Справа № 728/2937/24 Суддя (судді) першої інстанції: Глушко О.І.
30 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі
26.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Бахмацького районного суду Чернігівської області з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови інспектора відділення поліції №1(м.Бахмач) Ніжинського РУПГУНП в Чернігівській області капітана поліції Васечка Я.Г. серії ЕНА № 2647214від 21.07.2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП з накладенням штрафу в сумі 1190 грн. за порушення п. 2.9 в ПДР України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, порушення ним правил дорожнього руху, що передбачає відповідальність за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, не доведено відповідачем належними та допустимими доказами.
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2025 р. позовні вимоги задоволено повністю.
Скасовано постанову інспектора відділення поліції №1 (м.Бахмач) Ніжинського РУПГУНП в Чернігівській області капітана поліції Васечка Я.Г. серії ЕНА№ 2647214 від 21.07.2024року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1ст.123-1КУпАП у виді штрафу в розмірі 1190 гривень та закрито справу про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 2605 (дві тисячі шістсот п'ять) грн 60 коп в рахунок відшкодування судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було надано до суду доказів в підтвердження вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимоги.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач діяв в межах та у спосіб визначений законом, оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм КУпАП.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.
Згідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21.07.2024 року інспектором ВП № 1 (м. Бахмач) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області капітаном поліції Васечко Я.Г. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2647214 відносно ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачається, що останній 21.07.2024 року о 00 го 47 хв в м. Батурин по вул. Ющенка керував транспортним засобом Volvo s 40, д.н.з. НОМЕР_1 , у якого не горіла підсвітка номерного знака у темну пору доби, чим порушив п.2.9 в ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, за що відносно нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1190 гривень.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Диспозицією ч.1 ст.121-3 КУпАП передбачено відповідальність за керування або експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи не освітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.
Санкцією ч. 1 ст. 121-3 КУпАП визначено стягнення у виді накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України визначено Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (надалі - «Правила дорожнього руху»).
Відповідно до п. 2.9 в Правил дорожнього руху України, водієві забороняється, керувати транспортним засобом, зокрема, без номерного знака або з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Частиною першою статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтуються висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, іншими документами.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
З огляду на правові норми ст. 251 КУпАП притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Разом з тим, відповідно до приписів частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази, надані відповідачем по справі, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Так, з оглянутих, наданих відповідачем відеозаписів, на автомобілі Volvo s 40, д.н.з. НОМЕР_1 горіла підсвітка номерного знака і була в справному стані. Протилежного наданими записами не зафіксовано.
При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, з наданих відеозаписів також не зафіксовано факту складення постанови, яка оскаржується, в присутності позивача.
Отже, відповідачем на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого 1 статті 121-3 КпАП України, жодного доказу не надано.
Беручи до уваги те, що відповідачем на огляд суду не було надано доказів, які прямо вказують на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, та факт даного порушення позивачем не встановлений беззаперечними доказами, тому відсутні підстави стверджувати про вчинення позивачем правопорушення поза обґрунтованими сумнівами.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення в даному випадку порушує права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 268 КпАП України, тому постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині обґрунтовано тим, що з наданих до заяви документів не можливо належним чином визначити обсяги затраченого часу адвокатом щодо виконання кожної послуги й відповідно співмірність таких показників.
Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними з огляду на таке.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач надавав до суду першої інстанції передбачені частиною сьомою статті 134 КАС України письмові заперечення стосовно неспівмірності витрат, які були вмотивовані тим, що при визначені суми відшкодування суд має виходити саме з критерію розумності їхнього розміру, та вказав, що заявлена позивачем сума відшкодування не є співмірною із розміром штрафу, що був виписаний відповідачем (5000 грн.).
Колегія суддів приймає до уваги заперечення відповідача, та погоджується із висновком суду першої інстанції, що сплачені позивач витрати на правову допомогу не є співмірними із розміром штрафу, що був виписаний відповідачем за скасованою постановою (5000 грн).
Так, Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява позивача про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 5000 грн. не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні із виконаною роботою, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи № 741/145/23 матиме надмірний характер.
Також Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заяви про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, визначивши їх у розмірі 2000 гривень.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Справу розглянуто в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Враховуючи наведене вище, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк