01 травня 2025 р. Справа № 480/6185/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2025, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, повний текст складено 27.01.25 по справі № 480/6185/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №18001-55475163-2024-1 від 01 березня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги сім'ї загиблої ОСОБА_2 , згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 36 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" одноразову допомогу сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку із смертю дружини ОСОБА_2 .
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №18001-55475163-2024-1 від 01 березня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги сім'ї загиблої ОСОБА_2 , згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 36 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" одноразову допомогу сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку із смертю дружини ОСОБА_2 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області судові витрати у розмірі 1211 грн. 20 коп. на користь ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на п.5.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11 (чинний до 21.03.2024), згідно з яким для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів встановлено, що у результаті нещасного випадку на виробництві, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 в Роменському закладі загальної середньої освіти I-II ступенів №8 Роменської міської ради Сумської області, загинула, зокрема, ОСОБА_2 . В акті Н-1/П та довідці управління адміністративних послуг Роменської міської ради Сумської області від 22.12.2023 №04-20/836 вказано, що ОСОБА_2 на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією у паспорті громадянина України НОМЕР_1 та у витязі з реєстру Роменської територіальної громади від 22.12.2023 №2023/010501903, ОСОБА_1 (чоловік потерпілої) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . У довідці Виконавчого комітету Роменської міської ради від 22.12.2023 №16 (не містить підстав її видачі) зазначено, що ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ». Вважає, що надані для призначення одноразової допомоги сім'ї у зв'язку зі смертю годувальника документи не підтверджують факт реєстрації місця проживання за однією адресою померлої ОСОБА_2 і її чоловіка, ОСОБА_1 . Наголошує, що відсутні підстави для призначення ОСОБА_1 одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 .
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 05.03.2003 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , про що складено відповідний актовий запис №79 від 05.03.2003.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача - ОСОБА_2 , згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , про що 29.08.2023 складено відповідний актовий запис №644.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 працювала на посаді директорки Роменського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Роменської міської ради Сумської області та загинула на робочому місці внаслідок нещасного випадку на виробництві, влучання російського дрону-камікадзе типу «Shahed», що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 у Роменському закладі середньої освіти І-ІІ ступенів №8 Роменської міської ради Сумської області, за адресою: Сумська обл., м. Ромни, вул. Троїцька, буд. 94.
18.12.2023 затверджено акт спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1, складеного за результатами проведеного службового розслідування комісією з проведення службового розслідування.
За висновками комісії, викладеними в акті спеціального розслідування групового нещасного випадку, нещасний випадок на виробництві, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год. 05 хв. із директором Роменського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів №8 Роменської міської ради Сумської області ОСОБА_2 визнається таким, що пов'язаний з виробництвом. Прийнято рішення скласти акт за формою Н-1/П на потерпілу ОСОБА_2 .
У провадженні слідчого відділу Служби безпеки України в Сумській області знаходиться кримінальне провадження №22023200000179 від 29.08.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.438 КК України, в якому досліджуються обставини загибелі та поранення ІНФОРМАЦІЯ_1 працівників Роменського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів №8 Роменської міської ради Сумської області. Позивач визнаний потерпілим в даному кримінальному провадженні як чоловік загиблої ОСОБА_2 .
08.01.2024 позивачем направлено листом через засоби зв'язку АТ Укрпошта до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області заяву про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, для членів родини загиблої внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 .
02.04.2024 ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області надіслано лист ОСОБА_1 за результатами розгляду адвокатського запиту та надано копію рішення №18001-55475163-2024-1 від 01.03.2024 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
За висновками, викладеними в даному рішенні, за наявними документами не було підтверджено факт реєстрації місця проживання за однією адресою померлої ОСОБА_2 та її чоловіка, ОСОБА_1 , та доньки, ОСОБА_3 . До того ж, вік доньки на дату смерті потерпілої - 20 років. Тобто, враховуючи положення Сімейного кодексу України, на дату смерті ОСОБА_2 , її донька, ОСОБА_2 не є членом сім'ї.
Враховуючи норми п.5.1 Постанови правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11 (яка була діючою на момент загибелі ОСОБА_2 ), у зв'язку з не підтвердженням факту реєстрації місця проживання за однією адресою померлої ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_1 , позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Не погодившись із зазначеною відмовою пенсійного органу у призначенні одноразової допомоги сім'ї загиблої ОСОБА_2 згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач ініціював даний спір.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №18001-55475163-2024-1 від 01.03.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги сім'ї загиблої ОСОБА_2 , згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що підлягає скасуванню.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 36 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одноразову допомогу сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку із смертю дружини ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я визначає Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон №1105-XIV; в редакції, чинній на момент настання страхового випадку).
Частиною 1 ст.4 Закону №1105-XIV визначено, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
На уповноважений орган управління та його територіальні органи, серед іншого, покладено завдання здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону (п.2 ч.1 ст.5 Закону №1105-XIV).
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст.30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про охорону праці".
Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Згідно зі ст.35 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
Непрацездатними особами, передбаченими частиною першою цієї статті, є:
1) діти, які не досягли 18 років;
2) повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови що такий період не перевищує чотири місяці), - до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;
3) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють;
4) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Частиною 5 ст.36 Закону №1105-XIV установлено також, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Частиною 1 ст.37 Закону №1105-XIV передбачено, що для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст.37 Закону №1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:
1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;
2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;
3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;
4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;
5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;
6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;
7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;
8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів;
9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;
10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Відповідно до ст.38 Закону №1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Територіальні органи уповноваженого органу управління можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Згідно зі ст.39 Закону №1105-XIV уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:
1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;
2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;
3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Відповідно до статей 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та з метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання правлінням Фонду соціального страхування України затверджено Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат (далі по тексту - Порядок №11; чинний на момент настання страхового випадку ІНФОРМАЦІЯ_1).
Пунктом 1.2 розділу І Порядку №11 передбачено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.
Згідно з п.1.3 розділу І Порядку №11 управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.
Пунктом 1.4. розділу І Порядку №11 закріплено, що рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах. Копія постанови на вимогу надається потерпілому або особам, які мають право на страхові виплати у разі смерті потерпілого. Управління (відділення) Фонду можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про страховий випадок оформлені з порушенням встановлених вимог.
Пунктом 5.1 розділу V Порядку №11 установлено, що для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються: заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого); довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 08.01.2024 про призначення страхових виплат, відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у зв'язку зі смертю його дружини внаслідок нещасного випадку на виробництві.
До заяви додано: акт спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 в Роменському закладі загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Роменської міської ради Сумської області, від 18.12.2023 за формою Н-1/П у результаті нещасного випадку на виробництві; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серія НОМЕР_3 ; довідку управління адміністративних послуг Роменської міської ради Сумської області від 22.12.2023 №04-20/836 про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 ; свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 ; паспорт громадянина України НОМЕР_1 ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 ОСОБА_3 ; витяг з реєстру Сумської територіальної громади від 21.12.2023 про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №18001-55475163-2024-1 від 01.03.2024 відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової допомоги сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.
За висновками, викладеними в даному рішенні, за наявними документами не було підтверджено факт реєстрації місця проживання за однією адресою померлої ОСОБА_2 та її чоловіка, ОСОБА_1 .
З даного приводу, колегія суддів зазначає, що ні Законом №1105-XIV, ні Порядком №11 поняття родини/сім'ї не визначається.
У свою чергу, статтею 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Так, у Рішенні від 03.06.1999 № 5-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Верховний Суд у постанові від 22.04.2024 у справі №420/17371/22 зазначив, що враховуючи передбачену Основним Законом можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення Цивільного кодексу України та Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації; зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті. Тому встановлена Порядком №11 обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.
Верховний Суд також зауважував, що Закон №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
Враховуючи встановлену під час розгляду справи невідповідність положень пункту 5.1 розділу V Порядку №11, що визначають підстави набуття права на одноразову допомогу сім'єю загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, положенням Закону №1105-XIV, Верховний Суд дійшов висновку, що правильним є застосування правового акта, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за змістом висновків Верховного Суду, сформульованих у наведеній справі, неоднакове зареєстроване місце проживання членів сім'ї не впливає на отримання одноразової допомоги сім'ї потерпілого. Тому визначальним є факт проживання однією сім'єю.
Частиною 1 ст.56 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
З огляду на вищезазначене, враховуючи передбачену Основним Законом можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення ЦК України та Закону №1382-IV передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, в контексті правовідносин, що виникли у цій справі, можна зробити висновок, що зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Встановлена Порядком №11 обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.
Конституційний суд України в абзаці третьому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 також вказав, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Таким чином, встановлена Порядком №11 обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.
При цьому, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку такої підстави для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що ГУ ПФУ в Сумській області неправомірно відмовило ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату допомоги.
Матеріалами справи підтверджується наявність родинних зв'язків між позивачем - ОСОБА_1 (чоловік) та потерпілою ОСОБА_2 (дружина), про що свідчить наявне свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 .
Відповідно до паспорту позивача, його місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
В той час, відповідно до довідки Роменської міської ради Сумської обл. від 22.12.2023 №04-20/836, дружина позивача на момент смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Як стверджує позивач, не зважаючи на різні місця реєстрації з його дружиною, фактично вони проживали разом за адресою: АДРЕСА_3 , з моменту укладення шлюбу, 05.03.2003 до моменту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Факт спільного проживання за адресою: АДРЕСА_3 , з моменту укладення шлюбу, 05.03.2003 до моменту смерті ОСОБА_2 підтверджується Актом від 02.07.2024р.
Довідкою, виданою виконавчим комітетом Роменської міської ради Сумської області від 28.06.2024 №01-35/170, підтверджується факт не проживання позивача за адресою реєстрації ( АДРЕСА_2 ) з 2003 року по теперішній час.
Відповідач, відмовляючи у призначенні допомоги, посилається на те, що для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Однак, на переконання суду, акт від 02.07.2024 може сприйматися судом як доказ спільного проживання подружжя - ОСОБА_1 разом із його померлою дружиною ОСОБА_2 на момент її смерті за однією адресою, однією сім'єю. Водночас, саме факт спільного проживання позивача та його померлої дружини є достатньою підставою для отримання одноразової допомоги на сім'ю.
При цьому, суд бере до уваги, що норми законодавства не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач має право на отримання одноразової допомоги як член сім'ї потерпілої, передбаченої частиною п'ятою статті 36 Закону №1105-ХІV, а тому відмова відповідача у призначенні такої соціальної виплати є протиправною.
Посилання апеляційної скарги відповідача на те, що надані для призначення одноразової допомоги сім'ї у зв'язку зі смертю годувальника документи не підтверджують факт реєстрації місця проживання за однією адресою померлої ОСОБА_2 і її чоловіка, ОСОБА_1 , як на підставу для відмови у задоволенні заяви позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки норми законодавства не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №18001-55475163-2024-1 від 01.03.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги сім'ї загиблої ОСОБА_2 , згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 36 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" одноразову допомогу сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку із смертю дружини ОСОБА_2 .
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 по справі № 480/6185/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко