30 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/4927/24 пров. № А/857/28198/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Онишкевича Т.В.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Осташ А.В.), ухвалене в порядку письмового провадження в м. Тернопіль 23 жовтня 2024 року, у справі №500/4927/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,
05.08.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, просив: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 30.07.2024 №14354/03-16 в частині відмови позивачу в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»; обов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи у Козівському районному агропромисловому об'єднанні з 02.01.1986 по 31.12.1991; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ та перерахувати і виплатити пенсію за віком з 29.01.2024 із урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 25.01.2024 №03-08/1, виданої Державною казначейською службою України в Козівському районі Тернопільської області.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 30.07.2024 №14354/03-16; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи в Козівському районному агропромисловому об'єднанні з 02.01.1986 року по 31.12.1991. В решті позову відмовлено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі трудової книжки та наданих позивачем документів, до стажу державної служби підлягають зарахуванню періоди роботи позивача в Козівському районному агропромисловому об'єднані з 02.01.1986 по 31.12.1991, а відтак виснував, що рішення Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області від 30.07.2024 № 14354/03-16 прийняте без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню. Щодо позовної вимоги про врахування при переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію державного службовця довідки від 25.01.2024 №03-08/1, виданої Управлінням Державної казначейської служби України в Козівському районі Тернопільської області, суд першої інстанції зазначив, що така задоволенню не підлягає, оскільки довідку про заробітну плату державного службовця повинно бути видано станом не раніше травня 2016 року та не пізніше місяця, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки має місце призначення одного й того ж самого виду пенсії (пенсії за віком), але за іншим законом, а відтак дійшов висновку про те, що належною довідкою могла слугувати лише та, яка видана за аналогічною посадою, у випадку з позивачем, станом на грудень 2021 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що враховуючи повторність порушення прав позивача, непослідовність дій і рішень відповідача, з метою відновлення прав позивача на пенсійне забезпечення вважає, що суду слід було втрутитися у дискреційні повноваження пенсійного органу та зробити висновок про те, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII, починаючи з 29.01.2024 року, та виплатити недоотримані кошти, з урахуванням довідки від 25.01.2024 року № 03-08/1 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданої управлінням ДКС України в Козівському районі Тернопільської області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що 26.07.2024 на запит від 18.07.2024 отримано лист від 19.07.2024 № 479 архівного відділу № 4 Тернопільської районної військової адміністрації Тернопільської області та завірені копії з документів фонду № 3 «Управління сільського господарства виконкому Козівської районної ради народних депутатів», «Козівського районного агропромислового об'єднання» згідно яких до стажу державної служби неможливо зарахувати період роботи в Козівському районному агропромисловому об'єднані з 02.01.1986 по 31.12.1991, оскільки не простежується підпорядкування вищезазначеного об'єднання до районної державної адміністрації. Скаржник вказує, що згідно наданих документів, відсутні правові підстави для зарахування періоду роботи в Козівському районному агропромисловому об'єднані з 02.01.1986 по 31.12.1991. Скаржник вважає, рішення Головного управління від 30.07.2024 № 192250005263 (вих. 30.07.2024 14354/03-16) є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відсутні правові підстави для зарахування періоду роботи в Козівському районному агропромисловому об'єднанні з 02.01.1986 по 31.12.1991. На думку скаржника судом першої інстанції неправомірно зобов'язано Пенсійний орган зарахувати до стажу позивача період роботи Козівському районному агропромисловому об'єднанні з 02.01.1986 по 31.12.1991.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 з січня 2022 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
29.01.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняло рішення №2180/03-16 від 05.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Дане рішення було оскаржене в судовому порядку, і рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі №500/776/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу державної служби гр. ОСОБА_1 період проходження ним строкової військової служби із 28.10.1983 року по 10.06.1985 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №197 від 29.01.2024 про переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, починаючи з 29.01.2024 року та виплату йому недоотриманих коштів та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.
За результатами повторного розгляду винесено рішення від 30.07.2024 №14354/03-16, яким зараховано до стажу державної служби ОСОБА_1 період військової служби з 28.10.1983 по 10.06.1985 відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно заяви від 29.01.2024.
Зокрема зазначено, що 26.07.2024 на запит від 18.07.2024 відповідачем отримано лист від 19.07.2024 №479 архівного відділу № 4 Тернопільської районної військової адміністрації Тернопільської області та завірені копії з документів фонду № 3 «Управління сільського господарства виконкому Козівської районної ради народних депутатів», «Козівського районного агропромислового об'єднання» згідно яких до стажу державної служби неможливо зарахувати період роботи заявника в Козівському районному агропромисловому об'єднані з 02.01.1986 по 31.12.1991, оскільки не простежується підпорядкування вищезазначеного об'єднання до районної державної адміністрації.
Також вказано, що надана заявником довідка від 25.01.2024 № 03-08/1 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), видана управлінням Державної казначейської служби України в Козівському районі Тернопільської області, не відповідає вимогам Порядку № 622 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 № 823.
Оскільки стаж заявника на посадах віднесених до посад державної служби становить 14 років 2 місяці 26 днів, а відтак в органів ПФУ відсутні правові підстави для переведення позивача на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
Не погодившись із вказаним рішенням та вважаючи порушеним право на соціальний захист, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначені Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №889-VIII) відповідно до статті 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 10 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з пунктом 12 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу XI «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Оскільки період проходження позивачем військової служби з 28.10.1983 року по 10.06.1985 року, що становить 1 рік 7 місяців 13 днів, вже було зараховано позивачу до стажу державної служби, то, відповідно до вимог ч.4 ст.78 КАС України, дана обставина не підлягає додатковому доказуванню.
Також, рішенням Головного управління ПФУ в Миколаївській області від 30.07.2024 підтверджено наявність у позивача стажу на посадах, віднесених до посад державної служби 14 років 2 місяці 26 днів.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу була відсутність у нього необхідного стажу державної служби у зв'язку з не зарахуванням до стажу державної служби періоду його роботи період із 02.01.1986 року по 31.12.1991 року коли позивач працював у Козівському районному агропромисловому об'єднанні.
Так, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 (до моменту вступу в дію Закону №889-VII від 10.12.2015) здійснювалось відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі Порядок №283).
Відповідно до пункту 2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується період роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.
Так, додатком до Порядку №283 встановлено, що до переліку державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, відносяться, у тому числі, і місцеві органи державного управління міністерств і відомств УРСР та інших республік, а також СРСР.
На виконання постанови ЦК КПРС від 14.11.1985 №1114 «Про подальше удосконалення управління агропромисловим комплексом» та постанови ЦК КП УРСР і Ради Міністрів УРСР від 10.12.1985 №429 «Про подальше удосконалення управління агропромисловим комплексом Української РСР» утворено Державний агропромисловий комітет Української РСР як центральний союзно-республіканський орган державного управління.
Відповідно до п. 3 Положення про Державний агропромисловий комітет Української РСР Держагропром УРСР, агропромислові комітети областей, районні агропромислові об'єднання, підвідомчі їм радгоспи, підприємства, організації й установи, а також колгоспи утворюють системи Держагропрому УРСР і входять до єдиної системи Держагропрому СРСР.
Постановою ЦК Компартії УРСР і Ради Міністрів УРСР № 429 від 19.12.1985 "Про подальше вдосконалення управління агропромисловим комплексом Української РСР" визначено, що Державний агропромисловий комітет Української РСР є центральним органом державного управління агропромисловим комплексом республіки. У свою чергу, Держагропром УРСР здійснює свою діяльність під керівництвом Ради Міністрів УРСР, а агропроми областей, районні агропромислові об'єднання - під керівництвом відповідно виконкомів обласних, районних рад народних депутатів.
Згідно довідки Департаменту агропромислового розвитку Тернопільської ОВА від 07.06.2024, вбачається, що рішенням сесії Тернопільської обласної ради народних депутатів від 13.05.1991 раду агропромислових формувань реорганізовано в Управління сільського господарства виконкому обласної ради народних депутатів.
З огляду на це, відповідні рішення були прийняті на сесіях районних рад народних депутатів про реорганізацію районних агропромислових об'єднань управління сільського господарства виконкомів районних рад народних депутатів.
Як це правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до довідок від 25.04.2024 року, виданих архівним відділом Тернопільської районної державної адміністрації, Козівське районне агропромислове об'єднання утворене з 01.01.1986 року на основі постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 14.11.1985 № 1114 «Про дальше вдосконалення управління агропромисловим комплексом», ЦК Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 10.12.1985 № 429, постанови бюро Тернопільського обкому Компартії України та виконкому Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 29.12.1985 р. №421, наказу № 1 від 31.12.1985 року Козівського районного агропромислового об'єднання та на основі наказу Держагропрому УРСР від 18.01.1986 року № 12.
Таким чином, у спірний період Козівське районне агропромислове об'єднання було місцевим органом державного управління центрального органу державного управління СРСР.
Апеляційний суд наголошує, що Верховним Судом України у постановах від 16.12.2021 року у справі № 538/804/17, від 17.05.2021 року у справі № 607/5615/17, від 18.12.2018 року у справі № 1805/2а-255/11 була вказана аналогічна правова позиція щодо зарахування періоду роботи в районному агропромисловому об'єднанні до стажу державної служби.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, що згідно архівної довідки № 379 від 21.05.2024, у документах архівного фонду Управління сільського господарства виконкому Козівської районної ради народних депутатів, в штатних розписах працівників апарату управління Козівського районного агропромислового об'єднання за 1986, 1987 роки значиться посада ведучого спеціаліста групи по контрольно - ревізійній роботі, за 1988, 1989, 1990 роки значиться посада ведучого бухгалтера - ревізора, за 1991 рік значиться посада старшого ревізора 1 кат.
Підсумовуючи наведене вище, та враховуючи записи трудової книжки та наданих позивачем документів, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що до стажу державної служби підлягають зарахуванню періоди роботи позивача в Козівському районному агропромисловому об'єднані з 02.01.1986 по 31.12.1991.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, відмовляючи позивачу в зарахуванні до стажу роботи періодів роботи з 02.01.1986 по 31.12.1991 в Козівському районному агропромисловому об'єднанні, діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, тобто діяло протиправно, є правильними та обґрунтованими.
Щодо аргументів апеляційної скарги позивача з покликанням на вимоги його позовної заяви про врахування при переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію державного службовця довідки від 25.01.2024 №03-08/1, виданої Управлінням Державної казначейської служби України в Козівському районі Тернопільської області то апеляційний суд зазначає таке.
Згідно пункту 4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Водночас:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;
у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;
матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач з січня 2022 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», водночас 29.01.2024 звернувся із заявою до відповідача про перехід на пенсію за віком згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу». До заяви додано, довідку від 25.01.2024 №03-08/1 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами скаржника-позивача, що в даному випадку має місце призначення іншого виду пенсії, а саме за віком згідно Закону України «Про державну службу».
Апеляційний суд звертає увагу, що позивач на час звернення за призначенням пенсії не займав посаду державної служби, тому з урахуванням положень ст. 37 Закону № 3723-ХІІ розмір пенсії позивача підлягає обчисленню із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Вказаний висновок узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, виловленими у постанові від 13.02.2019 у справі № 822/524/18. Орім того Верховний Суд у постанові від 27.01.2023 у справі №340/4184/21 не знайшов правових підстав для відступу від зазначеного правового висновку.
Таким чином, апеляційний суд вважає помилковими висновками суду першої інстанції про те, що довідку про заробітну плату державного службовця повинно бути видано станом не раніше травня 2016 року та не пізніше місяця, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, а подана довідка не може братися до уваги, оскільки, як встановлено судом, позивач вперше звернувся за призначенням пенсії за віком 28.01.2022.
Помилковими також є висновки суду першої інстанції про те, що оскільки має місце призначення одного й того ж самого виду пенсії (пенсії за віком), але за іншим законом, то належною довідкою могла слугувати лише та, яка видана за аналогічною посадою, у випадку з позивачем, станом на грудень 2021 року.
Покликання суду першої інстанції на правову позицію, яка сформована у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі № 560/4589/21 є також помилковим, оскільки така сформована за відмінних обставин, а отже є не релевантною для досліджуваних судом правовідносин.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
В контексті вимог наведених вище положень суд зазначає, що критеріями обрання способу захисту прав особи є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд (дискреційні повноваження).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд насамперед виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
З огляду на наведені обставини, враховуючи наявність у позивача більше 20-ти років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців з врахуванням визнання судом права на зарахування до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи у Козівському районному агропромисловому об'єднанні з 02.01.1986 по 31.12.1991 та досягнення необхідного пенсійного віку на час звернення до відповідача із заявою 29.01.2024, апеляційний суд вважає помилковим висновки суду першої інстанції щодо передчасності позовних вимог в частині щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію державного службовця з врахуванни поданої довідки від 25.01.2024 року № 03-08/1 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданої управлінням Державної казначейської служби України в Козівському районі Тернопільської області, оскільки не захищає право позивача на вчасне і належне призначення пенсії з врахуванням поданням ним усіх передбачених законом належних документів.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а отже рішення суду в цій частині слід скасувати та ухвалити рішення яким позов задовольнити повністю.
Водночас, доводи апеляційних скарг Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в оскаржуваній частині висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи відповідають частково, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові та ухвалення нового, яким позов слід задовольнити повністю.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №500/4927/24 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині судове рішення яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII, починаючи з 29.01.2024 року, з урахуванням довідки від 25.01.2024 року № 03-08/1 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданої управлінням Державної казначейської служби України в Козівському районі Тернопільської області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області виплатити ОСОБА_1 недоотримані суми пенсій з врахуванням проведених виплат.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк