01 травня 2025 року справа №200/5777/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Компанієць І.Д., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 200/5777/24 (головуючий І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
В серпні 2024 року Адвокат Міхеєва Євгенія Геннадіївна в інтересах ОСОБА_1 звернулася через систему “Електронний Суд» до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошова компенсація за невикористані дні відпустки щорічної чергової відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій); зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 153 805,60 гривень.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 200/5777/24 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 25.07.2023 - 26.07.2024 у розмірі 153805 (сто п'ятдесят три тисячі вісімсот п'ять) грн 60 коп з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 08.12.2018 є учасником бойових дій.
Наказом начальника ГУНП в Київській області від 21.07.2023 № 154 о/с позивача звільнено з посади старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Обухівського РУП ГУНП в Київській області з 24.07.2023 за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію». Стаж служби в поліції при звільненні для виплати одноразової грошової допомоги становить 09 років 11 місяців 14 днів. Зазначено про невикористані відпустки в році звільнення - 17 днів.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2024 в адміністративній справі № 200/5960/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки за роки, які передують року звільнення, та додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області (ЄДРПОУ 40108616) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 24.07.2023: щорічної чергової відпустки за 2017 рік у кількості 08 днів та за 2022 рік у кількості 24 дні; додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 днів, за 2021 рік у кількості 14 днів та за 2023 рік у кількості 14 днів.
На виконання рішення суду по справі №200/5960/23 відповідач виплатив позивачу 61 944,11 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 10562 від 26.07.2024.
Вважаючи наявними підстави для виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина та засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункти 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Суд зауважує, що чинним спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо виплати середнього заробітку або компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, строки проведення розрахунку при звільненні, а також відповідальність за недотримання вказаних строків передбачені положеннями статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
У тих правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, за загальним правилом, пріоритетними є саме норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах таких положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 року, від 31.10.2019 року у справі № 2340/4192/18, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 15.07.2020 року у справі № 824/144/16-а, від 05.08.2020 року у справі № 826/20350/16, від 24.12.2020 року у справі № 340/401/20, від 28.01.2021 року у справі № 240/11214/19 та інших.
З огляду на викладене, положення статей 116 та 117 КЗпП України у даному випадку є повністю застосовними до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України), з огляду на дату звільнення позивача (24.07.2023 року) та дату проведення з ним відповідачем повного розрахунку на виконання рішення суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 (26.07.2024 року), застосовуються судом у даному рішенні в редакції, яка була чинна в період існування спірних у цій справі правовідносин.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна і додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, які були нараховані працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як зазначається Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Отже, вказаними вище нормами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У випадку невиконання такого обов'язку настає відповідальність, яка передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, що необхідний для забезпечення його життя.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником стосовно своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням роботодавцем свого обов'язку.
Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла станом на дату фактичного проведення відповідачем розрахунку на виконання рішення суду від 23.02.2024 у справі № 200/5960/23 (тобто станом на 26.07.2024), час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.
Оскільки на дату фактичного розрахунку, проведеного на виконання судового рішення, як і на дату звернення до суду з цим адміністративним позовом, положення статті 117 КЗпП України передбачали обмеження часу затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, 6-місячним строком, при вирішенні даного спору суд застосовує редакцію статті 117 КЗпП України у чинній на дату фактичного розрахунку редакції.
Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22.
Як зауважив Верховний Суд у даній постанові, з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 зазначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України, а саме - в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У даному рішенні Конституційний Суд України зауважив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тож працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення цього правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення із цим працівником остаточного розрахунку.
Отже, виходячи із системного аналізу положень статей 116, 117, 233 КЗпП України, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать, і у випадку, коли роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке установлена положеннями статті 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівнику). Лише після проведення фактичного розрахунку (після виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 року у справі № 400/3151/19.
Судом відхиляються аргументи відповідача з приводу того, що право на компенсацію за невикористані відпустки за попередні роки виникло у позивача лише після прийняття судом рішення від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 та набрання цим рішенням суду законної сили, та з приводу відсутності вини відповідача у невиплаті позивачу компенсації за невикористані відпустки за попередні роки як хибні, з огляду на таке.
Право позивача на нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки за попередні роки виникло не з рішення суду, а у день її звільнення - 24.07.2023 року, на підставі положень статті 116 КЗпП України ("...виплата всіх сум, що належать йому..."). При цьому рішенням суду від 23.02.2023 року у справі № 200/5960/23 було встановлено факт непроведення повного розрахунку відповідача із позивачем саме в день її звільнення.
Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Судом встановлено, що фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2023 року у справі № 200/5960/23 було здійснено відповідачем 26.07.2024 року шляхом зарахування на особистий рахунок позивача в АТ КБ "Приватбанк" грошових коштів у розмірі 61 944,11 грн (призначення платежу - компенсація за невикористані щорічні відпустки згідно з рішенням суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 на користь ОСОБА_1 ).
Зазначена сума компенсації позивачем не оспорюється.
Як вказує позивач та не заперечує відповідач, при нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані календарні дні щорічної чергової відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій на виконання рішення суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховано та виплачено не було.
Згідно з наданою відповідачем довідкою про середній розмір грошового забезпечення від 30.08.2024 року № 584 позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за травень 2023 року та червень 2023 року (останні два календарні місяці перед звільненням) - 25 495, 95 грн за травень 2023 року та 25494, 99 грн за червень 2023 року. Грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяці служби, що передували місяцю її звільнення, складало:
- середньомісячний розмір грошового забезпечення - 25 494, 95 грн;
- середньоденний розмір грошового забезпечення - 835, 90 грн.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки виплат складає 153 805,60 грн ([835,90 грн х 184 днів затримки] за період 25.07.2023 - 26.07.2024 (з урахуванням припису чинної редакції статті 117 КЗпП України якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями) по заборгованості, виплата якої здійснена 26.07.2024.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.
Щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про яку вказує відповідач.
Обґрунтовуючи свою позицію в цій частині, відповідач посилається на висновки, які були викладені у постановах Верховного Суду від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 та Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Суд зауважує, що позивача звільнено зі служби в поліції 24.07.2023 року, а повний розрахунок з нею на виконання рішення суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 проведений відповідачем 26.07.2024 року.
Як на момент звільнення позивача зі служби, так і на момент проведення з нею повного розрахунку на виконання рішення суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23, стаття 117 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями.
Така редакція норми статті 117 КЗпП України діяла з 19.07.2022 року.
До 19.07.2022 року редакція норми статті 117 КЗпП України не містила обмежень щодо строку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Правова позиція щодо можливості зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку, була сформована Верховним Судом за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин, коли стаття 117 КЗпП України не містила обмежень щодо строку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності (за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати) є можливим лише щодо правовідносин, які мали місце до 19.07.2022 року.
До правовідносин, які мали місце після 19.07.2022 року, коли стаття 117 КЗпП України містила обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями, застосовувати сформовану практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним, з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Правову позицію аналогічного змісту було викладено Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі № 420/11416/23, від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23, тощо.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги дату звільнення позивача, дату проведення з нею відповідачем повного розрахунку на виконання рішення суду від 23.02.2023 року у справі № 200/5960/23, чинну в період існування спірних правовідносин редакцію статті 117 КЗпП України та висновки Верховного Суду, в даному випадку у суду відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 200/5777/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 200/5777/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 01 травня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.Д. Компанієць
І.В. Сіваченко