30 квітня 2025 рокуСправа № 140/6114/24 пров. № А/857/27128/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року (суддя Костюкевич С.Ф., м.Луцьк), -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.03.2023 по 23.09.2023;
зобов'язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.03.2023 по 23.09.2023.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі вказує, що позивач вже звертався з позовними вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.03.2023 по 23.09.2023. Зазначає, що відповідач не зобов'язаний виплачувати середнє грошове забезпечення за затримку виплати кожної окремої складової грошового забезпечення, яке нараховується та виплачується на виконання різних судових рішень.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 відповідачем не було здійснено з ним повний розрахунок, а тому підставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Такі висновки суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з не правильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Наказом начальника в/ч НОМЕР_1 від 21.03.2023 №254-ОС позивача звільнено з військової служби на підстав підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а наказом від 23.03.2023 №260-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23.03.2023.
Під час проходження служби та після звільнення з неї позивачу не у повному обсязі проведено грошові виплати, право на які набуто позивачем.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року 17.11.2023 у справі № 140/18753/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року (далі - Рішення суду), позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення позивачу перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з 01.03.2018 по 23.03.2023; зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з о 01.03.2018 по 23.03.2023 (з урахуванням виплачених сум); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання Рішення суду позивачу нараховано та 21.05.2024 виплачено 252208,05 грн, а 05.07.2024 у розмірі 95035,36 грн, що підтверджується банківською випискою з карткового рахунку АТ «КБ Приватбанк» про надходження коштів від 22.05.2023 та 05.07.2024 відповідно.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі №140/12061/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року (далі - Рішення суду-1), позов задоволено частково: визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 16.07.2020 по 23.03.2023 місячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року; зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату місячного грошового забезпечення за період з 01.08.2020 по 23.03.2023, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року їх виплати (з урахуванням раніше виплачених сум); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання Рішення суду-1 позивачу нараховано та 28.05.2024 виплачено 216609,64 грн, що підтверджується банківською випискою з карткового рахунку АТ «КБ Приватбанк» про надходження коштів від 28.05.2024.
Поміж тим, апеляційним судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі №140/18744/23, яке набрало законної сили 01.04.2024, серед іншого стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 47090,28 грн (період з 24.03.2023 по 30.05.2023).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі №140/3198/24, яке набрало законної сили 16.12.2024, зокрема, стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 100134,64 грн, з відрахуванням обов'язкових платежів, визначених законодавством (період з 24.03.2023 по 23.09.2023).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі №140/5220/24, зокрема зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.03.2023 по 23.09.2023 (включно) в сумі 25 080, 85 грн.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції як на час звільнення позивача так і на час виникнення спору, передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23 та від 31 січня 2025 року у справі № 560/20438/23.
Так, як видно з матеріалів справи позивач виключений зі списків особового складу частини з 21.03.2023.
Як уже вказано вище, судовими рішеннями у справах №140/18744/23, №140/3198/24, №140/5220/24, перші два із яких набрали законної сили, стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.03.2023 по 30.05.2023, 24.03.2023 по 23.09.2023, з 24.03.2023 по 23.09.2023 відповідно.
На виконання вказаних судових рішень у справах №140/18744/23, №140/3198/24, №140/5220/24 відповідачем нараховано та виплачено позивачу відповідні суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відтак, враховуючи що, у справах №140/3198/24, №140/5220/24, які відповідачем виконано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.03.2023 по 23.09.2023, а тому у відповідності з статтею 117 КЗпП, чинною на час виникнення цих правовідносин стягнення з роботодавця декілька разів середнього заробітку, що виник при одному і тому ж звільненні, за період більш як шість місяців чинним законом не передбачено.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що аналіз частин першої статей 116 та 117 КЗпП дає підстави для висновку, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку по статті 117 КЗпП, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Вказана позиція апеляційного суду узгоджується із висновками Верховного Суду щодо подібних відносин у справі № 61-1879св20 від 05 серпня 2020 року.
Таким чином, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним доводам відповідача, хоча останній звертав на це увагу, що відповідно призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
В підсумку, такі обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич