Справа № 947/2163/25
Провадження № 2-з/947/143/25
01.05.2025 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участі секретаря судового засідання Отсапчук О.Є.,
за участі:
представника позивача - адвоката Дідорчук І.І.,
розглянувши клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бобровника Д.О. про витребування доказів та заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бобровника Д.О. про забезпечення позову,
У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у її вихованні.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена судді Скриль Ю.А.
Ухвалою суду від 10.02.2025, після залишення позовної заяви без руху та усунення на її виконання недоліків, відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в прядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання на 10.03.2025, яке відкладене за клопотанням представника позивача - адвоката Бобровника Д.О. у зв'язку з його хворобою. Підготовче засідання відкладене на 01.04.2025.
У підготовче засідання відповідачка не з'явилась, про дату час і місце його проведення повідомлена належним чином шляхом направлення судової повістки за адресою, за якою відповідачка зареєстрована у встановленому законом порядку. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулось на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник третьої особи у підготовче засідання не з'явився, заяв та/або клопотань від нього на адресу суду не надходило. Про дату, час і місце підготовчого засідання повідомлений належним чином, що підтверджується датою про отримання поштового відправлення - 20.03.2025.
У підготовчому засіданні 01.04.205 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію: про перетин Державного кордону України громадянкою України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у період з 01.01.2020 по 31.03.2025, а також про перетин Державного кордону України громадянином України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 19.02.2018 органом видачі 5101 зі строком дії до 19.02.2022, та паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 23.12.2022 органом видачі 510, у період з 01.01.2020 по 31.03.2025.
Підготовче засідання відкладене на 01.05.2025.
29.04.2025 від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшла запитувана інформація.
Окрім цього, 09.04.2025 від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бобровника Д.О. про витребування доказів та заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бобровника Д.О. про забезпечення позову.
У підготовче засідання відповідач та представник третьої особи не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, заяви та клопотання на адресу суду від вказаних учасників справи не надходили.
Відповідач про дату, час і місце проведення підготовчого засідання 01.05.2025 повідомлена належним чином шляхом розміщення на офіційному веб-порталі «Судова влада» оголошення.
Судом постановлено за можливе провести підготовче засідання 01.05.2025 за відсутності належним чином повідомленого відповідача.
Представник позивача - адвокат Дідорчук І.І. просила клопотання про витребування доказів залишити без розгляду, з огляду на необхідність змінити прохальну його частину та визначитися з суб'єктом, у якого планується витребування відповідних документів.
Відповідно ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Право позивача (заявника) надати заяву про залишення позову (заяви) без розгляду передбачено ст.ст. 43,49 ЦПК України.
Отже, суд дійшов висновку про залишення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України клопотання про витребування доказів без розгляду.
Щодо заяви про забезпечення позову
Представник позивача - адвокат Бобровника Д.О. звернувся до сдуу з заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просив суд:
1. Заборонити ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти будь- які дії, спрямовані на вчинення перешкод у побаченнях та спілкуванні батьку - ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
2. Зобов'язати ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб забезпечити спілкування (контакт) дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 шляхом відеозв'язку, телефонного зв'язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Теlegram, Viber, WatsАрр) та/або програм Zооm, Skуре, щодня з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що оскільки предметом позову у даній справі є встановлення графіку спілкування з дитиною, то невжиття заходів забезпечення позову з метою налагодження психоемоційного контакту з дитиною може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. З метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, вважає забезпечення позову таким, що відповідає нормам процесуального права. При цьому послався на правові позиції Верховного Суду з цього питання.
Дослідивши матеріали позовної заяви у межах вирішення вказаної заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суддя дійшов до наступного.
Згідно до ч. 2 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 1 частини першої статті 150 ЦПК України одними із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Згідно з ч.1 ст. 152 Цивільного процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається до суду, після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позов, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Отже, суд, пересвідчившись у відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати сторона позивача позовним вимогам, зазначає, що вимога у заяві про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод у побаченнях та спілкуванні батьку - ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично є позовною вимогою у цій справі про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною.
На підставі викладеного, суд вважає, що заява про забезпечення позову шляхом встановлення заборони чинити будь-які перешкоди позивачу у спілкування з дитиною не підлягає задоволенню.
Щодо забезпечення позову шляхом зобов'язання відповідачки забезпечити спілкування (контакт) дитини з позивачем за допомогою відеозв'язку, телефонного зв'язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Теlegram, Viber, WatsАрр) та/або програм Zооm, Skуре, щодня з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Машсйиг V. №гаіпе, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Напї V. №гаіпе, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб правового захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Отже, батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з ним, а матір не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя.
У постанові від 31.08.2022 року по справі №545/3933/21 Верховний Суд виснував, що відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України). Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані бра ти участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.
Також Верховний Суд зазначив, що у таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дитини, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з батьком має переважати над намаганням матері обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 у справі № 344/16653/16-ц.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, також погодився з рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області про забезпечення позову, який дійшов обґрунтованого висновку, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з нею.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду (щодо забезпечення позову) від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, провадження № 61- 10859св20; від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, провадження № 61- 1092св21.
У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, Верховний Суд звернув увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, необхідність сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір'ю повинна переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із нею. А тому з метою запобігання втраті емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршенню між ними психоемоційного зв'язку на період розгляду справи у суді та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах.
Ураховуючи викладене, беручи до увагу що предметом позову у даній справі є встановлення графіку спілкування з дитиною, суд дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову з метою налагодження психоемоційного контакту з дитиною може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права.
За таких умов, заява про забезпечення позову в частині зобов'язання ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб забезпечити спілкування (контакт) дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 шляхом відеозв'язку, телефонного зв'язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Теlegram, Viber, WatsАрр) та/або програм Zооm, Skуре, щодня з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв., підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 149-150,152, п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд
Клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бобровника Д.О. про витребування доказів залишити без розгляду.
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бобровника Д.О. про забезпечення позову задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб забезпечити спілкування (контакт) дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 шляхом відеозв'язку, телефонного зв'язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Теlegram, Viber, WatsАрр) та/або програм Zооm, Skуре, щодня з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв.
Обов'язок пред'явлення даної ухвали покласти на позивача, або його представника (адвоката) за довіреністю (ордером).
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Ухвала складена та підписана 01.05.2025.
Суддя Скриль Ю. А.