будгарант-7» до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Будгарант-7» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, у якому просило про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 16 червня 2021 року №00113550706, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5 617 993,75 грн; скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 16 червня 2021 року №00113520706, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 32 447,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року, адміністративний позов задоволено.
25 квітня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у якій скаржник просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
За наслідками перевірки вчетверте поданої касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені належним чином передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», заявник раніше вже реалізовував своє право на касаційне оскарження у цій справі. Ухвалами Верховного Суду від 24 лютого 2025 року, від 26 березня 2025 року та від 2 квітня 2025 року вже надавалися детальні, вичерпні роз'яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав, проте касаційні скарги були повернуті скаржнику як такі, що не містила підстав касаційного оскарження. Натомість, ці роз'яснення так і не були враховані скаржником при повторному зверненні.
Вчетверте подана касаційна скарга так і не усуває недоліків, на які було вказано Верховним Судом, додаткових переконливих обґрунтувань не містить. Скаржником у касаційній скарзі зазначено, що підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про порушення судами попередніх інстанцій пункту 198.3 статті 198, та підпункту «в» пункту 200.4, статті 200 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №520/1536/19, однак подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів позивача до зазначеної підстави.
Так, нормою абзацу другого пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Натомість, посилаючись на постанову Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено висновки) скаржник не зазначає взаємозв'язку із посиланням: 1) на норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) який саме висновок у ній викладено; 3) висновок суду апеляційної інстанції, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Вказуючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, контролюючий орган лише цитує витяги з приведеної постанови щодо обставин, які можуть свідчити про необґрунтованість податкової вигоди, при цьому обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник не наводить.
Поряд з цим, Суд звертає увагу скаржника, що висновки Верховного Суду у справах, пов'язаних з питанням дослідження реальності господарських операцій є сформованими й усталеними. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, які саме документи мають силу первинних, а які обставини можуть свідчити про нереальність господарських операцій. Верховний Суд у своїх постановах послідовно дотримується позиції про обов'язок судів надавати оцінку обставинам та наданим на їх підтвердження доказами у їх сукупності. В решті її зміст дублює зміст попередніх касаційних скарг, які вже було повернуто Судом а доводи та обґрунтування ідентичні попередньо повернутим.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Попередньою ухвалою Суд акцентував увагу касатора на невиконанні приписів процесуального закону та вимог Суду, що, однак не мало дієвих наслідків. Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які надавалися йому Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині визначення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Враховуючи вказане, недоцільним є повторне роз'яснення скаржникові, чому такі доводи є недостатніми для відкриття касаційного провадження.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо належного оформлення касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд наголошує, що особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС в Чернівецькій області підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Будгарант-7» до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська