Справа № 947/11770/25
Провадження № 2/947/2587/25
01.05.2025 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участю секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні м. Одесі у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
Позивачка ОСОБА_1 , через представника адвоката Шевченка Максима Анатолійовича, 28.03.2025 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, та просить суд ухвалити рішення яким розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрованим 12 травня 2016 року Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №515 стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.03.2025 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.03.2025 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з 12 травня 2016 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 видане 12.05.2016 Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за актовим записом № 515. За час спільного проживання у подружжя народилося двоє дітей, які проживають разом з позивачкою й повністю перебувають на її утриманні та піклуванні. Діти потребують постійної уваги та догляду. Позивачка у заяві зазначила, що спільне життя не склалося, відповідач в одностороньому порядку прийняв рішення проживати окремо та у 2014 році залишив сім'ю. Подружжя тривалий час проживають окремо, не мають спільного бюджету, не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбно-сімейних відносин, шлюб має формальний характер. Сторона позивача доводить, що після того, як відповідач пішов із сім'ї, він жодним чином не бере участі у вихованні дітей та їх утриманні, не цікавиться здоров'ям, не спілкується з дітьми не надає коштів на їх утримання та не займається їх вихованням. Вона одна займається вихованням та утриманням дітей, отже їй дуже важко одній утримувати двох неповнолітніх дітей, у зв'язку з чим змушена звернутися до суду з даним позом. Зазначила, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача, наполягає на розірванні шлюбу, на примирення не згодна. Майновий спір на момент розірвання шлюбу між сторонами відсутній.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Скриль Ю.А.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02.04.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.
У судове засідання 01.05.2025 ОСОБА_1 не з'явилася, надала клопотання в якому позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, зазначила, що примирення не є можливим та просить суд ухвалити рішення про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Відповідач до судового засідання 01.05.2025 не з'явився, надав суду заяву в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі, не заперечував проти розірвання шлюбу, зазначивши, що сім'я розпалась остоточно, відновити подружні стосунки не можливо, проти стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітніх дітей згодний, та зазначив, що він працевлаштований, отримує гарну заробітну плату, яка дозволяє йому надавати таку допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку учасників справи у судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та правовідносини.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Згідно з положеннями ч. 3 та ч. 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Стаття 112 Сімейного кодексу України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Суд установив, що з 12 травня 2016 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 12.05.2016 Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за актовим записом №515.
За час спільного проживання у подружжя народилося двоє дітей, які після припинення подружжям шлюбних відносин проживають разом з позивачкою й повністю перебувають на її утриманні та піклуванні. Діти потребують постійної уваги та догляду. Позивачка у заяві зазначила, що спільне життя не склалося, відповідач в одностороньому порядку прийняв рішення проживати окремо та у 2014 році залишив сім'ю. Подружжя тривалий час проживають окремо, не мають спільного бюджету, не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбно-сімейних відносин, шлюб має формальний характер. Сторона позивача доводить, що після того, як відповідач пішов із сім'ї, він жодним чином не бере участі у вихованні дітей та їх утриманні, не цікавиться здоров'ям, не спілкується з дітьми не надає коштів на їх утримання та не займається їх вихованням. Вона одна займається вихованням та утриманням дітей, отже їй дуже важко одній утримувати двох неповнолітніх дітей, у зв'язку з чим змушена звернутися до суду з даним позом. Зазначила, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача, наполягає на розірванні шлюбу, на примирення не згодна. Майновий спір на момент розірвання шлюбу між сторонами відсутній.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав та не заперечував проти розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сім'я розпалася остаточно, і шлюб носить формальний характер. Подальше сумісне проживання суперечить їх інтересам, що мають істотне значення.
Згідно зі ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
За статтею 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їхніх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У судовому засіданні встановлено, що сім'я розпалася остаточно, і шлюб носить формальний характер. Подальше сумісне проживання суперечить їх інтересам, що мають істотне значення.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд зазначає наступне.
Як судом було установлено, за період шлюбу у подружжя народилася двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис про народження №550 від 05.04.2011 року та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис про народження №9873 від 18.10.2013 року. Відповідно до свідоцтва, батьком дітей є ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_5 .
Після припинення подружжям шлюбних відносин діти залишилися проживати з матір'ю та повністю знаходяться на її утриманні.
Відповідно до статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення судом в окремих випадках розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, а не у частці від заробітку платника аліментів. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим за наявності певних обставин, що унеможливлюють сплату аліментів у частці від заробітку (доходу), приблизний перелік яких наводиться у ч. 1 даної статті (Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі).
Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. У такому випадку стягнення аліментів на дитину у частці від доходу її матері або батька може призвести до істотної різниці у розмірі аліментів, які отримує дитина щомісяця, що у свою чергу негативно вплине на забезпечення дитини. Стягнення аліментів у твердій грошові сумі дозволяє забезпечити більшу стабільність щодо утримання дитини. Також доцільно стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у випадку отримання платником аліментів заробітку або доходу повністю в натурі або в іноземній валюті, що можна віднести до інших обставин, які мають істотне значення.
Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. Неможливість визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) може виникнути, зокрема у випадках, коли відомості про його доходи отримати неможливо. Ускладненим та водночас таким, що порушує інтереси дитини, є стягнення аліментів у випадках, коли платник аліментів приховує свої доходи з метою ухилення від їх сплати.
Статтею 192 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами розгляду справи та дослідження наданих доказів, судом встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому відповідно до закону повинен нести обов'язок матеріального забезпечення дітей.
Суд вважає розмір аліментів, який просить стягнути позивачка, цілком виправданий та необхідний для забезпечення гармонійного розвитку дітей. При цьому суд зауважує, що такий розмір стягуваних аліментів є розумним та не суперечитиме чинному законодавству, інтересам позивачки, відповідача та неповнолітніх дітей.
Встановивши вказані обставини та врахувавши характер спірних правовідносин, надавши оцінку доказам у їх сукупності та перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення аліментів підлягають задоволенню.
Враховуючи зазначене, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.03.2025 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.03.2025 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Тому, суд доходить до висновку про наявність підстав для негайного виконання рішення в частині стягнення аліментів на утримання у межах суми платежу за один місяць.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 76,80,84,110,112,113,114 СК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 , зареєстрований 12.05.2016 Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за актовим записом №515, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 12.03.2016, що мають від шлюбу двох неповнолітніх дітей.
Після розірвання шлюбу громадянці ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_7 ».
Шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.03.2025 року до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.03.2025 року до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу на один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Рішення складене та підписане 01.05.2025.
Суддя Ю. А. Скриль