01 травня 2025 р.Справа № 530/540/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.,
відповідача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Крупінської Н.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 20.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Должко С.Р., м. Зіньків, повний текст складено 20.03.25 по справі № 530/540/25
за позовом Зіньківського сектору управління державної міграційної служби України в Полтавській області
до ОСОБА_1
про продовження строку затримання іноземця в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України,
Зіньківський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі по тексту - Зіньківський УДМС, позивач) звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , відповідач), в якому просив суд:
- продовжити строк затримання громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців;
- допустити негайне виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог стверджував про необхідність продовження строку затримання ОСОБА_1 у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (далі - ПТПІ), оскільки відповідач на території України з 2014 року проживає нелегально, від виїзду ухиляється, до підрозділів Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) із заявою щодо документування, визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту не звертався, не одружений, не працюючий, власного житла не має, рішення Зіньківського УДМС про примусове видворення за межі території України від 26.09.2024 № 1 не виконує, що свідчить про існування у позивача обґрунтованих підстав вважати, що громадянин РФ ОСОБА_1 , після закінчення строку затримання буде ухилятись від виїзду з території України в добровільному порядку.
Водночас зауважив, що з огляду на відсутність у відповідача документів, які дають право на виїзд з України, припинення діяльності посольств та консульських установ РФ, через військову агресію на території України, та не здійснення представлення інтересів РФ дипломатичним представництвом третьої держави, на теперішній час надання органам дипломатичної служби України будь-якого сприяння у підтвердженні особи та документування громадян країни - агресора через Міністерство зовнішніх справ України (далі - МЗС України) не здійснюється, що унеможливлює виконання позивачем покладеного на нього обов'язку щодо надіслання до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця відповідних запитів, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області 20.03.2025 по справі № 530/540/25 позовну заяву Зіньківського сектору управління державної міграційної служби України в Полтавській області, місце розташування м. Зіньків, вулиця Воздвиженська, 40, Полтавського району Полтавської області до ОСОБА_1 , перебуває у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України адреса: АДРЕСА_2 про продовження строку затримання іноземця в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України - задоволено.
Продовжено строк затримання громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства строком на 6 місяців, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду звернуто до негайного виконання.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 20 березня 2025 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Зіньківського сектору управління Державної міграційної служби України у Полтавській області про продовження строку затримання ОСОБА_1 строком на 6 (шість) місяців.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що стверджуючи про необхідність продовження строку затримання ОСОБА_1 у ПТПІ, позивач жодним чином не конкретизує мету, якою обумовлена потреба у здійсненні таких дій (ідентифікація відповідача, чи забезпечення примусового видворення за межі території України, чи забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію), а також не надає доказів неможливості виконання позивачем реальних дій щодо видворення відповідача протягом останніх 6 (шести) місяців.
Стверджував, що ОСОБА_1 прибув в Україну 05.03.2014 через офіційний пункт пропуску КПП «Щорс» за паспортним документом № НОМЕР_1 громадянина російської федерації з метою здійснення візиту до своєї рідної тітки - громадянки України ОСОБА_2 та до своєї бабці ОСОБА_3 також громадянки України, яка проживає в АДРЕСА_3 та є особою похилого віку, за якою позивач здійснював догляд весь час до затримання.
Запевняв, що проживаючи у вище згадуваному селі не мав фізичної можливості отримати та продовжити легалізацію на перебування в Україні, а через повномасштабне вторгнення та розрив будь-яких дипломатичних відносин з РФ це стало взагалі неможливим, що свідчить про поважність причин його перебування в Україні.
При цьому стверджував, що перебування відповідача у Волинському ПТПІ не дає йому можливості самостійно легалізувати своє перебування в Україні, а залишивши його тримання ще на 6 місяців суд обмежив право ОСОБА_1 на самостійне оформлення та отримання ним відповідних документів.
Також вважає порушеним його право на захист в суді першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 не користувався правничою допомогою, а позивач не вручив відповідачу додатки до позову, що не дало йому можливості самостійно реалізувати ряд своїх прав.
Позивач, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її доводів, просив рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 20.03.2025 у справі № 530/540/25 залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
В обґрунтування відзиву зазначив, що метою продовження строку перебування іноземця - ОСОБА_1 в ПТПІ є забезпечення виконання рішення про його примусове видворення від 26.09.2024, що підтверджується доказами по справі, водночас, ОСОБА_1 відмовляється покинути територію України, а без добровільної згоди позивача на перетин кордону неможливо виконати рішення про примусове видворення.
В іншій частині зміст відзиву на апеляційну скаргу дублює зміст позовної заяви.
У надісланій до суду апеляційної інстанції відповіді на відзив, відповідач підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі та наполягав на невмотивованості доводів позивача про необхідність продовження строку затримання ОСОБА_1 строком на шість місяців, оскільки конкретної мети застосування таких обмежень не зазначено.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених в останній, та просили суд апеляційної інстанції їх задовольнити.
Додатково, представник відповідача наполягала на тому, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин щодо вчинення ним дій протягом останніх 6 (шести) місяців, спрямованих на ідентифікацію ОСОБА_1 , з метою подальшого видворення до країни походження та не обґрунтовано необхідність продовження строку утримання відповідача у Волинському ПТПІ.
Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві просив справу розглянути без участі Зіньківського УДМС.
Відповідно до частини 3 статті 268 та частини 2 статті 313 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 26 вересня 2024 року Зіньківським сектором управління ДМС у Полтавській області був виявлений та затриманий відповідач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є уродженцем м. Мурманськ та громадянином російської федерації, який не виконав рішення про примусове повернення та продовжує перебувати на території України понад строки, встановлені законодавством України.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 26.09.2024 у справі № 530/2067/24 задоволено адміністративний позов Зіньківського сектору Управління ДМС у Полтавській області до ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
27.09.2024 за вказаним рішенням суду громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства строком на 6 місяців, термін перебування іноземця закінчується 26.03.2025.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та наявності визначених статтею 289 КАС України підстав для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, оскільки для забезпечення примусового видворення Зіньківським сектором УДМС України в Полтавській області необхідно провести заходи, спрямовані на організацію здійснення процесу видворення, які включать в себе придбання квитка та фінансове забезпечення супроводу іноземця до кордону України, що потребує додаткового часу, який виходить за межі 6-ти місячного терміну затримання іноземця, встановленого судом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI).
Згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Частинами 1, 2 статті 16 Закону № 3773-VI визначено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 3773-VI, нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Пунктом 2 статті 25 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Статтею 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
З аналізу вищенаведених норм Закону № 3773-VI дозволяє дійти висновку, що у разі незаконного перетинання державного кордону або у разі існування обґрунтованих підстав вважати, що затриманий іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення органи Державної міграційної служби України, охорони державного кордону або Служби безпеки України мають право приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яке повинно бути виконано такими особами у строк до 30 днів з дня прийняття відповідного рішення.
Відповідно до приписів частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2024 року по справі № 530/2067/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року (рішення суду першої інстанції набрало законної сили 21.10.2024 за результатами апеляційного перегляду) позовну заяву Зіньківського сектору управління державної міграційної служби України в Полтавській області, місце розташування м. Зіньків, вулиця Воздвиженська, 40, Полтавського району Полтавської області до ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 про адміністративне затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення примусового видворення - задоволено.
Затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 строком на 6 (шість) шість місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення примусового видворення.
В межах розгляду справи № 530/2067/24 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.01.2022 Гадяцьким відділом УДМС у Полтавській області за вчинення правопорушення за ознаками частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу на суму 2040 грн у зв'язку з порушенням ним правил перебування в Україні, перевищення визначених законом строків тимчасового перебування в Україні, проживання без документів на право проживання в Україні та ухилення від виїзду з України.
Зі змісту наданих ОСОБА_1 письмових пояснень від 12.01.2022 встановлено, що ОСОБА_1 у 2014 році приїхав у гості до рідної тітки ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 у с. Ветхалівка Гадяцького району Полтавської області. Через 2 місяці після приїзду в Україну почав працювати на пилорамі у с. Загрунівка Зіньківського району Полтавської області.
Навесні 2015 року здійснив крадіжку автомобіля, за що отримав 3 роки умовного покарання.
У 2016 році звільнився з роботи, не маючи коштів, здійснив крадіжку автомобіля.
03 серпня 2016 року засуджений до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
27 березня 2020 року звільнений умовно-достроково на 1 рік 9 місяців 13 днів.
Після звільнення жив і працював у с. Вирішальне Миргородського району Полтавської області.
Влітку 2021 року переїхав до м. Кременчук, де знайшов роботу і по даний час там проживає і працює.
Наразі тимчасово проживає за адресою АДРЕСА_4 , працює у с. Мала Кохнівка за тією ж адресою.
До органів ДМС із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування в Україні, оформлення посвідки на тимчасове або постійне проживання з власної ініціативи не звертався. Повідомляв про те, що на території Російської Федерації його життю та свободі за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань нічого не загрожує. Як і не загрожує ОСОБА_1 смертна кара, страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. Також підтвердив, що його життю або здоров'ю, безпеці або свободі не загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя. Так само зазначив, що йому не загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Вказані пояснення надруковані зі слів ОСОБА_1 та підписані ним.
За таких обставин судом апеляційної інстанції у справі № 530/2067/24 зроблено висновок про те, що на ОСОБА_1 не поширюється дія Закону № 3773-VI.
12.01.2022 Гадяцьким відділом УДМС у Полтавській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язано його покинути територію України у термін до 22.01.2022. Заборонено громадянину російської федерації ОСОБА_1 подальший в'їзд в Україну строком на три роки.
При цьому, відповідача повідомлено про прийняте рішення про примусове повернення та про зобов'язання не пізніше 22.01.2022 залишити територію України, що підтверджується розпискою від 12.01.2022 засвідченою підписом Родака Є.А. Також, відповідачу вручено один примірник рішення про примусове повернення з України від 12.01.2022 та повернуто паспортний документ, що засвідчено підписом ОСОБА_1 у розписці від 12.01.2022 (а.с.10).
Між тим вказане рішення відповідачем не виконано, що ним не оспорюється.
У подальшому, у зв'язку з невиконанням відповідачем вказаного рішення від 12.01.2022 Гадяцьким відділом УДМС у Полтавській області неодноразово направлялися листи до Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області, Крюківського відділу у м. Кременчуці УДМС у Полтавській області про перевірку місцезнаходження громадянина російської федерації - ОСОБА_1 за можливою адресою перебування, зокрема, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .
Відповідно до відповідей Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області від 16.01.2022, 23.06.2022, 10.10.2022, 17.01.2023, 24.02.2023, 17.03.2023, 24.04.2024, 24.05.2023, 20.06.2023, 31.07.2023, 20.09.2023, 30.10.2023, 19.01.2024, 10.04.2024, 04.07.2024, під час перевірки за останнім місцем проживання громадянина російської федерації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Вирішальне, Миргородського району, встановлено, що останній близько двох років в даному селі не проживає. Близьких родичів на території Сергіївської ТГ та безпосередньо в с. Вирішальне у нього не має. Теперішнє його місцезнаходження не відоме. У будинку де проживав останній на даний час проживає сім'я переселенців з тимчасово окупованих територій України.
Листом Крюківського відділу у м. Кременчуці УДМС у Полтавській області від 05.07.2022 повідомлено, що за адресою: АДРЕСА_4 не вдалося встановити місце проживання перебування громадянина російської федерації ОСОБА_1 , з наданих усних пояснень сусідів та власника вказаного житла стало відомо, що за вказаною адресою визначений громадянин ніколи не проживав та повідомити будь-яку іншу інформацію не мають можливості, так як зазначену особу ніколи не бачили. Також, зазначено, що була здійснена перевірка автомайстерні, де за наявною інформацією міг працювати іноземець та за результатом такої не вдалося встановити місце знаходження порушника, оскільки з наданих усних пояснень працівників вказаний громадянин ніколи не з'являвся та не працював у цій майстерні.
26.09.2024 Зіньківським сектором управління ДМС у Полтавській області за вчинення правопорушення за ознаками частини 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу на суму 5100 грн у зв'язку з порушенням громадянином російської федерації ОСОБА_1 законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, перевищення ним встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, та ухилення від виконання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, прийнятого Гадяцьким відділом УДМС у Полтавській області 12.01.2022.
За змістом наданих відповідачем письмових пояснень від 26.09.2024, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 рішення від 12.01.2022 про примусове повернення до росії виконувати не збирався, та пояснив, що продовжував переховуватись на території Полтавщини, деякий час проживав у місті Кременчук та ухилявся від виїзду з України, добровільно виконувати рішення Гадяцького відділу УДМС у Полтавській області не намагався.
На підставі вищезазначеного, 26.09.2024 Зіньківським сектором УДМС у Полтавській області було прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина російської федерації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке було визнано законним та обґрунтованим за результатами судового перегляду справи № 530/2067/24.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про доведеність Зіньківським УДМС недотримання громадянином російської федерації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 законодавства України, яке визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні, що виражається в знаходженні на території України з порушенням строку тимчасового перебування на території України.
Колегія суддів зазначає, що особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.
Згідно з частинами 11, 12, 13 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Тобто, перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у частині тринадцятій статті 289 КАС України, є вичерпним.
Зі змісту наведених приписів слідує, що під час вирішення позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов'язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства та/або неможливість забезпечення примусового видворення особи, пов'язана з відсутністю співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації або з неодержанням інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Колегією суддів встановлено, що строк затримання відповідача у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України с. Журавичі Ківерцівського району Волинської області закінчився 27.03.2025, а на час звернення до суду у ОСОБА_1 були відсутні документи, які дають право перетину державного кордону України.
Наявними в матеріалах справи листами директора Волинського ПТПІ від 11.10.2024 № 0777.5/537-24, від 10.12.2024 № 0777.5/645-24 від 04.03.2025 № 0777.5/97-25, скерованими на ім'я заступника начальника УДМС у Полтавській області, підтверджено, що з відповідачем тричі проводились співбесіди стосовно співпраці з представниками УДМС у Полтавській області та бажання покинути територію України під час яких ОСОБА_1 категорично відмовився покидати територію України з посиланням на те, що тут проживає його цивільна дружина та син, якого він виховує, а також бабуся та рідна тітка, які потребують його догляду (а.с. 11-12).
Така відмова підтверджується також наявною в матеріалах справи заявою ОСОБА_1 (а.с. 24).
Про затримання ОСОБА_1 з метою подальшого видворення позивач повідомляв Департамент консульської служби МЗС листом від 27.09.2024 № 5323-504/5323-24 (а.с. 13).
Копією листа МЗС України від 02.10.2024 № 71/1-500-133350 (а.с. 14) підтверджено, що дипломатичні відносини між Україною та РФ розірвані, представлення інтересів РФ дипломатичним представництвом третьої держави в Україні не здійснюється, що унеможливлює надання органами дипломатичної служби України будь-якого сприяння у підтвердженні особи і документуванні громадян країни-агресора та, відповідно, розгляд направлених до МЗС звернень.
Отже, на момент закінчення шестимісячного строку затримання, інформація, необхідна для належної ідентифікації відповідача та забезпечення примусового повернення ОСОБА_1 , з країни громадянської належності органами ДМС не отримана, а відповідач категорично відмовився від співпраці з представниками УДМС у Полтавській області, що унеможливлює забезпечення примусового видворення відповідача за межі території України.
Колегія суддів зазначає, що відсутність інформації, необхідної для належної ідентифікації відповідача та забезпечення примусового повернення ОСОБА_1 , з країни громадянської належності, небажання ОСОБА_1 співпрацювати з органами ДМС у питаннях належного виконання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, прийняте Гадяцьким відділом УДМС у Полтавській області 12.01.2022, відсутність у громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документів, які б давали право перетину державного кордону, власних коштів на реалізацію таких заходів, попередня поведінка відповідача, що полягала у недотриманні законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, перевищення ним встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, унеможливлює застосування відносно нього менш суворого заходу, визначеного статтею 289 КАС України, аніж продовження його перебування в ПТПІ.
Обґрунтованих доводів на спростування заявленого позову відповідачем не наведено.
Твердження ОСОБА_1 про те, що в Україні проживає його цивільна дружина та син, якого він виховує, а також бабуся та рідна тітка, які потребують його догляду не підкріплені жодними наявними в матеріалах справи доказами, окрім пояснень відповідача, які надавались ним в процесі опитування органами ДМС.
Крім того, такі посилання не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки з моменту в'їзду на територію України у 2014 році ОСОБА_1 не вчинялось жодних дій, спрямованих на легалізацію свого перебування/проживання понад установлений Законом строк.
Колегія суддів також відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що йому не забезпечено належне право на захист під час розгляду цієї справи так як не залучено захисника та не надано додатки до позову, з огляду на те, що наявною в матеріалах справи розпискою від 20.03.2025 (а.с 26) підтверджено факт вручення відповідачу адміністративного позову про продовження строку затримання іноземця в пункті призначення. Жодних зауважень з приводу відсутності додатків до позову ОСОБА_1 не зазначено. Будь - яких клопотань з приводу необхідності залучення захисника відповідачем не заявлялось, а зі змісту рішення Зіньківського районного суду Полтавської області вбачається, що у судовому засіданні 20.03.2025 ОСОБА_1 не заперечував проти позовних вимог.
У відповідності до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ливада проти України" (від 26 червня 2014 року), проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.
Європейський суд з прав людини у справі "Амюр проти Франції" (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі "Дугуз проти Греції" (рішення від 6 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року №12-рп/2003).
У підпункті "f" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Відповідач, відповідно до статті 4 Закону № 3773-VI, грубо та свідомо порушив законодавство України, отже останній не підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 31 Закону Закон № 3773-VI. Тому суд має всі підстави вважати, що ОСОБА_1 буде ухилятися від виїзду за межі території України.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 272, 289, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 20.03.2025 по справі № 530/540/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій