30 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 340/10634/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року в адміністративній справі №340/10634/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький (далі - відповідач, КЕВ), в якому просив:
- визнати протиправними дій відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький щодо відмови у наданні клопотання на виключення з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно пункту 3-7 розділу 7 Інструкції та надання позивачам та членам їх сім'ї квартиру за адресом АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача КЕВ м. Кропивницький подати до головного Квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ клопотання про виключення з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та надання позивачам та членам їх сім'ї квартиру за адресом АДРЕСА_1 для постійного проживання, разом з першим примірником облікової справи та списком розподілу, відповідно до пункту 3-7 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року задоволено позовні вимоги, а саме суд:
Визнав протиправними дій Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький щодо повернення без розгляду облікової справи штаб-сержанта ОСОБА_1 та не подання до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України клопотання щодо виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_1 та та забезпечення нею для постійного проживання ОСОБА_1 і членів її сім'ї.
Зобов'язав Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький подати до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України клопотання про виключення з числа службових квартири за адресом: АДРЕСА_1 та забезпечення нею для постійного проживання ОСОБА_1 і членів її сім'ї.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким закрити провадження у справі.
В обґрунтування скарги зазначено, що відповідно до Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями", затвердженою наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018, рішення про забезпечення військовослужбовця постійним житлом, що фактично є предметом спору у справі, приймається житловою комісією - військової частини, в якій служить даний військовослужбовець.
Тому, відповідач клопотав перед судом про необхідність залучити в якості третьої особи на стороні відповідача у справі юридичну особу - військову частину НОМЕР_1 , в якій створена житлова комісія, яку суд не розглянув.
На даний час Головне квартирно-експлуатаційне управління ЗСУ не має повноважень для того, щоб виконати вимоги позивача, у зв'язку з тим, що 05.11.2019 зазначені повноваження були передані Генеральним штабом ЗСУ Командуванню сил логістики ЗСУ, яке не являється правонаступником Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ.'
Від позивача надійшов відзив на скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
В обгартування зазначено, зокрема, про помилковість посилання скаржника на відсутність можливості виконати рішення суду, у зв'язку з наявністю Директиви МОУ, згідно якої нібито немає повноважень виконати вимоги позивачів.
Змін до Інструкції, яка має статус документа нормативно-правового характеру, стосовно порядку подання документів для виключення квартир з числа службових та надання їх для постійного проживання станом на 01.10.2024, не внесено.
Окрім того, згідно листа начальника КЕВ м. Кропивницький від 28.11.2023 р. №2580, було відмовлено у наданні клопотання на виключення з числа службових квартиру за адресою АДРЕСА_1 , відповідно пункту 3-7 розділу 7 Інструції та надати мені та членам моєї сім'ї квартиру за адресою АДРЕСА_1 , для постійного проживання. Єдиним мотивом для відмови було те, що в Кіровоградському гарнізоні є незаселене службове житло і тому квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький нібито немає правових підстав надавати пропозиції на розгляд Комісії щодо забезпечення військовослужбовців житлом для постійного проживання.
На думку підписанта листа виключення з числа службових квартири та надання її для постійного проживання можливе за наявності заселення службового житла в Кіровоградському гарнізоні.
Директива МОУ є виключно службовим документом для МОУ та підпорядкованих організацій, не є обов'язковою для виконання громадянами, та має нижчу юридичну силу ніж Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений Постановою КМУ №1081 від 03.08.2006 та Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 р. № 380 зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.09.2018 року за №1020/32472.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 (а.с.7, 8, 18).
ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 21.02.2002 р.
Виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради видано ОСОБА_2 ордер на службове приміщення №2 від 23.09.2008 р. на право зайняття службового жилого приміщення жилою площею 43,67 кв. м, яке складається з 3 кімнат по АДРЕСА_1 (а.с.25).
Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформленим п.16 протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №13 від 12.11.2020 р., згідно з п.6 розділу 4 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 р. №380 зараховано в чергу на службове жиле приміщення з 12.11.2020 р. на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов у військовій частині НОМЕР_1 прапорщика ОСОБА_1 , зі складом сім'ї 4 (чотири) особи: чоловік - ОСОБА_2 , 1971 р.н., донька ОСОБА_3 , 1994 р.н., син - ОСОБА_4 , 2006 р.н. (а.с.22).
11.10.2023 р. ОСОБА_1 звернулася із рапортом від 09.10.2023 р. до командира військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду питання стосовно виділення постійного житлового приміщення з числа виключених службових, у зв'язку з досягненням 20 років календарної вислуги, 3-х кімнатної квартири, житловою площею 43,67 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.23).
Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформленим п.12 протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №9 від 18.10.2023 р., затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.10.2023 р. №976 (а.с.21), згідно з п.10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 р. №380 виділено постійне житлове приміщення з числа виключених службових штаб-сержанту ОСОБА_1 , 1976 р.н., за адресою: АДРЕСА_1 . Склад сім'ї 4 (чотири) особи. Вона, чоловік - ОСОБА_2 , 1972 р.н., донька - ОСОБА_3 , 1994 р.н., син - ОСОБА_4 , 2006 р.н. Вислуга років в календарному обчисленні становить 21 рік 7 місяців (а.с.20).
Листом від 28.11.2023 р. №2580 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький повернув командиру військової частини НОМЕР_1 оригінал облікової справи штаб-сержанта ОСОБА_1 без розгляду, оскільки квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький немає правових підстав надавати пропозиції на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями щодо забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 житлом для постійного проживання шляхом виключення з числа службових (а.с.14-15).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі здійснює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-ХІІ, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах визначених законами України.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Положенням статті 125 ЖК України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.
Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, визначений Порядком № 1081.
Відповідно до частини 1 пункту 3 Порядку № 1081 , військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Згідно із частиною 3 ,4 пункту 3 Порядку № 1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.
Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 1081, житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.
Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Згідно із пунктом 22 Порядку № 1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей), визначено в Інструкції № 380.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції №380 військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції №380 передбачено, що для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини).
До житлових комісій військових частин також належать житлові комісії квартирно-експлуатаційних органів та військових комісаріатів, які утворюються для ведення у встановленому порядку обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, або виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення особами з числа звільнених із військової служби в запас або відставку.
З огляду на абз.4 п.6 р.ІІ Інструкції №380, відповідно до визначених завдань житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія): надає дані до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за формами, які встановлені Порядком ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2011 року №238, стосовно військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання.
На підставі абз.4 п.7 р.ІІ Інструкції №380 житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо: надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення;
Пунктом 8 розділу ІІ Інструкції №380 визначено, що рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом (додаток 4), підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини та оголошується в наказі.
Відповідно до п.1 р.VI Інструкції №380 житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, зареєстровані в населеному пункті дислокації військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку.
Згідно з абз.1 п.11 р.VI Інструкції №380 на кожного військовослужбовця, зарахованого на облік, оформлюється облікова справа.
Розділом VІІ «Надання житлових приміщень для постійного проживання» Інструкції № 380 передбачено порядок та умови виключення квартир з числа службових.
Так, пунктом 1 розділу VІІ Інструкції визначено, що особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини.
Відповідно до п.3 розділу VІІ Інструкції для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Згідно з п. 4 розділу VІІ Інструкції, на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла).
Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
Пунктом 5 розділу VІІ Інструкції визначено, що для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об'єднаних житлових комісій).
За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: погодження надання постійного житла; відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.
У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Рішення Комісії з контролю є обов'язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.
Згідно з п. 6 розділу VІІ Інструкції, ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов'язків).
Відповідно до п. 7 розділу VІІ Інструкції, затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Згідно з п. 8 розділу VІІ Інструкції, КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району інформує військовослужбовців та членів їх сімей про готовність ордера не пізніше одного місяця з дня затвердження Списку надання постійного житла у Збройних Силах України.
Про видачу (вручення) ордера КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом трьох робочих днів повідомляє житлову комісію військової частини (об'єднану житлову комісію), яка на найближчому засіданні приймає рішення про зняття військовослужбовця з обліку.
Ордер та рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) про зняття з обліку є підставами для видання наказу командира військової частини про забезпечення житловими приміщенням для постійного проживання та зняття з обліку.
Відповідно до пункту 10 розділу VIІ Інструкції № 380, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Із урахуванням вищевикладених норм, суд зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19.
Верховний Суд у цій постанові погодився з правовим висновком суду першої і апеляційної інстанції та підсумував, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для задоволення позовних вимог (визнання права на виключення житла з числа службового та зобов'язання подання відповідного клопотання КЕВ м. Харків) є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Матеріали справи свідчать, що у позивача наявні усі, визначені пунктом 10 Інструкції № 380, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання у встановленому порядку.
Колегія суддів наголошує, що за наявності умов, визначених пунктом 10 Інструкції № 380, виключення житла зі службового здійснюється в порядку, визначеному пунктами 3-7 розділу 7 Інструкції № 380.
Так, з приписів законодавства вбачається, що для дотримання всіх необхідних етапів зняття із житла статусу «службового» за заявою військовослужбовця, необхідним є наявність не тільки клопотання КЕВ, а й клопотання начальника гарнізону та командира військової частини, що у даному випадку було дотримано позивачем.
Вимоги Інструкції №380 визначені п. 1-4 виконанні позивачем.
Посилання скаржника на те, що рішення про забезпечення військовослужбовця постійним житлом, що фактично є предметом спору у справі № 340/10634/23, приймається житловою комісією - військової частини, в якій служить даний військовослужбовець, колегія суддів не приймає, оскільки таке рішення прийнято житловою комісією військової частини НОМЕР_1 , оформленим п.12 протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №9 від 18.10.2023, про що було повідомлено відповідача, який за результатами розгляду заяви позивача та рішення комісії військової частини повинен був прийняти відповідне рішення.
Матеріали справи свідчать, що єдиною підставою для відмови, є те, що на думку оскільки відповідача він немає правових підстав надавати пропозиції на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями щодо забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 житлом для постійного проживання шляхом виключення з числа службових, що не відповідає приписам законодавства.
За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 826/11415/16, від 2 листопада 2018 року у справі № 826/22323/15, від 22 листопада 2018 року у справі № 826/14323/16 та від 14 лютого 2019 року у справі № 820/10582/15 сформульовано висновок, відповідно до якого адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача; підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
У Рішенні від 1 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційним Судом України розтлумачено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Вищезазначений підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 (2-а/210/204/17).
У розумінні приписів законодавства, відмова відповідача є рішенням суб'єкта владних повноважень, який у даному випадку у відповідності до приписів Інструкції № 380, з огляду на виконання позивачем положень п.1-4 інструкції, повинен був розглянути подані позивачем зі скаргою та заявою документи та прийняти відповідне рішення.
Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах Інструкцією № 380 відповідачі, наділені повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним військової служби. На час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену чинним законодавством можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.
Так, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказуєзакон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Колегія суддів зазначає, що порушення процедури при прийнятті рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Отже, унаслідок дій відповідача, позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, дії відповідача порушують конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від12листопада 2020 року в справі № 640/10473/19, від 03 лютого 2021 року всправі № 636/1480/19, від 04 березня 2020 року в справі № 636/1514/19, від 16червня 2021 року в справі № 636/5008/19, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Колегія суддів зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними і не впливають на правильне по суті рішення суду.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року в адміністративній справі №340/10634/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко