01 травня 2025 року справа №200/4550/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченко І.В., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 200/4550/24 (головуючий І інстанції Ушенко С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: визнати протиправними дії щодо припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат з 01 липня 2022 року; зобов'язати поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат, а також нарахувати та виплатити заборгованість зі щомісячних страхових виплат з 01 липня 2022 року по день поновлення їх виплати.
В обґрунтування позову посилається на те, що перебуває на обліку у відповідача як отримувач страхових виплат, однак відповідач всупереч вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» припинив з 01.07.2022 виплату щомісячних страхових виплат без будь яких пояснень. Вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 200/4550/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.07.2022. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування і виплату щомісячних страхових виплат з 01.07.2022. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Згідно довідки МСЕК від 19.06.2002 серії 2-18АВ № 002171 позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності безстроково.
Відповідно довідки від 14 листопада 2014 року №6337143032 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач як внутрішньо переміщена особа зареєстрований у місті Ізюм Харківської області.
Позивач перебував на обліку як отримувач страхових виплат в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, де отримував страхові виплати по 30 червня 2022 року.
З 01 липня 2022 року щомісячні страхові виплати позивачу припинено.
З 01.01.2023 набрали чинності зміни до Закону №1105-XIV“Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV).
Згідно ст. 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Таким чином, з 01.01.2023 відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області (далі - Відповідач).
Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізовано шляхом їх приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023.
Представник позивача 31.05.2024 звернувся з адвокатським запитом до відповідача, в якому просив надати інформацію щодо заборгованості з щомісячних страхових виплат.
На адвокатський запит представника позивача вих.№90 від 31.05.2024 щодо припинення страхових виплат Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом від 05.06.2024 №2000-0202-8/95484 повідомило, що на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1467 “Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині передачі носіїв інформації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області передало до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області постанову про призначення ОСОБА_1 перерахованої страхової виплати відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України №1105 з 01.03.2022, справа про страхові виплати не передавалась. Також, на виконання вищезазначеного Порядку Управління передало до Головного управління реєстр осіб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022. Згідно з даними, зазначеними в реєстрі, щомісячна страхова виплата позивачу припинена з 01.07.2022. Відомості про нараховані та виплачені страхові виплати, рішення, протоколи, постанови, на підставі яких було припинено виплати потерпілому, до Головного управління не передавались.
Доказів нарахування та виплати позивачу щомісячних страхових виплат з 01 липня 2022 року суду не надано.
Фактично позивачу відмовлено у виплаті страхових виплат за минулий період.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
01.01.2023 набув чинності Закон України від 3 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №1105-XIV), викладений в новій редакції.
Відповідно до ст. 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку на виробництві є Пенсійний фонд України.
В свою чергу Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізовано шляхом їх приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.
Отже, наразі належним відповідачем у справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Спірним питанням даної справи є правомірність припинення страхових виплат позивачу та відмови у їх виплаті, починаючи з 01.07.2022.
Статтею 3 Конституції України гарантовано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Положеннями статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV.
Положеннями статті 3 Закону №1105-XIV визначено принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Частиною першою статті 47 Закону №1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону №1105-XIV).
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці» (частина четверта, сьома статті 47 Закону №1105-XIV).
Відповідно до частини першої статті 46 Закону №1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Суд зазначає, що відповідно до частин п'ятої, шостої статті 47 Закону №1105-XIV страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Суд зазначає, що позивачу встановлена втрата працездатності безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК №002171 від 19 червня 2002 року про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, тому в даному випадку відсутні підстави для невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат. Вказане жодним чином не спростовується відповідачем.
На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ненарахування та невиплата належних позивачу страхових виплат з 01 липня 2022 року є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
Крім того, відповідач, не здійснивши страхові виплати за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на їх отримання. При цьому, зазначене право є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч. 2 ст. 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. В порядку статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що виключає додаткові обмеження для внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі статтею 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Враховуючи викладене, суд вважає доцільним застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові у справі №243/3505/16-ц від 20.09.2018, в яких зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 №6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 200/4550/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 200/4550/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 01 травня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.Д. Компанієць
І.В. Сіваченко