01 травня 2025 р. Справа № 520/24838/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 30.01.25 по справі № 520/24838/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив:
- визнати протиправними бездіяльність головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015-2018 роки (44 дні), а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017;
- зобов'язати головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015-2018 роки (44 дні), а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
В обґрунтування позову покликається на те, що відповідачем не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 07.11.2015 до 31.10.2017. Не проведено компенсацію щорічної відпустки за період 2015-2018 роки при звільненні у 2019 році. Вважає таку бездіяльність протиправною, у зв'язку із чим просить відповідача зобов'язати до вчинення відповідних дій.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність головного управління Національної поліції в Харківській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки в загальній кількості 59 календарних днів.
Зобов'язано головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки та щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій в загальній кількості 59 календарних дні за період 2015-2018 роки.
Визнано протиправною бездіяльність головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до 31.10.2017.
Зобов'язано головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до 31.10.2017.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки в загальній кількості 59 календарних дні та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки та щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій в загальній кількості 59 календарних дні за період 2015-2018 роки, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в цій частині та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що наказом ГУНП в Харківській області від 10 липня 2018 року № 178 о/с ОСОБА_1 з 12.07.2018 був переведений для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, тому підстави для нарахування ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за 2015- 2018 роки відсутні.
Вказує, якщо працівник протягом проходження служби переводився з одного підрозділу в інший, як в нашому випадку, то компенсація підлягає виплаті в тому місці служби, з якої працівник звільняється.
Таким чином, на думку апелянта позовні вимоги до ГУНП в Харківській області в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки позивач з 12.07.2018 переведений для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, а тому у ГУНП в Харківській області немає обов'язку виплачувати позивачу компенсацію за невикористані відпустки за минулі роки.
Тому, посадові особи ГУНП в Харківській області діяли в межах чинного законодавства України, їх дії не є протиправними і це свідчить, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Крім того, як зазначає відповідач, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в додатках до позовної заяви відсутні відомості про звільнення позивача з органів Національної поліції України, з цього можна зробити висновок, що позивач є діючим поліцейським та проходить службу в органах Національної поліції України.
Відповідач стверджує, що законодавством не передбачені умови та підстави виплати діючому поліцейському грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Отже, до моменту звільнення у роботодавця не виникає обов'язку здійснювати компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за 2015-2018 роки, що відповідає приписам статті 93 Закону № 580-VIII, оскільки позивач є діючим поліцейським. Таким чином спір з цього приводу між сторонами ще не виник.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 до 03.03.2017 обіймав посаду помічника начальника головного управління національної поліції у харківській області. З 04.03.2017 до 11.07.2018 обіймав посаду начальника управління протидії наркозлочинності кримінальної поліції ГУ НП у Харківській області. 10.07.2018 позивача переведено для подальшого проходження служби до ГУНП у Чернівецькій області. Дані обставини установлено з доказів, які містяться у матеріалах справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки та додаткової відпусти як учасник бойових дій, за період 2015-2018 роки в загальній кількості 59 календарних дні, а відтак суд визнав бездіяльність відповідача протиправною та з метою захисту порушеного права позивача суд зобов'язав останнього нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в загальній кількості 59 календарних дні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до 31.10.2017 та зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до 31.10.2017.
Судова колегія враховує, що предметом даного апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки в загальній кількості 59 календарних дні та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки та щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій в загальній кількості 59 календарних дні за період 2015-2018 роки.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року за № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, слід дійти висновку, що законом не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, на яку він мав право у попередньому календарному році, однак не використав таке протягом вказаного періоду. При цьому, працівник може використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ від 22.10.1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом №3551-ХІІ особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та ст. 12 Закону № 3551-ХІІ. Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 20.07.2023 року у справі № 200/18480/21.
Отже, колегія суддів констатує, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.
Так, за вимогами спеціального законодавства, право на отримання компенсації, спеціальними нормами законодавства пов'язана саме із звільненням особи з поліції.
При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 120/1196/19-а .
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Правовідносини, які виникають під час проходження публічної служби, за наявності спеціального законодавства регулюються останнім.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 820/1267/16.
Так, за п. 16 розділу І Порядку № 260, при переведенні по службі, пов'язаному з переїздом до іншого населеного пункту, або переведенні до іншого органу Національної поліції грошове забезпечення за попереднім місцем служби виплачується включно по день звільнення з посади, що передує даті відбуття до нового місця служби, зазначений в наказі по особовому складу.
За положенням п.1, пп.1 п.2 розділу IV Порядку № 260, у разі переміщення по службі (переведення, відрядження, переходу), а також звільнення поліцейського зі служби в поліції фінансовий підрозділ зобов'язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов.
Грошовий атестат поліцейським видається в усіх випадках переміщення з одного органу поліції до іншого.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 до 03.03.2017 обіймав посаду помічника начальника головного управління національної поліції у харківській області.
З 04.03.2017 до 11.07.2018 обіймав посаду начальника управління протидії наркозлочинності кримінальної поліції ГУ НП у Харківській області.
10.07.2018 позивача переведено для подальшого проходження служби до ГУНП у Чернівецькій області.
Таким чином, наказом ГУНП в Харківській області від 10.07.2018 р. №178 о/с позивач не був звільнений з Національної поліції України, а був переведений для подальшого проходження служби до ГУ НП в Чернівецькій області, що створювало у ГУНП в Харківській області лише обов'язок виплати грошового забезпечення за попереднім місцем служби.
Враховуючи, що матеріали справи не містять, та позивачем не надано до суду, доказів звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції, тому колегія суддів доходить висновку, що в позивача відсутнє право на отримання сум компенсацій за невикористані дні відпустки.
Також, беручи до уваги, що останнім місцем служби позивача є ГУ НП в Чернівецькій області, то у даному випадку саме Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області є особою, яка відповідно до вимог законодавства виплачує відповідні суми компенсації за невикористані дні відпустки, право за які зберіглось за позивачем, тобто є належним відповідачем.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки, отже в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року по справі № 520/24838/24 в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки в загальній кількості 59 календарних дні та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки та щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій в загальній кількості 59 календарних дні за період 2015-2018 роки, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 по справі № 520/24838/24 - скасувати в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки в загальній кількості 59 календарних дні та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки та щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій в загальній кількості 59 календарних дні за період 2015-2018 роки.
Уххвалити в цій частині постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 520/24838/24 - залишити бе змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк