30 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 340/1560/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року (суддя Савонюк М.Я.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просить суд:
визнати недійсним та скасувати Наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 31.10.2023 №1276-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 »;
визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2024 за №0000/797/2404;
визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2024 за №0000/800/2404;
визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2024 за №0000/808/2404;
визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2024 за №0000/802/2404;
визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2024 за №0000/795/2404;
визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2024 за №0000/804/2404.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу, відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України.
Позивач не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована аналогічними доводами, які були зазначені позивачем в обґрунтування заяви про поновлення строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені у пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив передбачений КАС України строк звернення до суду, та на виконання ухвали про залишення адміністративного позову без руху не надав належних та повних доказів поважності причин пропуску цього строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першої статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Умовою прийнятності позовної заяви до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 160, 161 КАС України, а також дотриманні строків звернення до суду, обов'язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку звернення до суду, подання відповідного клопотання про його поновлення, доказів поважності причин його пропуску.
Тож право на судовий захист не є абсолютним. Законодавством встановлені вимоги, зокрема, щодо необхідності дотримання особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів, відповідних строків.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Так, відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
За загальним правилом визначеним частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 6 КАС України Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини другої зазначеної статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду. Так само право звернення до суду гарантується суб'єкту владних повноважень, який звертається до суду в інтересах держави та суспільства в цілому або окремої групи осіб.
Водночас, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах.
Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно з пунктом 58.19 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56, пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України в системному зв'язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань.
Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/11673/20 (постанова від 27.01.2022) сформував правовий висновок, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 560/7714/23, від 16.11.2023 у справі № 420/8162/23, від 29.08.2024 у справі № 560/17663/23.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1204 від 28.12.2015 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за № 124/28254) податкове повідомлення-рішення вважається належним чином надісланим (врученим) платнику податків, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 Кодексу.
Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2. статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
У постанові від 09.10.2018 у справі № 820/1864/17 Верховний Суд зазначив, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Отже обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків, зокрема, акту перевірки та податкового повідомлення-рішення у спосіб, визначений статтями 42, 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції (у разі застосування пунктів 42.4, 58.3) від органів ДПС України.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Верховний Суд у постанові від 24.01.2019 у справі № 826/14361/16 зазначив, що для встановлення факту направлення (вручення) податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають:
- відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи;
- повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення;
- відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.
Матеріалами прави встановлено, що предметом даної справи є незгода позивача з податковими повідомленнями - рішеннями, які прийняті податковим органом 23.01.2024 та наказом про призначення перевірки, який датований 31.10.2023.
Водночас, перебіг строку звернення до суду з позовними вимогами стосовно наказу від 31.10.2023 №1276-п розпочався з 01.11.2023 і сплинув 01.05.2024, а щодо податкових повідомлень-рішень №0000/797/2404, №0000/800/2404, за №0000/808/2404, №0000/802/2404, №0000/795/2404, №0000/804/2404 від 23.01.2024 - розпочався 24.01.2024, а сплинув 24.07.2024.
Тоді як, з даною позовною заявою позивач звернувся лише 10.03.2025, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду за захистом своїх прав.
З матеріалів справи слідує, що позивачем було допущено посадових осіб відповідача до проведення планової документальної виїзної перевірки, яка проводилась у період з 09.06.2016 по 31.12.2022, про існування спірного наказу йому мало бути достеменно відомо з дати початку такої перевірки.
Крім цього, до позовної заяви позивачем долучено копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень №2500677828161 з поміткою «залиш. Пош. Пов. 25.01.2024» та від 11.12.2023 (номер нерозбірливо) з поміткою «к. 415 акт», з яких вбачається, що Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області направлялися позивачу листи за його податковою адресою.
Звертаючись до суду із клопотанням про поновлення строку представником позивача зазначено, що про існування оскаржуваних наказу та податкових повідомлень-рішень позивач дізнався при отриманні позовної заяви від ГУ ДПС у Кіровоградській області про стягнення податкового боргу. Представник позивача також зазначила, що після 24.02.2022, внаслідок нападу російської федерації на Україну ФОП ОСОБА_1 фактично припинив свою діяльність, оскільки більшість працівників разом з родинами вимушені були покинути країну та поїхати за кордон, в результаті чого позивачем було переведено бухгалтерію, відділ кадрів, технічний відділ та відділ кадрів в режим дистанційної роботи. Вказана обставина ускладнила збір і підготовку матеріалів позову, а підготовка документів для подачі адміністративного позову потребувала фізичної присутності бухгалтера в офісі. Також представник позивача зазначила, що між адвокатським бюро «Яни Галкіної» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги №09-09/24 від 09.04.2024, проте підготовка документів зайняла тривалий час через зупинку господарської діяльності позивача та відсутності коштів у останнього. Після отримання необхідних документів адвокатом, останній захворіла та в подальшому отримала інвалідність. Вказані обставини унеможливили подання адвокатом адміністративного позову у встановлені строки. Окрім того, представник позивача, із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, зазначила, що в умовах воєнного стану та з урахуванням вказаних обставин, за духом права у суду є всі підстави для поновлення строку.
Колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку. Доводів та доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв'язку, з метою реалізації своїх прав та обов'язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №990/102/22 та у постанові Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №160/14919/22.
Щодо покликань на запровадження в Україні воєнного стану як поважної причини пропуску строку звернення до суду із позовом, колегія суддів зазначає таке.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з відповідними Указами Президента України та триває й досі.
Своєю чергою, введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
У контексті викладеного, стороною позивача не надано суду доказів, які б свідчили про непереборну дію обставин, які б унеможливлювали звернення позивача до суду із позовом в причинному зв'язку із запровадженим воєнним станом.
Поряд з цим колегія суддів зауважує, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом у постанові від 28.11.2022 у справі № 140/11951/21.
Однак, жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення з цим позовом до суду саме через обмеження, впроваджені у зв'язку з введенням воєнного стану, військовою агресією російської федерації проти України, позивач суду не надав.
Заява позивача обґрунтована лише загальними підставами неможливості звернення до суду у відведений час, та не містить доказів неможливості вчинення процесуальної дії та необхідність більшого часу.
Зважаючи на це, наведені представником позивача у своїй заяві причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом не можуть вважатися поважними, адже вони непідтверджені належними доказами.
Таким чином колегія зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. При цьому не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Представник позивача не надав належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Тобто, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі № 360/1870/19.
Отже, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивач суду не навів
Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 21.09.2023 № 340/341/23.
Також в постанові Верховним Судом зазначено, що «реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача».
Колегія судді зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Проте, позивач не навів будь-яких конкретних обґрунтувань неможливості звернення до суду із вказаним позовом у встановлені законом строки, які могли б свідчити про поважність пропуску позивачем такого строку.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява №28090/95, п.45).
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, п. 33).
Оскільки не надано доказів на підтвердження наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.,
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров