30 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 158/585/25 пров. № А/857/10621/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 лютого 2025 року, прийняте суддею Поліщук С.В. о 14 годині 24 хвилині у м. Ківерці, у справі за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-
встановив:
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до громадянина російської федерації ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 лютого 2025 задоволено позов.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач незаконно перебуває на території України, ним не виконано у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення до країни походження від 22.07.2021, довідка про звернення за захистом в Україні №012419 втратила свою чинність, рішенням ДМС України №161-24 від 31.10.2024 відмовлено відповідачу по справі у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке останнім в судовому порядку оскаржено не було. В подальшому відповідачем не вчинялось жодних дій з легалізації його перебування на території України, дана особа є неідентифікована, оскільки у нього відсутній паспортний документ, який дає право на виїзд з України, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач і в подальшому може ухилитись від виконання рішення компетентного органу про його примусове видворення до країни походження або третьої країни, що унеможливлює виконання вищевказаного рішення щодо відповідача по справі, а тому суд обґрунтовано вважає, що є підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення процедури видворення з поміщенням до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строк 6 (шість) місяців.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, громадянин російської федерації ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що позовною вимогою є затримання з метою ідентифікації ОСОБА_1 , однак судом першої інстанції не враховано, що ідентифікація особи - це встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.
Разом з тим, відповідач звертався до ГУ ДМС в Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту на підставі чого 16.12.2021 останньому було видано довідку про звернення за захистом в Україні за №012419 строком дії до 16.01.2022 та який в подальшому було продовжено до 10 липня 2022. В подальшому термін вищевказаної довідки продовжено не було.
Відповідач неодноразово звертався до ГУ ДМС в Харківській області та центрального апарату ДМС України для вирішення питання про продовження терміну дії довідки, проте йому в усному порядку було роз'яснено, що зупинено строки надання адміністративних послуг суб'єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні.
Звертає увагу на те, що у відповідача наявна копія паспорта громадянина російської федерації № НОМЕР_1 , оригінал якого останній здав на зберігання ГУ ДМС в Харківській області.
Крім того, громадянин російської федерації ОСОБА_1 перебуває на території України на момент злочинного повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 та засуджує злочинні дії влади агресора. Враховуючи цю обставину останньому загрожує небезпека за ознаками політичних переконань та національності в ситуації міжнародного збройного конфлікту.
Покликається на те, що Конвенція 1951 і Протокол до неї 1967, а також приписи Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» гарантують захист не тільки біженцям, а і усім особам, зокрема тим, що потребують додаткового захисту.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26 лютого 2025 співробітниками ДСР Національної поліції України було виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прибув до України у 2014 з приватною метою. Доказів легалізації перебування на території України у вказаний період відповідач по справі суду не надав.
12 липня 2021 Основ'янським РВ у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 у термін до 22.07.2021.
Судом також встановлено, що 16.12.2021 відповідач по справі - громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, на підставі чого 16.12.2021 останньому було видано довідку про звернення за захистом в Україні за №012419 строком дії до 16.01.2022 та який в подальшому було продовжено до 10 липня 2022. В подальшому термін вищевказаної довідки продовжено не було.
Рішення ДМС України №161-24 від 31.10.2024 громадянину російської федерації ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення в судовому порядку оскаржено не було (а.с. 8).
26 лютого 2025 співробітниками ДСР Національної поліції України було виявлено та затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , про що свідчить копія протоколу про адміністративне затримання МКМ №000480 від 26.02.2025. (а.с. 8 на звороті -9).
26.02.2025 рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області постановлено примусово видворити громадянина російської федерації ОСОБА_1 з території України до країни походження або третьої країни На підставі рішення даного органу відповідача по справі поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10 на звороті 12).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Частиною шістнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, третьої статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Частинами першою, другою, п'ятою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Частиною четвертою статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Статтею 31 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1110 визначено, що такий пункт є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії.
Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи.
За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи в зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;
2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;
4) зобов'язання внести заставу.
43. Частиною тринадцятою статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI варто зважати на те, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:
1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення;
2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 у справі № 359/5975/17, від 28 лютого 2019 у справі № 754/2198/17, від 26 червня 2019 у справі № 755/12159/18, від 09 серпня 2019 у справі №359/5823/16-а, від 27 квітня 2023 у справі №522/11882/22, від 24 травня 2023 у справі №296/8455/22.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2024 у справі № 160/1521/23 зазначив, що «лише з'ясувавши наявність підстав для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до сімейного життя подружжя.
Відтак, є помилковим покликання позивача на перешкоджання відповідачем проведенню процедури видворення, а також існуванні ризику його втечі та мотивів ухилятися від виконання законних вимог органів державної міграційної служби».
Згідно ч. 2 ст. 17 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, іноземець або особа без громадянства та приймаюча сторона для продовження строку перебування в Україні подають письмові звернення не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено до тепер.
Відповідно до Указу Президента України за № 64, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Так, в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування.
Судом першої інстанції не було враховано прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 21.10.2022 №1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану», яка визначає, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам російської федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в'їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.
Іноземці або особи без громадянства, крім громадян російської федерації, зобов'язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану. Судом першої інстанції у даній справі не враховано те, що ОСОБА_1 має міцні соціальні зв'язки, оскільки 21.10 2023 уклав шлюб за Шаріатом з громадянкою України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 про, що у книзі реєстрації актів про шлюб зроблено запис №4/459.
Крім того відповідач позитивно характеризується у громадській організації «Дагестанська діаспора в Україні» членом якої він являється та підтверджуючі матеріали наявні у справі..
Згідно характеристики, долученої до матеріалів справи, ОСОБА_1 одружений, має одну дитину є чесним порядним та патріотом України, надає посильну допомогу воїнам-мусульманам, які воюють за Україну і батальйону імені Імама Шаміля.
Також відповідно до довідки від 17.04.2025, виданої Добровольчим формуванням територіальної громади м. Києва «Загін ТрО при Президентові України» окремий підрозділ «Мусульманський корпус «Кавказ» відповідач з 10.09.2022 перебуває у складі окремого загону у якості добровольця.
На думку суду, такі дії відповідача свідчать про намір відповідача легалізувати своє перебування в України.
Вказані відомості свідчать про те, що позивачу достеменно було відомо дані про особу відповідача, а саме його прізвище, ім'я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство, сімейний стан та постійне місце проживання, тобто особа відповідача є ідентифікованою. Відповідно, покликання на те, що метою затримання та поміщення відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є ідентифікація особи, є безпідставним.
Приписами статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 у справі «Анатолій Руденко проти України» (№ 50264/08) указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі» (заява №26629/95) і «Станєв проти Болгарії» [ВП] (заява № 36760/06).
Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 листопада 2019 у справі «Іліас та Ахмед проти Угорщини» (Ilias and Ahmed v. Hungary) (заява № 47287/15) указав на те, що, проголошуючи право на свободу, перший пункт статті 5 Конвенції стосується фізичної свободи особи, і його мета полягає в гарантуванні того, що нікого не може бути свавільно позбавлено такої свободи. Для встановлення того, чи був хтось «позбавлений свободи» у розумінні статті 5 Конвенції, відправним пунктом повинна бути конкретна ситуація та має враховуватися ціла низка критеріїв, таких як вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування відповідного заходу. Різниця між позбавленням та обмеженням свободи є питанням ступеня або інтенсивності, а не природи або сутності (пункт 212).
Відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції йдеться про фізичну свободу особи, і мета цих приписів полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цих приписів.
Відповідні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 у справі № 461/2622/23, правовідносини у якій є подібними до спірних.
Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 № 26- рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 № 2-рп/2016).
Беручи до уваги вказані позиції Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України щодо обмеження свободи людини, колегія суддів зазначає що під час розгляду справи про поміщення особи до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, слід враховувати принцип пропорційності, зокрема, при оцінці обґрунтованості обмежень свобод, що застосовуються до іноземців при поміщенні до такого закладу, щоб не порушити при цьому сутність такого права, тобто фактичного обмеження фізичної свободи особи.
Таким чином з метою забезпечення балансу між необхідністю та метою обмеження фізичної свободи особи, суд має оцінити вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування такого заходу як поміщення до ПТПІ, у порівнянні з іншими варіантами, такими як взяття на поруки громадською організацією «Дагестанська діаспора в Україні» членом якої являється відповідач чи «Загін ТрО при Президентові України» окремий підрозділ «Мусульманський корпус «Кавказ» відповідач з 10.09.2022 перебуває у складі окремого загону у якості добровольця.
У контексті цієї справи, враховуючи характеристику особи іноземця, встановлені обставини щодо законності підстав його в'їзду на територію України, мети та легалізації перебування на території України, застереження органів державної міграційної служби тільки щодо виїзду, не свідчить про ухиляння ОСОБА_1 від контакту з компетентними органами та виконання обов'язку у розумінні статті 26 Закону № 3773-VI.
Затримання відповідача та його перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні не відповідатиме принципу пропорційності втручання в право на свободу та особисту недоторканість, що є одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини.
Відповідно до статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суб'єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України).
Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 у справі №204/521/24 зазначив, що навіть в умовах воєнного стану для суб'єкта владних повноважень обов'язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.
У постанові від 26 січня 2024 у справі № 522/11225/22 Верховний Суд, зважаючи на поведінку іноземця, не вбачав неспівмірності та непропорційності між застосованими до нього заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, позаяк такі є адекватним реагуванням уповноваженого органу на порушення особою міграційного законодавства.
Визначені у цій постанові Верховного Суду підходи можуть бути ураховані при вирішенні спірних правовідносин хоч і від зворотного, а саме: необхідність врахування наслідків застосованого заходу до іноземця/особи без громадянства, його співмірності та пропорційності, врахування інтересів та прав особи, способу застосування уповноваженими органами заходу на порушення міграційного законодавства, виявлення волевиявлення та здійснення будь-яких дій з метою легалізації проживання на території України.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд не здійснює перерозподілу судових витрат в силу вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.272, 289, 310, 315, 7, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 лютого 2025 року у справі №158/585/25 та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 01.05.2025.