23 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/16273/24 пров. № А/857/3167/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участі секретаря судового засідання: Хомин Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року (головуючий суддя Братичак У.В., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про протиправним та скасування припису,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради( на час розгляду справи в апеляційній інстанції - Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати припис начальника Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Балукової Тетяни Валеріївни про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини від 08.07.2024 №0004/П0904.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано припис Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини від 08.07.2024 №0004/П0904.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради оскаржило його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що в оскаржуваному рішенні судом встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірний припис прийнятий відповідачем з метою демонтажу до 29.07.2024 нібито самочинно влаштованого засклення відкритого балкону у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 . Зазначає, що його не було письмово повідомлено про занесення будинку № 19 до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, охоронний договір не укладався. У свою чергу, без належного повідомлення власників житла, що їхній будинок занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, із визначенням нових правил, меж та режиму утримання такого об'єкта, власники законно діють в межах ЖК України, Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про захист прав споживачів».
Повідомляє, що спірний будинок побудований ще у 1927 році та потребував капітального ремонту, чого місцевою владою не забезпечено, а власники будинків як могли закривали відкриті балкони заскленням, щоб не затікала вода і для утеплення квартир, що є обов'язком для власника житла - забезпечити схоронність будинку, як це вимагають норми ст. ст. 151, 152 ЖК України.
Враховуючи вищенаведене, позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Проте, апелянт зазанчає, що згідно п. 1 ч. 2 Наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 18.01.2021 №14 інформування власників об'єктів культурної спадщини про занесення таких об'єктів до Державного реєстру нерухомих пам'яток України здійснюється Львівською обласною державною адміністрацією.
Проте, Львівська обласна державна адміністрація не була залучена до участі у справі та до неї не було надіслано жодного запиту щодо інформування позивача про занесення об'єкту до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. А тому, відповідно, твердження позивача, на яке посилається суд при винесенні оскаржуваного рішення не може відповідати дійсності, оскільки така інформація, та докази відсутні в матеріалах справи. Суд не може самостійно на власний розсуд підтверджувати обставини без наявних належних та допустимих доказів, що містяться виключно в Львівської обласної державної адміністрації.
Більше того, суд досліджував питання щодо необхідності залучення до справи інших учасників, оскільки за власною ініціативою, у судовому засіданні, що відбулося 16.09.2024 суд протокольною ухвалою замінив відповідача у справі з начальника Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради на Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. Але жодним чином не вжив заходів щодо залучення до справи Міністерства культури та інформаційної політики України та Львівської обласної адміністрації, хоча виносячи оскаржуване рішення посилався на обставини, що відомі виключно вищезазначеним особам.
Більше того, сам факт вчинення позивачем порушення пам'яткоохоронного законодавства, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини» не оспорюється, розуміється та визнається як самим позивачем так і судом.
Тобто, винесення судом оскаржуваного рішення фактично слугує для позивача способом легалізації вчиненого правопорушення, а саме самочинного влаштування засклення відкритого балкону та антени супутникового телебачення з кріпленнями та допоміжними елементами, що розташовані на фасаді будинку - пам'ятки культурної спадщини.
Також, зазначає, що спірні правовідносини виникли на момент, коли будинок № 19 по вул. Панаса Мирного у м. Львові був внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а тому такий, на момент винесення припису управління охорони історичного середовища, є пам'яткою архітектури, а тому на позивача поширюються обов'язки, визначені Законом України «Про охорону культурної спадщини».
Більше того, у якій би власності пам'ятка не перебувала, виходячи із змісту ч. ч. 4, 5 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує; власник не може використовувати право власності на шкоду інтересам суспільства. Пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця (ч. 1 ст. 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Окрім того, власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо (ч. 1, 2 ст. 24).
На фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам'ятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам'ятки), покладається обов'язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам'ятки в належному стані за власні кошти (ст. 29 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону (ч. 3 ст. 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Вищезазначені обставини свідчать про порушення позивачем Закону України «Про охорону культурної спадщини» та законність винесення припису управління охорони історичного середовища ЛМР.
Відповідно до преамбули Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Статтею 1 цього ж Закону визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Таким чином, Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» слід застосовувати до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.
Відповідно до преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини», цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Згідно з ч.1 ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, крім іншого: видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них, застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено: пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності.
У якій би власності пам'ятка не перебувала, виходячи із змісту ч. ч. 4, 5 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує; власник не може використовувати право власності на шкоду інтересам суспільства.
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язаний утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього закону та охоронного договору.
У Розділі V Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме статтею 22 передбачено, що пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо (ч. 1, 2 ст. 24).
Повідомляє, що відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики України № 14 від 18.01.2021 року «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» віллу родини ОСОБА_2 (охоронний № 5078/19-Лв), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення.
Згідно довідки № 5 з місця проживання про склад сім'ї і реєстрації (копія додається), власником квартири кв. АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 .
Оскаржуваним приписом Управління охорони історичного середовища ЛМР від 08.07.2024 року № 0004/П0904 встановлено, що власником вищезгаданої квартири самочинно влаштовано засклення відкритого балкону та антену супутникового телебачення з кріпленнями та допоміжними елементами, що розташовані на фасаді будинку - пам'ятки культурної спадщини.
Згідно з абз. 2 ст. 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Відповідно до п.1.1 Положення про управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому від 29.03.2024 року № 483 (далі - Положення), Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (надалі - управління) є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 04.02.2021 № 32 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Згідно з п.1.2 Положення, Управління є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету міської ради, Львівському міському голові і підпорядкованим керуючому справами виконавчого комітету.
Відповідно до п. 4.1.37 Положення, до компетенції управління належать такі повноваження, зокрема: Видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та у зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проєктів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», дозволів або з відхиленням від них на підставі відповідних нормативно-правових актів органів охорони культурної спадщини вищого рівня; складання протоколів про адміністративні правопорушення та формування адміністративних справ у сфері охорони культурної спадщини.
Таким чином, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об'єкта культурної спадщини.
Отже, приймаючи оскаржуване рішення (припис), Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради виконувалися повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам'ятки, здійснювався огляд пам'ятки архітектури та перевірка належного утримання та використання пам'ятки архітектури, шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних, а не проводилась перевірка господарської діяльності позивача.
Відтак, спірні правовідносини у справі регулюються нормами спеціального закону - Законом України «Про охорону культурної спадщини».
Більше того, абзацом 1 статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено обов'язок спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини шляхом видачі припису.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив таку залишити без задоволення, а рішення суду першої істанції - без змін.
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_3 .
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 18.01.2021 №14 занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення об'єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини» у Львівській області згідно з переліком, відповідно до додатку.
Додатком до вказаного вище наказу визначено перелік пам'яток культурної спадщини, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення у Львівській області, серед яких за №1108 вказана вілла родини Лучкевичів 20-років ХХ століття, місцезнаходження вул. П. Мирного, 19, м. Львів, пам'ятка архітектури, взята під охорону Розпорядженням представника президента України №374 від 15.04.1994, охоронний №5078/19-Лв.
08.07.2024 Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради за результатами проведеного обстеження, з метою захисту об'єкта культурної спадщини (пам'ятки культурної спадщини), а саме вілли родини Лучкевичів, охоронний №5078/19-Лв, наказ Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 18.01.2021 №14, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , власник ОСОБА_1 , ОСОБА_3 видано припис, у якому від ОСОБА_1 , ОСОБА_3 вимагається в термін до 29.07.2024 демонтувати самочинно влаштоване засклення відкритого балкону та антену супутникового телебачення з кріпленнями та допоміжними елементами, розташовані на фасаді будинку - пам'ятки культурної спадщини. Про виконання вимог цього припису негайно письмово повідомити Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради.
Вважаючи такий припис протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду з вимогами про його скасування.
Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно з абзацами другим, третім преамбули до вищезгаданого Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III) об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
У абзацах третьому, двадцять другому статті 1 Закону № 1805-III надано визначення таким термінам:
об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 6 цього ж Закону до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам'ятки.
До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону (пункт 11 частини другої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
За приписами частин 2, 3 статті 14 вищенаведеного Закону об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об'єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об'єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини.
Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.
Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки.
За змістом статті 17 Закону № 1805-III пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
У документі, який посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.
Статтею 22 Закону № 1805-III встановлено, що пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Згідно з ст. 23 Закону № 1805-III усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
При передачі пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам'ятка, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із цього Закону.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 24 Закону № 1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
Використання пам'ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Режими використання пам'ятки визначаються науково-проектною (науково-дослідною) документацією, що складається за результатами проведених досліджень.
Рішення про затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режимів використання пам'ятки приймається:
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо пам'яток національного значення;
органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам'яток місцевого значення.
Порядок визначення режимів використання пам'яток та затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації встановлюється Кабінетом Міністрів України.
До визначення у встановленому порядку режиму використання пам'ятки відповідно до частини другої цієї статті режим використання пам'ятки встановлюється відповідно до режимів використання, рекомендованих в обліковій документації або в охоронному договорі.
У разі невизначення режиму використання пам'ятки в обліковій документації, охоронному договорі на пам'ятці допускаються лише консервація, реставрація, музеєфікація, ремонт, пристосування.
Відомості про режими використання пам'ятки (у тому числі режими, встановлені відповідно до абзаців першого і другого цієї частини) вносяться до Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру як обмеження у використанні земель.
Забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Частиною 1 статті 27 Закону № 1805-III передбачено, що у разі, коли пам'ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані привести цю пам'ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
Згідно з ст. 30 Закону № 1805-III органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
Як уже згадувалоь вище, Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 18.01.2021 №14 занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення об'єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини» у Львівській області згідно з переліком, відповідно до додатку.
Додатком до вказаного вище наказу визначено перелік пам'яток культурної спадщини, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення у Львівській області, серед яких за №1108 вказана вілла родини Лучкевичів 20-років ХХ століття, місцезнаходження вул. П. Мирного, 19, м. Львів, пам'ятка архітектури, взята під охорону Розпорядженням представника президента України №374 від 15.04.1994, охоронний №5078/19-Лв.
Також зазначеним наказом зобов'язано Львівську обласну державну адміністрацію поінформувати власників об'єктів культурної спадщини або уповноважені ними органи про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; протягом 2021 року забезпечити приведення облікової документації на пам'ятки, занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, у відповідність до цього наказу; забезпечити формування облікових справ на пам'ятки культурної спадщини у паперовій та електронній формах; у місячний строк визначити межі та режими використання території пам'яток; до прийняття в установленому порядку рішення про визначення меж території і режимів використання пам'яток культурної спадщини згідно з переліком, що додається до цього наказу: межі території визначити відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу IV Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 р. № 158; режим використання пам'яток культурної спадщини встановлювати відповідно до рекомендованих в обліковій документації режимів використання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до абзацу третього частини другої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року №158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2013 року за № 528/23060, затверджено Порядок обліку об'єктів культурної спадщини.
Розділом ІХ вказаного порядку визначено особливості включення до Реєстру об'єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом.
Згідно з пунктами 1, 5 розділу ІХ Порядку Мінкультури забезпечує включення до Реєстру об'єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом:
пам'яток всесоюзного, республіканського значення - за категорією національного значення шляхом підготовки проекту постанови Кабінету Міністрів України про занесення пам'ятки до Реєстру за категорією національного значення;
інших пам'яток - за категорією місцевого значення шляхом прийняття рішення про занесення таких пам'яток до Реєстру за категорією місцевого значення.
Про занесення до Реєстру пам'ятки Мінкультури у строк, що не перевищує 10 робочих днів, повідомляє уповноважений орган, який в свою чергу у п'ятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення інформує власника цієї пам'ятки або уповноваженого(ої) ним органу (особи) про прийняті рішення та особливості здійснення права власності на пам'ятку рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.
При цьому суд слушно зауважив, що таке повідомлення переслідує мету - довести до відома власника нерухомого майна той факт, що це майно набуло спеціального охоронного статусу, який передбачений законодавством про охорону культурної спадщини, і що з дня набуття такого статусу цим майном у суб'єкта власності виникають певні права та обов'язки, закріплені у законі.
Беручи до уваги вищевикладене, правильним є твердження, що отримання власником пам'ятки повідомлення відповідного органу охорони культурної спадщини про включення такої до Реєстру об'єктів культурної спадщини та особливості здійснення права власності на таку пам'ятку тотожне обізнаності суб'єкта власності на пам'ятку про ці обставини.
При цьому, лише той власник об'єкта культурної спадщини, який обізнаний про наявність такого статусу, може усвідомлювати виникнення у нього відповідних обов'язків, у тому числі й щодо укладення на цей об'єкт охоронного договору та особливості здійснення права власності на нього.
Схожа правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 320/5145/23.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про те, що будинку АДРЕСА_2 , в якому знаходиться його квартира був занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Також в матеріалах справи відсутні відомості про те, що на виконання вимог ч. 3 ст. 14 Закону №1805-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видав власнику пам'ятки свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки.
Крім того відстуні докази і наявності того, чи приводилася на виконання Наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 18.01.2021 №14 облікова документація на будинок АДРЕСА_2 у відповідність до цього наказу, чи забезпечено формування облікової справи на таку пам'ятку у паперовій та електронній формах, чи визначено межі та режими використання території відповідної пам'ятки та чи доведена відповідна інформація до позивача.
Також, відповідачем не встановлено, коли саме було здійснено засклення відкритого балкону та змонтовано антену супутникового телебачення будинку АДРЕСА_2 , зокрема до, чи після занесення такого будинку до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та за яких обставин.
З оскаржуваного припису від 08.07.2024 №0004/П0904 вбачається, що такий винесений за результатами проведеного обстеження, поряд з цим в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем відповідного обстеження, відсутні будь-які фото-, відео- матеріали (окрім фотографій, наданих самим же позивачем), акти здійснюваного охоронюваного заходу, ким та коли такий здійснювався, чи залучався до такого заходу ОСОБА_1 як співвласник об'єкта культурної спадщини.
Отже, вихід осіб, які проводили обстеження за місцем знаходження об'єкта культурної спадщини за адресою: будинку АДРЕСА_2 не документований жодним розпорядчим актом, позивача про проведення заходу не повідомлено, жодних пояснень від нього не отримано, за наслідками контрольного заходу акту обстеження не складалося, протилежного матеріали справи не містять.
З урахуванням вказаного, суд першої інстанції вірно вважав, що таке свідчить про порушення відповідачем принципу обґрунтованості при прийнятті спірного припису, бо обґрунтування, як визначальна властивість акту індивідуальної дії, спрямована на формування юридичної визначеності рішень суб'єктів владних повноважень. Відсутність пояснень, що підкріплюються відповідними доказами нівелює правомірність акту індивідуальної дії.
Не заперечуючи обов'язку позивача дотримуватися всіх вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини, суд першої інстанції підставно вкаазв, що здійснення відповідачем вказаних контрольних заходів має відповідати вимогам, передбаченим Законом №1805-III та прийнятим на його основі нормативно-правовим актам, зокрема в частині належного повідомлення останнього про занесення його будинку до Реєстру об'єктів культурної спадщини.
Враховуючи зазанчене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що припис прийнято відповідачем без дотримання, передбачених статтею 2 КАС України, принципів, зокрема не обґрунтовано та без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), без урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому повинен бути скасований, відповідно за таких обставин наявні підстави для задоволення позову.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №380/16273/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. І. Мікула
І. М. Обрізко
Повне судове рішення складено 01.05.25