01 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5068/24 пров. № А/857/7652/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року, головуючий суддя - Ващилін Р.О., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно сплачених коштів,-
Позивач - ВЧ НОМЕР_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) надмірно виплачені кошти грошового забезпечення в розмірі 346490,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що військовослужбовець ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , однак з 07 квітня 2023 року не прибув до місця тимчасової дислокації частини після лікування без поважних причин. Про факт неприбуття у військову частину такого військовослужбовця стало відомо 26 квітня 2024 року після звірки особового складу. По вказаному факту було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що ОСОБА_1 здійснювалось безпідставне нарахування грошового забезпечення за період з 07.04.2023 року по 30.04.2024 року. З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено лист про повернення безпідставно набутого майна з довідкою-розрахунком про розмір заподіяної державі шкоди, однак відповіді на такий отримано не було.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились нею у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) є військовослужбовцем та проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Військова частина НОМЕР_1 ).
Так, наказом Військової частини НОМЕР_1 від 11 квітня 2022 року №241-ОС солдата ОСОБА_1 з 11 квітня 2022 року зараховано до списків особового складу загону, всіх видів забезпечення та призначено на посаду патрульного за рахунок посади інспектора прикордонної служби 3 категорії - дозиметриста групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ІНФОРМАЦІЯ_4 (тип Б).
На підставі наказу Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2023 року №52-ВВ солдат ОСОБА_1 вибув на лікування до медичного пункту відділу прикордонної служби №3 з 22.02.2023 року.
На підставі наказу Військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2023 року №59-ВВ солдат ОСОБА_1 прибув з лікування з медичного пункту відділу прикордонної служби №3 з 03.03.2023 року.
Відповідно до наказу 3 Військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2023 року №67-ВВ, солдат ОСОБА_1 , що у період з 03 до 10 березня 2023 року перебував в КНП «Лікарня швидкої медичної допомоги» м. Кам'янське, з 11.03.2023 року вибув на лікування до Головного військово-медичного клінічного центру м. Київ.
Згідно з наказом Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2023 року №90-ВВ солдат ОСОБА_1 прибув з лікування 21.03.2023 року з Головного військово-медичного клінічного центру м. Київ.
Відповідно до п.3.13 наказу Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2023 року №93-ВВ, солдат ОСОБА_1 вибув на лікування до військово-медичного клінічного центру м. Львів з 07.04.2023 року.
Поряд з цим, за твердженнями Військової частини НОМЕР_1 , після лікування у військово-медичному клінічному центрі в м. Львів ОСОБА_1 до місця дислокації військової частини не повернувся.
26 квітня 2024 року на ім'я начальника Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт начальника відділу кадрів підполковника ОСОБА_2 , в якому повідомлено про виявлення відсутності солдата ОСОБА_1 .
Наказом Військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2024 року за фактом відсутності солдата ОСОБА_1 в умовах воєнного стану було вирішено призначити службове розслідування.
Результати службового розслідування оформлено висновком №03.4/1079/24-Вн від 28.06.2024 року, відповідно до якого підтверджено факт відсутності солдата ОСОБА_1 та неприбуття до місця дислокації військової частини з лікування без поважних причин в умовах воєнного стану з 07.04.2023 року по теперішній час.
Окрім того, в ході службового розслідування було встановлено факт надлишкової виплати солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 07.04.2023 по 30.04.2024 року за відсутності у військовій частині у сумі 346490,99 грн.
Листом №10/8759-24-Вих від 12.07.2024 року Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 про необхідність повернення безпідставно отриманого грошового забезпечення за період відсутності на військовій службі з 07.04.2023 року по 30.04.2024 року у розмірі 346490,99 грн, до якого долучено довідку-розрахунок про розмір заподіяної шкоди державі.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що передумовою стягнення завданої державі шкоди в судовому порядку є звернення військової частини до військовослужбовця з метою спонукання повернути безпідставно виплачені кошти у добровільному порядку, тобто в порядку досудового врегулювання спору. Однак лист з вимогою повернення безпідставно виплачених коштів був надісланий за іншою, аніж місце реєстрації відповідача адресою.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність (ч. 1).
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом (ч. 4).
Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України (ч. 5).
Завдана особою шкода, не пов'язана з виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків, відшкодовується в порядку, передбаченому законами України (ч. 6).
Статтею 4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Статтею 8 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" передбачено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (ч. 2).
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню (ч. 7).
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п'ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності (ч. 2).
Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п'ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.
Статтею 10 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону (ч. 1).
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ (ч. 2).
Відшкодування шкоди, завданої військовозобов'язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов'язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування (ч. 3).
Таким чином, передумовою стягнення завданої державі шкоди в судовому порядку є звернення військової частини до військовослужбовця з метою повернення безпідставно виплачених кошти у добровільному порядку.
Так, з матеріалів справи слідує, що Військова частина НОМЕР_1 долучила до позовної заяви копію листа №10/8759-24-Вих від 12.07.2024 року, яким ОСОБА_3 запропоновано повернути безпідставно отримане грошове забезпечення за період з 07.04.2023 року по 30.04.2024 року у розмірі 346490,99 грн, який було скеровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Лист було скеровано за наступною адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, з відомостей Єдиного державного демографічного реєстру (відповідь №743280 від 16.08.2024), зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 знаходиться за наступною адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, враховуючи встановлені обставини суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність звернення до суду про стягнення з завданої державі шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від її добровільного відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі №260/5068/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич