01 травня 2025 року справа №200/8826/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Гайдара А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 200/8826/24 (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом адвоката Ракова Артема Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
18.12.2024 адвокат Раков Артем Валентинович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами: визнати протиправною та скасувати постанову Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 року за № 14028/86985/50864/25 про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість по щомісячним страховим виплатам з 01.10.2022 по 30.09.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою, яка отримує страхові виплати та внутрішньо переміщеною особою, з 01.10.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як отримувач щомісячних страхових виплат, у зв'язку зі зміною місця проживання. Однак, заборгованість по страховим виплатам за період з 01.10.2022 по 30.09.2024 відповідачем не виплачена. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати заборгованості по страховим виплатам протиправними, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 200/8826/24 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01.10.2022 по 30.09.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01.10.2022 по 30.09.2024.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_2 .
14.10.2024 позивачу видана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії ДОН-07 №033556 ОСОБА_1 21.06.2010 встановлено третя група інвалідності безстроково.
Постановою Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 №14028/86985/50864/25 потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 02.06.2008, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 21.05.2008. На підставі ч. 3 ст. 44, ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вирішено затримати щомісячну страхову виплату з 01.10.2022.
Згідно з довідкою про розрахунок щомісячних виплат, що надана на звернення адвоката позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 21.11.2024, страхові виплати позивачеві не виплачувалися з 01.10.2022.
На звернення адвоката позивача, Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області листом від 25.11.2024 повідомило про те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, як отримувач щомісячних страхових виплат з 01.10.2024, які нараховані та поновлені з 01.10.2024 у сумі 9193,48 грн (за зверненням позивача №16797 від 21.10.2024).
Не погодившись з бездіяльність відповідача щодо не виплати щомісячних страхових виплат за період з 01.10.2022 по 30.09.2024, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1105-XIV).
Положеннями статті 3 Закону №1105-XIV визначено принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Ка Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці» (частина четверта, сьома статті 47 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Так, позивачеві затримані страхові виплати на підставі п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" з причини невідомого місця мешкання.
Суд зазначає, що положення вказаної статті Закону № 1105-ХIV містять підстав для затримання страхових виплат у разі оформлення документів про нещасний випадок з порушенням.
Про порушення оформлення документів позивача про нещасний випадок судом не встановлено.
При цьому, вичерпний перелік, визначений ст. 46 Закону № 1105-ХIV не містить таких підстав для припинення страхових виплат, як невідоме місце мешкання.
Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно статті 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії").
У рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 47 Закону № 1105-XIV, страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Суд зазначає, що позивач є особою з інвалідність третьої групи безстроково, що відповідачем не заперечується. Таким чином, в цьому випадку відсутні підстави для невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 і ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що невиплата належної позивачу страхових виплат за минулий період, є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, не виплативши страхові виплати позивачеві з дня припинення таких виплат, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 200/8826/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 200/8826/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 01 травня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв