Провадження № 22-ц/803/2214/25 Справа № 194/1480/24 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
30 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року в цивільній справі номер 194/1480/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я,
У серпні 2024 року до Тернівського міського суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що під час роботи в ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» позивач захворів на професійне захворювання, про що складено акт розслідування професійного захворювання від 04 грудня 2003 року. 21 січня 2004 року йому первино встановлено 50% втрати працездатності за професійним захворюванням та встановлено 3 групу інвалідності.
Позивач вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у редакції, чинній на час заподіяння йому моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування.
З 01 січня 2023 року набув чинності Закон України від 21 вересня 2022 року №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками ФССУ і виконують функції з управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасного випадку на виробництві.
Внаслідок отримання професійних захворювань позивач змушений постійно переносити больові відчуття, систематично проходити курси лікування. Наслідки отриманого на виробництві професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позивач просив суд стягнути з відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на свою користь 200000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, - задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 100000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд скасувати рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26.11.2024 року у справі №194/1480/24 та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до постанови ФСС від 06.02.2004 року №4160/1 позивачу призначено щомісячні страхові виплати. Станом на теперішній час позивач отримує страхові виплати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу первинно встановлена втрата працездатності випискою з акту огляду у МСЕК від 21.01.2004 року, тобто з цієї дати у нього виникло право на отримання виплати за моральну шкоду, яке виникає в особи з дня встановлення йому такої стійкої втрати працездатності.
Згідно з пунктом 2 частини 44 Розділу 2 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік» відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено з 1 січня 2008 року.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон України від 23.02.2007 № 717-V «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону №1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
Тобто, законодавством України припинено обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку.
Законодавець чітко визначав, що моральна шкода відшкодовується Фондом за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Позивач не обґрунтував та не надав до суду належних доказів, що настання хронічного професійного захворювання (отруєння) заподіяно умовами виробництва, та як наслідок не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, що спричинила втрату працездатності.
На думку відповідача сума присуджена до стягнення моральної шкоди є необґрунтованою. Позивач не навів обґрунтованих доводів чому він після спливу майже 20 років після встановлення факту втрати працездатності звернувся тільки в 2024 році до суду про стягнення вже з територіального органу Пенсійного фонду України моральної шкоди, не навів розрахунок даної суми та з чого вона складається.
Із вказаним рішенням частині висновків про стягнення моральної шкоди з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів не погодився позивач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд змінити рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26.11.2024 року по цивільній справі №194/1480/24 в частині висновків про стягнення моральної шкоди з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів і стягнути з відповідача на користь позивача 100000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду в оскаржуваній частині є таким, що не відповідає обставинам справи та прийняте з порушенням норм матеріального права.
Позивач зазначає. що як до 23 травня 2020 року, так після цієї дати чинним законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Крім того, обмеження розміру моральної шкоди для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров'ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб, що в певній частині нівелює рішення суду, щодо захисту таких прав.
Від учасників справи відзиви в письмовій формі на апеляційні скарги до апеляційного суду не надійшли.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали до апеляційного суду клопотання та заяву про розгляд справи за відсутністю позивача та представника відповідача (а.с. 98, 99, 102, 109, 113).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно з записами у трудовій книжці ОСОБА_1 тривалий час працював на підприємствах ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» (а.с. 9-10).
04 грудня 2003 року затверджено акт за формою П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 (а.с. 11-12).
Згідно з довідками обласної МСЕК №2 серії ДНА-01 №390153 та МСЕ-ДНА-01 №390153 від 21.01.2004 року ОСОБА_1 первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності з 29.12.2003 року за професійними захворюваннями - безстроково (а.с. 13-13зв).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, а також з того що саме такий розмір відшкодування моральної шкоди буде розумним та справедливим, а також з того, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн має бути з утриманням обов'язкових платежів.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись в повній мірі.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Зазначена позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі №210/3177/17.
Керуючись наведеним вище, апеляційний суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон №1105-ХІV у редакції, під час дії якої позивачу була заподіяна моральна шкода у зв'язку з нещасним випадком та первинною втратою працездатності, та яка передбачала, що обов'язок відшкодовувати таку шкоду покладається саме на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, оскільки починаючи з 01 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Так, ст. 17 Закону України «Про охорону праці», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
За ст. 12 Закону України «Про охорону праці», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 року, який набрав чинності з 01.04.2001 року.
Норми вказаного Закону від 23.09.1999 року, у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23.02.2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку(абз.4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч. 3 ст. 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч. 3 ст. 34).
З огляду на положення ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23.09.1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6 (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Як визначено ч. 1, 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст. 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
За п. 27 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року та п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, пп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Окрім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 року №717-V, що набрав чинності 20.03.2007 року, виключено ч. 3 ст. 34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008 року».
Конституційний Суд України у рішенні від 08.10.2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 року №77-VIII викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01.01.2015 року.
Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Судом встановлено, згідно з довідками обласної МСЕК №2 серії ДНА-01 №390153 та МСЕ-ДНА-01 №390153 від 21.01.2004 року ОСОБА_1 первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності за професійними захворюваннями з 29.12.2003 року - безстроково.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з втратою професійної працездатності виникло у позивача у січні 2004 року.
З 01 січня 2023 року набув чинності Закон України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками ФССУ і виконують функції з управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасного випадку на виробництві.
У свою чергу відповідно п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень було припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізовано їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року та вказано, що Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що належним відповідачем по справі є Пенсійний Фонд України, який є правонаступником Фонд соціального страхування України, оскільки позивачу було первинно встановлено втрату професійної працездатності саме 21 січня 2004 року, і на той час обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди за зазначене був покладений на ФСС України.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров'я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, з яким погоджується апеляційний суд.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, у розмірі 100000,00 грн.
Відтак, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача головного управління ПФУ в Дніпропетровській області є необґрунтованими.
Стосовно доводу апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилкове відрахування податків та інших обов'язкових платежів, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 162.1. статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №180/377/20 (провадження № 61-1св21).
Отже, апеляційний суд цей довід апеляційної скарги ОСОБА_1 вважає слушним.
Інші, наведені в апеляційних скаргах доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не перевірив доводи і заперечення сторін, не дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам закону.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні відповідно до статті 376 ЦПК України в частині утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Крім того, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну судового рішення лише в частині утримання податків та інших обов'язкових платежів, витрати відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року - змінити.
Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 100000,00 (сто тисяч) грн без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: