Провадження № 22-ц/803/3755/25 Справа № 185/12177/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Доповідач - Макаров М. О.
29 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Сахарові Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, -
У листопаді 2024 року позивач звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди. Позивач посилається на те, що він працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок роботи на підприємстві він втратив професійну працездатність. Позивач просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 302 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 120000 гривень без відрахування податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв'язку з професійним захворюванням, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить рішення суду змінити, зменшивши суму відшкодування моральної шкоди до 60 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 понад 25 років перебував в трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 31 травня 2018 року Позивача звільнено у зв'язку з невідповідністю виконуваної роботі через стан здоров'я.
Під час виконання трудових обов'язків на підприємстві Відповідача, Позивач підпадав під вплив на його організм шкідливих факторів виробничого середовища таких як пил, важка фізична праця та шум. У зв'язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, Позивачем отримано З хронічних захворювання: «хронічне обструктивне захворювання легень І-ст. (пилових бронхіт І ст., емфізема легень І ст.) група В, легенева недостатність І-ІІ ступеня» (надалі - ХОЗЛ); «радикулопатія попереко-крижова Ь5, 81 та шийна С6, С7, С8, рецидивуючий перебіг, на фоні полі сегментарної дископатії з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м'язово-тонічним та периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періатрозу (ПФ II ступеня), остеоартрозу у поєднанні з гіеріатрозами ліктьових суглобів (ПФ II ступеня) і колінних суглобів (ПФ II ступння)»; «нейросенсорна приглухуватість І ступеня (з легким зниженням слуху)». Вищезазначені факти підтверджуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04 жовтня 2018 року (долі - акт Форми П-4), а також відомостями внесеними до трудової книжки Позивача. Відповідно до п.17 акту форми П-4 причинами виникнення професійних захворювань виявлених у Позивача є шкідливі умови праці, що мали місця на робочому місці Позивача та характеризувались наступним чином:запиленість повітря робочої зоно: вміст пилу з вмістом 8Ю2 кристалічного 15,0% в повітрі робочої зони в 39,1 раз перевищує допустиму величину (фактичне значення 78,2 мг/мЗ, при концентрації-2 мг/мЗ) еквівалентним рівень шуму: складав 90 дБ при ГДК 80 дБ, рівень відносної вологості 88 % при нормі 75 %; рівень фізичного перенавантаження: маса вантажу. Що постійно підіймається на переміщується вручну 43,85 кг., при нормі до 30 кг.; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладені зусиль двома руками 153300 кг/с, при допустимій до 70000 кг/с; перебування у вимушеній позі 63,9% часу зміни, при допустимій - до 10% часу зміни.
У зв'язку із заподіянням зазначеної шкоди здоров'ю, 24.10.2018 року Позивач вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК).
За результатами даного огляду Позивачу визначено 3 групу інвалідності та сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60 %, з яких 45% - внаслідок радикулопатії, 10% - внаслідок ХОЗЛ, 5% - внаслідок туговухості.
Внаслідок отриманих захворювань Позивачу визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
17.10.2019 Позивач повторно пройшов огляд МСЕК, за наслідками якого Позивачу визначено III групу інвалідності та встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60 %, з яких 45% - внаслідок радикулопатії, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості, визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
Внаслідок отриманих захворювань Позивачу визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
27.10.2021 Позивач повторно пройшов огляд МСЕК, за наслідками якого Позивачу визначено III групу інвалідності та встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60 %, з яких 45% - внаслідок радикулопатії, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості, визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
Внаслідок отриманих захворювань Позивачу визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
09.10.2024 Позивач повторно пройшов огляд МСЕК, за наслідками якого Позивачу визначено III групу інвалідності та встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60 %, з яких 45% - внаслідок радикулопатії, 10 % - внаслідок ХОЗЛ, 5 % - внаслідок туговухості, визначена погреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
Внаслідок отриманих захворювань Позивачу визначена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням.
У зв'язку з вказаними хронічними професійними захворюваннями та частковою втратою професійної працездатності, порушено звичайний спосіб життя Позивача, останній позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, Позивач відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, його систематично турбує нападоподібний кашель, як в денний так і в нічний час, що порушує сон Позивача та позбавляє його можливості нормально відпочивати, призводить до важкості та болю у грудній клітині, у між лопатковій ділянці, призводить до головного болю, до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги Позивача в денний час. Позивача турбує стійкий біль та обмеження рухів у різних ділянках хребта, ліктьових та плечових суглобах, порушення ходи, у Позивача спостерігається заніміння кінцівок, погіршення слуху та обидва вуха.
Отже, професійні захворювання призводять до постійного перенесення Позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження медикаментозного лікування,придбання ліків, що призводить до нераціональної втрати часу та життєвої енергії. Крім того, тривалі переїзди в автомобільному, залізничному транспорті призводять до приступів задухи, загострення хвороби, виникнення гострого болю в суглобах рук та ніг, що виключає можливість здійснення подорожей, піші прогулянки та навіть вихід в магазин потребують від Позивача залучення значних зусиль, він відчуває себе неповноцінною людиною, вказане постійно викликає у Позивача відчуття тривоги за своє здоров'я та життя.
Крім того, хронічне захворювання легень істотно підвищує імовірність зараження Позивача серйозними вірусними захворюваннями та їх перенесення в складних формах, розуміння даного факту у Позивача викликає відчуття тривоги, переживання за своє майбутнє. Дане відчуття посилюється особливо на тлі пандемії у світі, оскільки ризик перенесення даного вірусного захворювання в складних формах суттєво підвищується у людей, які мають хронічні захворювання легень.
Туговухість характеризується зниженням слуху Позивача, призводить до істотного зниження його можливостей спілкуватись з оточуючими людьми, функцію розпізнавання мови суттєво порушена. При спілкування з оточуючими людьми, Позивач часто просить повторити співрозмовника висловлені ним слова, що в свою чергу, призводить до дискомфорту при вербальному спілкування.
Ушкодження здоров'я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя Позивача, обмежило можливість Позивача приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу близьким та рідним людям.
Вказані вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя Позивача та зменшення благ, які Позивач мав до моменту отримання професійних захворювань та втрати професійної працездатності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв'язку з професійним захворюванням, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши тяжкість наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, виходячи із засад розумності та справедливості, стягнувши компенсацію в сумі 120 000,00 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди.
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Таким чином граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто не ототожнюється відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20.
Таким чином до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
На підставі вищевикладеного суд зазначає, що в даній справі ухвалюється рішення про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню.
Доводи відповідача про те, що ушкодження здоров'я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників безпідставні.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров'я в майбутньому, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, та характер немайнових витрат, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 120 000,00 грн..
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 30 квітня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова