Номер провадження: 11-кп/813/1520/25
Справа № 523/3072/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
30.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції під час трансляції з ДУ «Одеський слідчий ізолятор», виділені матеріали об'єднаних кримінальних проваджень №12024162490000193 від 01.02.2024 року, №12024164490000010 від 06.01.2024 рокуза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 10.03.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ,
встановив:
На розгляді Суворовського районного суду м. Одеси перебувають об'єднані кримінальні провадження №12024162490000193 від 01.02.2024 року, №12024164490000010 від 06.01.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125, ч.4 ст.186 КК України.
Ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 08.05.2025 року, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави - 60 (шістдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 181680 гривень.
Мотивуючи прийняте рішення, суд послався на продовження існування ризиків, які слугували підставою для застосування запобіжного заходу.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, просить її скасувати та постановити нову, якою змінити обвинуваченому запобіжний захід на домашній арешт.
Захисник стверджує про те, що кримінальне провадження носить сімейно-побутовий характер, оскільки конфлікт виник між колишнім подружжям, а об'єкт злочинного посягання - мобільний телефон, є предметом спільної сумісної власності.
Також захисник посилається на відсутність ризиків, оскільки обвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, звертає увагу, що всі свідки в даному кримінальному провадженні вже були допитані.
Крім того, захисник стверджує на визначення судом завідомо непомірного розміру застави та не врахування тяжкої хвороби обвинуваченого, який потребує лікування в медичному закладі.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржується.
Прокурор у судове засідання апеляційного суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, із заявами або клопотаннями про відкладення судового розгляду не звертався.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; дослідивши виділені матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина 1 ст.404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст.331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125, ч.4 ст.186 КК України, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії проступків та тяжких злочинів відповідно.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу та на законних підставах визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог п.2 ч.5 ст.182 КПК.
Апеляційний суд наголошує, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).
Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.
Водночас, слід звернути увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, із застосуванням альтернативного запобіжного заходу, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов'язків, з урахуванням порушення таких обов'язків, перебуваючи під домашнім арештом.
Колегія суддів зазначає, що винуватість чи не винуватість особи, має бути перевірена судом першої інстанції за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, за результатами судового розгляду кримінального провадження, оскільки на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизилися і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, та може вдатись до спроб ухилення від кримінальної відповідальності.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Більш того, колегія суддів враховує повідомлення захисника та обвинуваченого, що в даному кримінальному провадженні суд першої інстанції на день апеляційного розгляду вже ухвалив обвинувальний вирок та обвинуваченому призначено покарання у виді реального позбавлення волі, а запобіжний захід у виді тримання під вартою залишений без змін до набрання вироком законної сили.
За таких обставин, вимога сторони захисту щодо скасування ухвали місцевого суду, постановленої на стадії судового розгляду в суді першої інстанції та зміну запобіжного заходу обвинуваченому не може бути задоволена, оскільки на даний час обвинувачений утримується під вартою на підставі вироку суду.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 10.03.2025 року, якою ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в об'єднаних кримінальних провадженнях №12024162490000193 від 01.02.2024 року, №12024164490000010 від 06.01.2024 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4