Провадження № 22-ц/803/81/25 Справа № 201/7796/22 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
30 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі :
головуючого судді - Ткаченко І.Ю.,
суддів: Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря: Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування арешту, третя особа - державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Чернова Людмила Володимирівна
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2023 року, -
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим, 10 березня 2023 року, позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування арешту, третя особа - державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Чернова Л.В (далі - Соборний ВДВС). В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є власником 18/100 домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га, розташованої за цією ж адресою. В травні 2022 року він довідався, що 31 травня 2021 року на його земельну ділянку було накладено арешт постановою Соборного ВДВС № 65203084 від 31 травня 2021 року, в рамках виконавчого провадження №65203084, боржником за яким виступає ОСОБА_4 , попередній власник майна, а стягувачем - ОСОБА_2 . Він звернувся до Соборного ВДВС із заявою про зняття арешту як помилково накладеного та 11 липня 2022 року отримав відповідь згідно якої перевіркою матеріалів зведеного виконавчого провадження №65227610, до складу якого входять ВП №64194678 та ВП №65203084 не виявлено порушень ст. ст. 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» при накладенні державним виконавцем арешту на майно боржника та не виявлено підстав для зняття арешту з майна, тому просив суд ухвалити рішення яким визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника ВП №65203084 від 31 травня 2021 року, яка була постановлена державним виконавцем Соборного ВДВС в частині накладення арешту на нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:235:0004, площа 0,0271 га.; скасувати арешт, накладений постановою ВП №65203084 від 31 травня 2021 року на належне йому нерухоме майно, яка була постановлена державним виконавцем Соборного ВДВС в частині накладення арешту на нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:235:0004, площа 0,0271 га; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень реєстратора - державного виконавця Соборного ВДВС на підставі постанови про арешт майна боржника ВП №65203084 від 31 травня 2021 року, якою було накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:235:0004, площа 0,0271 га, виключити з Державного реєстру речових прав та обтяжень на нерухоме майно відомості та записи про наявність обтяжень та обмежень, встановлених щодо нерухомого майна, внесені до реєстру на підставі постанови про арешт майна боржника ВП №65203084 від 31 травня 2021 року, щодо накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га., вирішити питання про судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову про арешт майна боржника, винесену державним виконавцем Соборного ВДВС в межах виконавчого провадження №65203084 від 31 травня 2021 року, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га, яка належить ОСОБА_1 . Скасовано арешт, накладений на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га, яка належить ОСОБА_1 який було накладено на підставі постанови про арешт майна боржника, винесену державним виконавцем Соборного ВДВС в межах виконавчого провадження №65203084 від 31 травня 2021 року. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, винесене державним виконавцем Соборного ВДВС на підставі постанови про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №65203084 від 31 травня 2021 року, яким було накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:235:0004, площа 0,0271 га, що належить ОСОБА_1 . Виключено з Державного реєстру речових прав та обтяжень на нерухоме майно відомості та записи про наявність обтяжень та обмежень встановлених щодо нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га, яка належить ОСОБА_1 внесені до реєстру на підставі постанови державного виконавця Соборного ВДВС про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №65203084 від 31 травня 2021 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не взяв до уваги, що ОСОБА_1 з 2017 року не є власником земельної ділянки, оскільки було зареєстровано право забудови земельної ділянки на підставі договору укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Авгіт-Україна», а отже він не належний позивач. Право забудови земельної ділянки (суперфіцій) є видом речового права. Порушення норм процесуального права виразилось у тому, що його адвокатом було подано клопотання про відеоконференцію, яка не відбулася через відсутність судді, та розгляд справи було відкладено. В день наступного судового засідання, адвокат очікував запрошення до участі в ньому, у системі відеконференцзв'язку, якого не отримав та в подальшому стало відомо, що справа розглянута.
08 грудня 2023 року адвокат Гурський В.С., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки, а договір на право забудови земельної ділянки - суперфіцій є тимчасовим та жодним чином не впливає на його право власності, та на реалізацію ним права на судовий захист, у зв'язку із арештом належному йому майна, у виконавчому провадженні, де боржником є попередній власник майна.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року клопотання адвоката Гурського В.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено. Провадження у справі поновлено. Витребувано у приватного нотаріуса Шаваєвої О.С. інформацію щодо осіб, які прийняли спадщину та копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року витребувано у Приватного нотаріуса Шуваєвої О.С. інформацію щодо осіб, які прийняли спадщину, а саме: витяг зі Спадкового реєстру, яким підтверджується кількість виданих свідоцтв на спадщину та на чиє ім'я вони видані, та копію спадкової справи №1/2024 (номер у спадковому реєстрі 71859867) щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , актовий запис про смерть №118, складений 08 січня 2024 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
10 січня 2025 року приватним нотаріусом Шуваєвою О.С. до суду надано копію спадкової справи №1/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
З копії спадкової справи №1/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , розпочатої 17 січня 2024 року та закінченої 13 серпня 2024 року, було встановлено, що спадщину прийняла та отримала свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 26 грудня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним та відповідачем ОСОБА_4 є власником земельної ділянки кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
09 липня 2014 року позивачу видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 24038453 - земельну ділянку кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Представником позивача суду подані нотаріально завірені копії договорів від 26 грудня 2013 року та витягів про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем, та Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, згідно яких власником земельної ділянки кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є позивач.
Крім того, судом за допомогою підсистеми «Електронний суд» шляхом введення РНОКПП позивача було отримано сформовану підсистемою відповідь з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої право власності на об'єкт нерухомого майна - земельної ділянки кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за позивачем.
Постановою Соборного ВДВС № 65203084 від 31 травня 2021 року в рамках виконавчого провадження № 65203084, боржником в якому виступає відповідач ОСОБА_4 , на зазначене майно накладено арешт.
Листом вих. 28140/11 від 30 травня 2022 року Соборний ВДВС на заяву позивача про зняття арешту з належного йому нерухомого майна як накладеного помилково повідомив, що перевіркою матеріалів зведеного виконавчого провадження №65227610, до складу якого входять ВП №64194678 та ВП №65203084 не виявлено порушень ст. 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» при накладенні державним виконавцем арешту на майно боржника та не виявлено підстав для зняття арешту з майна боржника. Накладений арешт може бути знятий за рішенням суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що сторонами виконавчих проваджень є ОСОБА_5 (боржник) та ОСОБА_2 (стягувач), воно відкрито 20 квітня 2021 року, тобто більше ніж через сім років після набуття позивачем права власності на нерухоме майно. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки - її власником є позивач.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного «панування» власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один із принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах.
У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109 св 22).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, положеннями цієї статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.
З матеріалів справи установлено, що 26 грудня 2013 року між ОСОБА_6 як подавцем та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . З 09 липня 2014 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за позивачем - ОСОБА_1 .
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що боржник у виконавчому провадженні та відповідач у даній справі ОСОБА_6 , на час накладання арешту постановою Соборного ВДВС не був власником земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:235:0004, площею 0,0271 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
У абзаці 2 пункту 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судам роз'яснено, що, якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна.
Виходячи з викладеного, частково суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості підстав для відмови у задоволенні позову, не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що ОСОБА_1 неналежний позивач оскільки у 2017 році уклав договір суперфіцію із ТОВ «Авгіт-Україна», не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги.
Так, відповідно до цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншої особи для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій).
Відповідно до статті 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.
Згідно ч.1 ст.102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Таким чином, об'єктом суперфіцію є лише право користування земельною ділянкою для будівництва певних видів споруд чи будівель.
Тобто ОСОБА_1 передавши належну йому земельну ділянку в користування іншій особі, не перестав бути її власником та не втратив право на судовий захист.
У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Крім того, у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'ясненно, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до ухвалення помилкового рішення.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини проголошені 30 квітня 2025 року.
Повний текст постанови складено 01 травня 2025 року.
Судді: